3. Суть і завдання планування та програмування в галузі природокористування.

Планування є важливою складовою системи управління та регулювання раціонального природокористування та охорони довкілля. Серед інших важелів воно вирізняється насамперед роллю запобіжника негативних наслідків від забруднення навколишнього середовища. Превентивні заходи набагато ефективніші, ніж ліквідація негативних наслідків.

В останні роки механізм планування в Україні в умовах переходу до ринкової економіки зазнав численних змін, однак його значення для збереження якості середовища проживання в межах окремих районів зростає. Особливо велика роль довгострокових еколого-економічних розробок змін навколишнього середовища під впливом господарської діяльності, оскільки такі розробки дають можливість узгодити антропогенне навантаження з природно-ресурсним потенціалом регіону.

В системі планування та програмування природоохоронної діяльності використовують різноманітні підходи і розробляють:

• галузеві програми і плани природоохоронних заходів;

• схеми здійснення заходів щодо охорони та раціонального використання природних ресурсів;

• цільові комплексні програми раціонального природокористування, або їх аналоги-територіальні комплексні схеми охорони природи;

• індикативні плани природоохоронної діяльності.

Сутність планування раціонального природокористування та охорони довкілля проявляється в його принципах:

1. Принцип природно-господарської збалансованості – передбачає поєднання галузевого й територіального підходів у плануванні природокористування.

2. Принцип комплексності, який стосовно раціонального природокористування регіону означає максимальне наближення ресурсного циклу як антропогенного кругообігу речовин до природного кругообігу. Комплексність виражається у плануванні впровадження безвідходних, ресурсоощадних технологій.

3. Програмно-цільовий принцип – прийняття науково виважених рішень комплексного територіального плану, реалізація якого дозволяє вирізнити пріоритетний напрям екологічної політики в кожному регіоні.

4. Принцип економічної заінтересованості й відповідальності – спрямований на визначення планових показників із використання та охорони природних ресурсів відповідно до діяльності виробництва.

5. Принцип демократичного централізму, який поєднує централізоване керівництво і місцеву ініціативу при розширенні прав останньої, збільшення відповідальності місцевих органів влади за якість середовища проживання.

6. Принцип оптимальності, який передбачає пріоритетність екологічної складової на довгострокову перспективу при визначенні економічної ефективності природокористування.

7. Принцип неперервності планування, який передбачає поєднання поточних і перспективних планів.

Планування повинне забезпечувати: раціональне і економне використання природних ресурсів на основі широкого застосування новітніх технологій; заходи запобігання псуванню, забрудненню та виснаженню природних ресурсів, відтворення відновлювальних природних ресурсів, застосування комплексу методів щодо поліпшення якості природних ресурсів, екологічну безпеку населення.