2.2.Своєрідність роману «Саламбо»

2.2.1. Джерело подій роману «Саламбо»

«Саламбо» - роман історичний. В основу сюжету були покладені реальні події, що трапилися у Карфагені в добу Пунічних війн (ІІІ ст.. до н.е.). Але увагу Флобера звертає не протиборство Карфагену та Риму, а конфлікт усередині самого Карфагену – «домашня війна» аристократичної республіки та повсталих проти неї найманців та рабів, що приєдналися до них. Головним Джерелом для «Саламбо» послугувала «Загальна розповідь» Полібія, котра під пером Флобера з наукової хроніки перетворюється в живописну динамічну картину стародавнього світу. Суттево корректирується в романі і концепція античного історика. Якщо в розповіді Полібія виступ найманців – нічим не виправданий бунт, то в зображенні Флобера воно обумовлено серйозними соціально-економічними причинами. «До античності я застосував прийоми сучасного роману», - зауважує письменник, маючи на увазі реалістичний характер цих прийомів.

Збираючись працювати над «Саламбо», письменник відвідав Північну Африку і уловив колорит чужої далекої землі. Достовірно відтворені ним побут і культура тієї епохи, виразні його описи східної розкоші і пишноти обрядів. У цьому романі у всьому багатстві виявилося стилістичне мистецтво Флобера. Грандіозно-декоративні замальовки чергуються з картинами, написаними дрібними мазаннями, подібно до стилю імпресіонізму, який розцвітає в цей час у французькому живописі. Перші зазвичай супроводять гострим сюжетним ситуаціям: «Вони пішли назад між двома довгими галереями, що паралельно тягнулися. По краях відкривались маленькі келії. Їх кедрові колони були обвішані тамбуринами і кімвалами. Жінки спали, розтягнувшись на рогожах перед келіями. Тіла їх, що лисніли від притирань, поширювали панах прянощів і згаслих курінь; вони були такі нарум'янені і посумлені, що, якби не здіймалися груди, їх можна було б прийняти за лежачі на землі ідоли... промені коштовних каменів грали між розфарбованими колонами на лицях сплячих жінок» (Мато в храмі Таніт). Імпресіоністські зарисовки в романі найчастіше супроводжують зображення душевного стану героїв: «Луна піднялася врівень з морем, і в місті, ще покритому мороком, заблищали світлі крапки і білі плями: дишло колісниці у дворі, полотняне дрантя, розвішене на мотузку, виступ стіни, золоте намисто на грудях ідола. Скляні кулі на дахах храмів виблискували місцями, як величезні алмази. Але смутні контури розвалин, насипи чорної землі і сади виступали темними глибами в мороці...» (Саламбо на молитві).

Досліджуючи витоки незчисленних багатств правителів Карфагену, забезпечивших політичну владу аристократичної республіки, Флобер укладає: «Ці старі пірати обробляли поля руками найманих працівників; ці купці, що накопичили гроші, знаряджали кораблі, а землевласники кормили рабів, що знали різні ремесла. Всі вони були хитрі, безпощадні та багаті.» Типовим представником цієї влади у романі був Гамількар Барка – хитрий державний діяч, безпощадний у своїх діях воєначальник, жадібний купець, жорстокий експлуататор рабів, що йому належали, сім'янин, що рано почав захищати свої батьківські права. Проти Гамількара та йому подібних й звернен гнів повсталих найманців і рабів. Виправдовуючи це повстання самими умовами життя, Фллобер, однак, зображає його як стихійне лихо, що погрожує основам цивілізаціі, як розгул жорстоких пристрастей, низводящий людину до примітивного рівня страшного у своїй кровожерливості звіря. Не знаюча границь «звіряча» жорстокість й зрівнює – у сприйнятті Флобера – повсталих з їх ворогами. Зображенню війни-бійні, представленої в натуралістичному виді, відведена значна частина роману. Саме в цій «домашній війні», що обезкровила Карфаген, письменник і бачить ледве не головну причину поразки республіки у боротьбу з Римом.

Міркуючи про поетику історичного роману, Флобер наполягає на необхідності його органічного зв’язку з проблемами сучасності. Очима француза 60-х років ХІХ століття й дивиться на події легендарного минулого автор «Саламбо». В історично достовірному зображенні «домашньої війни» Карфагену письменник відкриває спільність з головним конфліктом сучасності – антагонізмом ущемлених у законних правах пролетарів та їх експлуататорів, владу заможних буржуа. Цією спільністю й визначається актуальність роману.

Зробити роман цікавим для читача покликана любовна інтрига Саламбо. В основі її постійний для письменника інтерес до світу почуттів, і зокрема до почуття любові, як багато визначаючому в житті людини. В зображуванні цього почуття Флобер прагне завжди бути максимально правдивим. Але якою була любов у давно минулі часи Карфагену? І як зробити «мову» цього почуття зрозумілою для сучасному читачу? В ім’я осягнення психології античних героїв письменник занурюється у вивчення найстародавнішої релігії, що відобразилась, у його переконаннях на особливостях духовного світу та моральності людини того часу. Саме через релігію відкривається Флоберу специфіка любові його героїв, що належали до різних соціальних світів, і тому фатально роз’єднаних життям: Саламбо – дочка воєначальника Карфагену, Мато – ватажок повсталих.

Вихована у строгих нормах релігіозної моралі верховним жерцем Шагабаримом дочка суффіта Гамількара містично віддана богині кохання Танит. Мато для неї – варвар. Його, що осмілився вкрасти священе покривало Танит, Саламбо – жриця богині, повинна ненавидіти. Але почуття, побуджене в неї мужньою красою і пристрастю юного варвара, зовсім не схоже на ненависть. Відчуваючи до того невідому їй знемогу та трепіт, Саламбо приймає збуджуючу любов за містичний потяг до бога війни Молоха, що прийняв вигляд Мато, котрий вперше постав перед дівчиною з прекрасним скривавленим обличчям. Ускладнене релігією й почуття Мато. В протилежність юній жриці, він, що не одноразово пізнав любов, охвачений шаленою пристрастю до Саламбо, але відмовляється від фізичного оволодіння нею. Сп’янілий містичним екстазом, мато сприймає дівчину за саму богиню Танит, що полонила його неземною красою.

Офіціальною критикою твір був зустрінут холодно. Церквою його автор був відданий анафемі, але роман знайшов своїх прихильників.