10.2.Суть фінансово-кредитного механізму природокористування та система його функціонування.

Застосування принципів системного підходу при дослідженні проблем функціонування фінансово-кредитного механізму охорони навколишнього природного середовища дає можливість виділити в його структурі окремі підсистеми, блоки та їх елементи (рис. 10.1).

Управління фінансово-кредитним механізмом природокор-ня		Реалізація законодавчих, правових, контрольних функцій
		Законодавчо-нормативні акти

бюджетні асигнування

Фінансове забезпечення природоохоронних об’єктів
		позабюджетні асигнування

власні кошти господарських суб’єктів

екологічне кредитування

Фінансово-економічні важелі

Фінансово-адміністративні важелі

Фінансово-кредитні важелі регулювання природоохоронної діяльності

Рис. 10.1. Складові фінансово-кредитного механізму природокористування

Невід’ємною частиною фінансово-кредитного механізму природокористування має бути підсистема “Управління фінансово-кредитним механізмом природокористування”, яка являє собою сукупність органів управління, які здійснюють регулювання фінансово-кредитних відносин шляхом реалізації законодавчих, юридичних та контрольних функцій , а також основні законодавчо-нормативні акти, що забезпечують правове поле для функціонування фінансово-кредитного механізму.

Підсистема “Фінансового забезпечення природоохоронних заходів”передбачає фінансування природоохоронної діяльності на всіх рівнях управління – починаючи від загальнодержавного і закінчуючи сільськими та селищними радами. До основних джерел фінансових ресурсів у даній підсистемі належать бюджетні асигнування (куди входять витрати з ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС), які у більшості випадків спрямовуються у вигляді:

• державних капіталовкладень на створення нових, будівництво, розширення, реконструкцію і технічне переобладнання уже діючих природоохоронних об’єктів;

• кошти підприємств та організацій, позабюджетні фонди, добровільні внески громадян та організацій;

• власні кошти господарських суб’єктів.

За їхній рахунок покриваються поточні видатки на утримання природоохоронного обладнання та заходи, пов’язані з мінімізацією шкідливого впливу виробництва на стан навколишнього природного середовища в цілому.

У міру переходу до ринкових відносин у фінансовому забезпеченні заходів, спрямованих на охорону і відтворення природних ресурсів, спостерігається тенденція до посилення ролі позабюджетних коштів, а також розширення масштабів застосування екологічного кредитування. Використання різних видів фінансових джерел повинно здійснюватися паралельно, а не за рахунок витіснення одного блоку іншим; між ними необхідно встановити оптимальне співвідношення.

За допомогою підсистеми “Фінансово-кредитні важелі регулювання природоохоронної діяльності”здійснюється цілеспрямований вплив на діяльність господарських суб’єктів. Цей вплив визначається як станом природних ресурсів, так і метою й завданням соціально-економічного розвитку даного регіону.

Встановлюючи конкретні кількісні значення елементів цієї підсистеми, органи управління мають можливість посилювати або послаблювати свій фінансово-кредитний вплив. Це дає можливість забезпечувати досягнення потрібних якісних параметрів стану навколишнього середовища.

Елементи цієї підсистеми за характером впливу можна об’єднати у два блоки:

а) фінансово-економічні важелі, за допомогою яких забезпечується відтворення природних ресурсів, а також стимулюється ефективна природоохоронна діяльність;

б) фінансово-адміністративні важелі, суть яких полягає у застосуванні санкцій до порушників законодавства про охорону навколишнього середовища з метою компенсації заподіяної економічної шкоди.

Всі підсистеми фінансово-кредитного механізму природокористування нерозривно пов’язані між собою: певна система фінансового забезпечення природоохоронної діяльності передбачає наявність відповідної системи фінансового регулювання. Практичне значення цих взаємозв’язків полягає у їх сприянні ефективнішому вирішенню завдань раціонального використання та охорони навколишнього природного середовища, а також досягненню необхідної його якості. Важливий також розподіл компетенції щодо регулювання взаємодії підсистем фінансово-кредитного механізму між органами управління різного ієрархічного рівня.

3. Екологічне оподаткування.

Основним завданням економіки природокористування на сучасному етапі є розробка дійового економічного механізму, фінансово-економічних заходів, податків, які б зробили невигідним для об’єднань, підприємств і організацій неекономне витрачання природних ресурсів і пошкодження навколишнього природного середовища.

Фінансово-економічні методи регулювання в ринкових умовах значно ефективніші від прямого адміністративного регулювання. Система адміністративних обмежень і заборон, суперечливе накладання часто формальних штрафів за порушення чинного законодавства виявляється неефективним.

