2. Біосфера та ноосфера, як область взаємодії суспільства та природи.

Термін “біосфера” з’явився у науці у 18 ст. спочатку “біосферами” називали невеликі кулеподібні тіла (глобули), які начебто лежать в основі всіх живих організмів. У 1875 р. австрійський вчений Едуард Зюсс визначав біосферу як особливу оболонку Землі, утворювану живими організмами.

Сучасне розуміння біосфери запроваджено В.І. Вернадським. У 1926 р. в роботі “Біосфера” він дав теоретичне визначення біосфери – як цілісної геологічної оболонки Землі, що населена життям і перетворена ним. Біосфера – єдина термодинамічна оболонка (простір) в якій здійснюється постійна взаємодія всього живого з неорганічними умовами середовища.

В структурі біосфери виділені такі основні компоненти:

• жива речовина біосфери – сукупність всіх живих організмів, що населяють нашу планету, сумарна маса яких від тисячі до 10 тисяч трильйонів тонн;

• біогенна нежива речовина - створена і перероблена в результаті життєдіяльності живої речовини біосфери, поза біосферою вона невідома;

• косна (не жива) речовина - в твердому, рідкому, газоподібному станах створюється в процесах, в яких жива речовина участі не приймає ;

• біокосна речовина - закономірні структури (грунти, поверхневі води), які створюються в процесі практично одночасної діяльності живих організмів і косних речовин, виражаючи їх рівновагу;

• речовина, що знаходиться в стані радіоактивного розпаду;

• розщеплені атоми - постійно утворюються з різноманітних видів земної речовини під впливом космічного випромінювання;

• речовина космічного походження – надходить в межі біосфери і складається як з атомів так із метеоритів Сонячної системи.

Основні особливості біосфери:

• організованість – живе виступає в біосфері організатором потоків речовини та енергії, що прагнуть до замкненості за принципами циклічності. Біосфера не знає проблеми відходів – результати життєдіяльності одних організмів є основою для життєдіяльності інших. Вернадський розглядав організованість як динамічну рухому рівновагу, яка весь час коливається в історичному та геологічному часі;

• стабільність (гомеостаз) – завдяки організуючій ролі живої речовини та на основі її здатності до само від творення, виробляються механізми підтримання динамічної рівноваги;

• саморегуляція – як і будь-яка цілісна система, в000000000рівноважена не тільки з оточуючим світом, але й і у взаємодії своїх частин.

Закономірності біосфери:

• наростання потенціалу стабільності еволюційного процесу;

• каналізований характер органічної еволюції;

• асинхронна структура еволюційного процесу;

• векторна направленість еволюційного процесу.

На сучасному етапі, коли людина стала головним діючим началом у біосфері, остання перейшла в ноосферу – сферу розуму. Вперше цей термін запроваджений французьким вченим-математиком Едуардом Леруа у 1927 році. Теоретично обґрунтував та розвинув це вчення В.І. Вернадський, який розглядав ноосферу як вищу стадію розвитку біосфери, для якої характерний тісний взаємозв’язок законів природи із законами мислення та соціально-економічними законами.