2. Радянський партизанський рух у 1943-1944 р. (Керівниутво, форми й методи боротьби)

Зазначений період руху Опору був часом його найбільшого розвитку на території СРСР і, зокрема, на Україну. Цей період відзначений збільшенням кількості діючих партизанських формувань, зростанням їх чисельності та перетворення цього виду боротьби на чинник оперативно-стратегічного значення. У цей час були проведені широкі заходи щодо створення централізованого керівництва партизанським рухом, проведена підготовка кадрів, поліпшено їх матеріально-технічне забезпечення.

Основним змістом партизанської боротьби на Україні в другому періоді стала реалізація розроблених ЦК КП (б) У оперативних планів бойових дій на зимовий період 1942-1943 рр.., На весняно-літній 1943 р., зокрема плану захоплення й утримання переправ через річки Десна, Дніпро, Прип'ять і допомоги Червоній Армії по захопленню Києва.

У процесі виконання плану бойових дій партизанів України з 1 листопада 1942 по 1 квітня 1943р. чисельність особового складу бойових формувань збільшилося майже в три рази. У першій половині 1943 року в об'єднаннях і загонах, які мали зв'язок з радянським тилом, налічувалося до 30 тис. бійців. Вони воювали в основному в північних районах України, де були сприятливі природні умови - ліси й болота. Звідси вони здійснювали рейди на територію, яка не мала сприятливих умов для постійної дислокації.

Гучний резонанс серед населення окупованих територій мали рейди об'єднань С. Ковпака, Я. Мельника, М. Наумова, О. Сабурова, О. Федорова з Лівобережної України на правий берег Дніпра, у район українсько-білоруського Полісся. Так, наприклад, об'єднання М. Наумова за два місяці пройшло з боями територію семи областей.

Німецькі експерти констатували, що диверсійними діями партизанів заподіяні колосальні збитки з великою кількістю людських жертв.

Особливо відчутні втрати були нанесені фашистам у період з 1 квітня по 1 вересня 1943 року. На території України було підірвано 713 ешелонів, внаслідок чого пошкоджено 788 паровозів, 8030 платформ, цистерн, вагонів, зруйновано 108 залізничних і шосейних мостів, здійснено 8 нападів на залізничні станції. Під ударами партизанів у цей період перебувало 40 напрямів і ділянок залізниць загальною тривалістю близько 4 тис. км.

Під час Курської битви 26 серпня 1943, командувач військами оперативного тилового району групи армій генерал Фредеріче доповідав у Берлін про те, що постійно зростаюча кількість диверсій, які здійснюються на залізничних магістралях, призводить до надзвичайного стану всієї транспортної обстановки та катастрофічного становища з постачаннями військ.

Німецьке командування змушене було через нестачу каральних військ зосередити їх на охорону основних транспортнихмагістралей, які густо проходили територією України. Тому з під німецького впливу випадали величезні території, які уже в роки війни стали називати партизанськими зонами і краями. Начальник поліції безпеки і СД на Україну змушений був доповідати в Берлін: «Партизанський рух набув таких розмірів, що значна частина областей потрапляє під їхній контроль».

В останній декаді 1943 року Червона Армія підійшла до Дніпра і почалася операція по руйнуванню ворожих комунікацій, яка отримала назву «Концерт». У результаті партизани домоглися призупинення руху на довгий час поїздів, що ще більше погіршило становище німецьких військ. А всього в грудні 1943 року було знищено 2270 км одноколійного залізничного шляху.