Головним фінансово-економічним важелем має стати обов’язковий достатньо великий екологічний податокза використання і пошкодження основних видів природних ресурсів – води, повітря, ґрунту, надр, рослинного і тваринного світу. Цілком закономірно, що введення екологічного податку за використання і пошкодження природних ресурсів приведе до певного підвищення вартості продукції. Однак, воно буде компенсуватись підвищенням якості навколишнього природного середовища та ліквідацією шкідливого для здоров’я людини хімічного забруднення продуктів харчування та інших небезпечних змін стану довкілля.

При обґрунтуванні розміру екологічного податку потрібний новий соціально-екологічний підхід, який одночасно враховував би соціальні, економічні й екологічні вимоги. При встановленні такого податку повинна враховуватись економічна оцінка природних ресурсів, визначена за обсягами трудових витрат на їх залучення в суспільне виробництво, ефекту від їх використання в процесі виробництва і прогнозу витрат на їх відновлення або на відшкодування збитків, завданих довкіллю при їх використанні.

Проте головним критерієм при встановленні екологічного податку повинно бути співвідношення потреб для суспільства відповідного природного ресурсу і можливостей природи щодо задоволення в цьому ресурсі (тобто оцінка попиту і пропозиції). Оскільки попит і пропозиція природних ресурсів на різних ділянках Земної кулі неоднакові, то екологічний податок повинен бути територіально диференційованим з урахуванням неоднорідності природного середовища і антропогенного впливу на нього.

Головною особливістю податкового механізму природокористуванняє те, що кошти, які забираються таким чином, надходять, як правило, на бюджетні рахунки відповідного рівня (державного чи місцевого) і використовуються на фінансування екологічних проблем, що мають загальне для даного рівня значення. Податки екологічної спрямованості стягуються або окремо (по спеціальних статтях), або в складі інших податків. У здійсненні екологічної політики важливу роль відіграють такожакцизи, митні платежі. Систему екологічного оподаткування в Україні практично виконує система зборів за користування та забруднення навколишнього середовища.

Набутий в світовій практиці досвід і напрями природоохоронної політики показують, що при вирішенні питань щодо удосконалення природокористування в нашій державі прогресивною формою регулювання може бути єдина система оподаткування і платежів. В цьому плані необхідно провести податкову реформу, суть якої полягає в поступовому переході від існуючого штрафування до прямого природо ресурсного оподаткування.

До того ж, перспективним є застосування системи податкових пільг та податкових норм, яка існує в зарубіжних країнах стосовно стимулювання випуску екологічно чистої, безпечної продукції. Щодо виробництва екологічно небезпечної продукції і товарів, то них також можуть бути встановлені податкові обмеження.

3. Фінансові методи стимулювання природоохоронної діяльності.

Фінансово-економічне стимулювання раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища в Україні здійснюється шляхом:

• надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян у разі реалізації ними заходів щодо охорони навколишнього природного середовища – при переході на маловідходні, ресурсо- й енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання й устаткування для утилізації та знешкодження відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони довкілля;

• надання на пільгових умовах коротко- та довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

• встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

• звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

• передачі частини коштів фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій і виробництв;

• надання можливості отримання природних ресурсів під заставу.

Фінанси – це застосування різноманітних економічних прийомів для досягнення максимального економічного ефекту.

До основних фінансових методів стимулювання раціонального природокористування відносять:екологічні податки, збори, платежі(за викиди, скиди, розміщення відходів);заставні платежі при виробництві небезпечної продукції; купівля-продаж дозволів, ліцензій, ринок екопродукції; система пільг, субсидій та пільгового кредитування; система штрафів і фінансових санкцій; створення фінансових інститутів в галузі природокористування(екологічних банків, спеціалізованих фондів, системи екологічного страхування з метою розподілу та перерозподілу грошових потоків – трансферти, серед суб’єктів господарювання, з урахуванням екологічної складності);удосконалення механізму ціноутворення, створення ринку природних ресурсів.

У Законі України “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст.13) закріплено важливе положення, згідно з яким повинно забезпечуватися поєднання заходів стимулювання і відповідальності в екологічних правовідносинах. Це певною мірою є свідченням нормативного визнання сукупності стимулюючих заходів економічного заохочення і юридичної відповідальності.

Нині вітчизняні екологи виділяють ще один перспективний напрям стимулювання природоохоронної діяльності – ринкову реалізацію права на забруднення. Суть такого підходу полягає у заохоченні фірм до використання високоефективних очисних споруд і ґрунтується на різниці між фактичним та екологічно допустимим рівнями забруднення. Якщо цей рівень є нижчим від встановленої межі, то фірма має право на забруднення навколишнього середовища у вигляді сертифіката, який може бути проданий іншим фірмам. Такий підхід може бути використаний в Україні, оскільки штрафи на забруднення у багато разів перевищують вартість сертифіката.