Існують такі методи ціноутворення на світовому ринку:

- на основі закритих торгів - виходячи з очікуваних ці­нових пропозицій конкурентів;

- на основі передбачуваної цінності - виходячи з відчуття покупцем цінової вартості товару;

- на основі рівня поточних цін - виходячи з поточних цін конкурентів.

Зазначимо, що ціноутворення на світових ринках має дві характерні риси:

1) на світовому ринку складаються відхилення світової ціни від внутрішніх цін окремих країн. Внутрішня ціна, хоча і виступає одним з суттєвих факторів механізму формування цін світового ринку, проте. в більшості випадків не визначає її остаточного рівня;

2) на один товар існує паралельно декілька цін. Значна кількість цін світової торгівлі зумовлена різними обставинами: транспортними витратами, характером торговельної угоди, комерційними умовами поставок тощо.

Тобто, в практиці міжнародної торгівлі використовується декілька видів цін, пов'язаних з тими чи іншими особливостями купівлі-продажу, наприклад:

- біржові котирування (тобто ціни, встановлені на міжнародних товарних біржах);

- аукціонні (ціни міжнародних аукціонів);

- експортні ціни основних постачальників певного товару;

- імпортні ціни в основних центрах імпорту;

- оптові ціни;

- роздрібні ціни;

- ціни оферти - ціни продавця в його офіційній пропозиції про продаж товару;

- ціни покупця (ціни контроферти);

- регіональні - ціни, які діють в межах інтеграційних угруповань;

- номінальні - ціни, вказані в прейскурантах;

- трансфертні - ціни, що діють в межах транснаціональних корпорацій;

- статистичні - середньозважені за певний період часу.

Укладаючи зовнішньоторговельний контракт про купівлю-продаж товару, суб'єкти господарської діяльності мають справу з такими видами цін:

- базисною, яка використовується для визначення сорту або якості товару, яку узгоджують на переговорах між продавцем та покупцем. Вона є початковою для визначення ціни фактично поставленого товару, якщо характеристики останнього відрізнятимуться від обумовлених у контракті;

- фактурною, яка визначається умовами поставки, вказаними в контракті.

Умови поставки товару визначають обов'язки покупця і продавця щодо поставки товару і встановлюють момент переходу ризику випадкової загибелі чи пошкодження товару з продавця на покупця. Базисні умови поставки визначають, хто несе витрати, пов'язані з транспортуванням товару від продавця-експортера до покупця-імпортера. Ті витрати з приводу доставки товару, які несе продавець, включаються до ціни товару. Ці умови називаються базисними тому, що вони встановлюють базис ціни товару і впливають на рівень ціни товару.

Витрати в процесі експортування різноманітні і складають до 40 - 50% ціни товару. Вони можуть включати:

- витрати на підготовку товару до відвантаження (пере­вірка кількості та якості, пакування);

- оплату завантаження товару на перевізні засоби внут­рішнього транспортувальника;

- оплату перевезень товару від пункту відправлення до основних засобів транспортування;

- оплату вартості завантаження товару на основні засоби транспортування;

- оплату вартості транспортування товару міжнародним транспортом;

- оплату страхування вантажу під час перевезення;

- витрати щодо зберігання товару протягом перевезення;

- витрати щодо розвантаження товару в пункті призна­чення;

- витрати з приводу доставки товару до пункту при­значення на склад покупця;

- оплату митних зборів, податків при перетинанні митного кордону.

Базисні умови розробляються міжнародною торговою практикою. Зміст цих умов не є загальноприйнятим у міжнародній торгівлі, а визначається, як правило, торговельними традиціями, які склались у різних країнах, портах, галузях.

В сучасній практиці міжнародної торгівлі одержав визнання „Інкотермс” (міжнародні комерційні терміни), оскільки запропоноване в ньому тлумачення окремих термінів відповідає найбільш розповсюдженим торговим звичаям, які склалися на світовому ринку.

За класифікацією Інкотермс всі базові умови розбиваються на чотири групи. В основу класифікації покладені розходження в обсязі зобов'язань контрагентів по доставці товару.

Перша група („Е”) має одну умову – „франко-завод”, що містить мінімум зобов'язань для продавця й полягає лише в наданні товару для покупця в місці перебування продавця.

У другу групу („F”) включені умови, що вимагають від продавця зобов'язання передати товар перевізникові, вказаному покупцем (ФОБ, ФАС, „франко-перевізник”).

У третій групі („С”) об'єднані умови, за якими продавець повинен забезпечити перевезення продукції, але не зобов'язаний приймати на себе ризик випадкової загибелі або пошкодження товару або нести будь-які додаткові витрати, які могли б виникнути після відвантаження товару („Вартість і фрахт”, „Вартість, страхування і фрахт”, „Фрахт/перевезення оплачене до”, „Фрахт/перевезення і страхування оплачені до”).

Четверта група („D”) включає умови поставки, що передбачають зобов'язання продавця нести всі витрати й ризики, які можуть виникнути при доставці товару в країну призначення, - „Поставка до кордону”, „Поставка із судна”, „Поставка з причалу”, „Поставка без сплати мита”, „Поставка з оплатою мита”.

З усіх розглянутих базисних термінів найбільше розповсюдження набули умови ФОБ та СІФ. В практиці міжнародної торгівлі «Ціна ФОБ», як правило, означає експортну ціну товару, а «Ціна СІФ» - імпортну.

Ціна може бути зафіксована в контракті:

- на момент укладення;

- протягом терміну дії;

- на момент його виконання.

Залежно від способу фіксації розрізняють наступні види цін: