2. Страховий фонд

Якщо внаслідок нещасного випадку або стихійного лиха знищено матеріальні цінності, порушено нормальний виробничий процес, то, цілком зрозуміло, потрібні економічні, в тому числі й фінансові, заходи, які дали б змогу відновити зруйновані об'єкти, відшкодувати завдані збитки та створити умови для продовження нормальної господарської діяльності. Для цього треба залучити заздалегідь створені фонди матеріальних засобів і грошових коштів. У складі сукупного суспільного продукту будь-якого суспільства передбачається певна частина, яка служить резервом для відшкодування можливих збитків, завданих стихійним лихом або нещасним випадком. Такий спеціальний резерв називають страховим фондом.

Страховий фондє економічною необхідністю й обов'язковим елементом суспільного відтворення у будь-якому суспільстві.

Розрізняють три основних форми створення страхового фонду:самостійна, централізована і страхова.

Самостійна формапередбачає, що кожний окремо взятий господарюючий суб'єкт накопичуватиме необхідні матеріальні засоби і фінансові ресурси, які могли б покрити можливий збиток, не перериваючи на довгий час процес нормального функціонування.

Централізована формастрахового фонду створюється за рахунок державних ресурсів, які резервуються у централізованому порядку в натуральній і грошовій формах. Натуральні резерви формують із регулярно поновлюваних запасів готової продукції, сировини, матеріалів, палива, продовольства тощо. Грошові резерви фондів створюються щорічно під час складання державного бюджету. У галузях народного господарства грошові резерви створюються у вигляді фондів для надання фінансової допомоги підприємствам і організаціям галузі.

Страхова формастворюється за рахунок внесків численних юридичних та фізичних осіб, що виявили бажання застрахувати свій можливий збиток від будь-яких непередбачених обставин. Кошти цього фонду, які збирають Спеціалізовані організації — страхові товариства, призначені для відшкодування своїм страхувальникам збитків, яких вони зазнали у результаті стихійних лих, нещасних випадків або інших непередбачених обставин, обумовлених у договорах страхування.

Рис. 1.1. Форми страхового фонду

Страховий фонд, який створюють у країні за допомогою інституту страхування, є сукупністю окремих локальних фондів, які утворюються кожною страховою компанією за рахунок збору страхових платежів (внесків) з визначеного кола осіб, а саме, зі своїх клієнтів, страхувальників цієї страхової компанії, і призначені для відшкодування збитків саме цьому обмеженому колу осіб.

3. Страховики та страхувальники

Страховиками є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про страхування", а також ті, які одержали у визначеному порядку ліцензію на проведення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні проводиться тільки страховиками-резидентами України.

В окремих випадках, встановлених національним законодавством, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до вимог Закону України "Про страхування".

Слова "страховик", "страхова компанія", страхова організація" та похідні від них дозволяється використовувати у назві лише тим юридичним особам, які мають ліцензію на провадження страхової діяльності.

Предметом безпосередньої діяльності страховикаможе бути лише страхування, перестраховування і фінансова діяльність, пов'язана із формуванням, розміщенням страхових резервів та їхнім управлінням. Допускається виконання зазначених видів діяльності у вигляді надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод про сумісну діяльність. Юридичні особи, які не відповідають цим вимогам, не можуть займатися страховою діяльністю.

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Страхувальники мають право при укладанні договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для одержання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Принципи, на яких базується здійснення страхової діяль­ності, такі:

1) вільний вибір страхувальником страховика, а страхови­ком — виду страхування;

2) страховий ризик — потенційна можливість збитку чи втрати доходу при настанні визначених подій;

3) страховий інтерес страхувальника і страховика як закон­на вимога відшкодувати майновий збиток, пов'язаний із пра­вом власності, володіння, розпорядження і використання об'єк­та страхування та права вимоги від страховика дотримання умов договору;

4) максимальна сумлінність, тобто довіра між сторонами, надання повної інформації з предмета укладеного договору страхування як на етапі його укладання, так і на етапі вико­нання;

5) страхове відшкодування на рівні збитку, тобто виплати не повинні приносити страхувальнику прибуток, страхове відшкодування має лише відновити його майнове становище до того рівня, який був безпосередньо перед страховим випад­ком, що відбувся;

6) застереження, тобто включення до договору страхуван­ня особливих клаузул. Франшиза — позначена в договорі незначна частина збитку, яка при настанні страхової події не відшкодовується страховиком;

7) суброгація (зустрічний регресний позов) означає можли­вий позов до третьої (винної) особи в збитку з метою компен­сації матеріальних витрат страховика в обсязі виплаченого ним страхового відшкодування;

8) диверсифікованість, тобто законодавча можливість роз­ширення ділової активності страховиків за рамками основної діяльності.

Суброгація— це передача страхувальником страховикові права на стягнення заподіяної шкоди з третіх (винних) осіб у межах виплаченої суми. Якщо страхувальник на відшкодування збитків отримує кошти з іншого джерела, то він повинен повідомити про це страховика, який візьме їх до уваги при розрахунках страхового відшкодування.

Контрибуція— це право страховика звернутися до інших страховиків, які за проданими полісами несуть відповідальність перед одним і тим самим конкретним страхувальником, з пропозицією розділити витрати з відшкодування збитків. Цей принцип не дає можливості страхувальникам застраховувати одне й те саме майно кілька разів з метою наживи.

За формою проведення страхуванняможе бути добровільним або обов'язковим. Більшість договорів страхування укладають надобровільній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати договір страхування. Водночас, і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними.

Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, ступінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмовити страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик за страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідними законодавчими актами.

За сферами страхової діяльностірозрізняють соціальне та комерційне страхування які взаємодоповнюють одне одного.

За об'єктами— розрізняють майнове, особисте (особове) страхування та страхування відповідальності.

Об'єктамистрахування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать законодавству України, пов'язані:

— з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте (особове) страхування);

— з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

— з відшкодуванням страхувальником завданих ним збитків особі або її майну, а також збитків, завданих юридичній особі (страхування відповідальності).

За формою організації страхуваннябуває державне, акціонерне, взаємне, кооперативне. Особливою організаційною формою є медичне страхування.

Державне страхування— організаційна форма, при якій як страховиком виступає держава в особі спеціально уповноважених на це страхових організацій.

Акціонерне страхування— недержавна організаційна форма, при якій страховиком виступає приватний капітал у вигляді акціонерного товариства, статутний фонд якого формують з акцій та інших цінних паперів, які належать юридичним і фізичним особам.

Взаємне страхування— недержавна організаційна форма, яка виражає домовленість між групою фізичних, юридичних осіб про відшкодування один одному майбутніх можливих збитків у визначених частинах згідно з прийнятими умовами.

Кооперативне страхування— недержавна організаційна форма. Полягає у проведенні страхових операцій кооперативами.

Медичне страхування— особлива організаційна форма страхової діяльності. Є формою соціального захисту інтересів населення в охороні здоров'я.