Стаття 11

(1) (A) Термін охорони, що надається Договірною Стороною

зразкам, що є предметами міжнародного депонування не повинний бути

менше ніж:

1. Десять років від дати міжнародної реєстрації, якщо

реєстрацію було продовжено;

2. П'ять років від дати міжнародного депонування, якщо його

не було продовжено.

(B) Однак, якщо, відповідно до положень національного

законодавства Договірної Сторони, що має експертизу на новизну,

охорона починає діяти пізніше ніж за міжнародною реєстрацією,

мінімальні терміни, передбачені в підпараграфі (A) повинні бути

обчислені з дати з якої охорона надається у цій Державі. Факт, що

міжнародна реєстрація не продовжена, або продовжена тільки один

раз ні яким чином не впливає на мінімальні терміни надання

правової охорони, що визначені у такий спосіб.

(2) Якщо національне законодавство Договірної Сторони містить

положення, щодо зразків, що були предметом національного

депонування, тривалість охорони якого з або без продовження є

довша за десять років, охорона на такий же термін має надаватися

зразкам, що були предметом міжнародного депонування на підставі

міжнародного депонування та його продовження.

(3) Договірна Сторона, у відповідності до національного

законодавства, може обмежити тривалість охорони зразків, що були

міжнародно депоновані, термінами передбаченими у параграфі (1).

(4) Охорона в державах учасницях, що передбачається

параграфом (1 (B), припиняється з закінченням строку міжнародного

депонування, але якщо національне законодавство цієї Держави

містить відповідні положення, охорона продовжуватиме діяти після

закінчення строку міжнародного депонування.

Стаття 12

(1) Міжнародне Бюро вносить та публікує зміни, що стосуються

права власності на зразок, що є предметом діючого міжнародного

депонування. Зрозуміло, що передача права власності може бути

обмежена правами, що випливають з міжнародного депонування в

однієї чи в окремих з зазначених Договірних Сторін, а у випадку

множинного депонування, щодо окремих зразків включених до нього.

(2) Внесення змін, що згадані в параграфі (1) має такий самий

ефект, начебто це було здійснено в національних Відомствах

Договірних Сторін.

Стаття 13

(1) Власник міжнародного депонування, за допомогою

декларації, направленої до Міжнародного Бюро, може відмовитися від

своїх прав щодо всіх чи деяких зазначених Договірних Сторін, а у

випадку множинного депонування, відносно деяких зразків, включених

до нього.

(1) Міжнародне Бюро здійснює відповідний запис та публікує

таку декларацію.

Стаття 14

(1) Жодна з Договірних Сторін не може вимагати, як умову

визнання права на охорону, щоб виріб, що містить зразок був

маркований відповідним позначенням про депонування зразка.

(2) Якщо національне законодавство Договірної Сторони

передбачає застосування примітки на виробі для будь-якої іншої

мети, така Договірна Сторона буде вважати цю вимогу задоволеною,

якщо всі вироби запропоновані громадськості з дозволу власника

прав на зразок, або бірки, приєднані до таких виробів містять

примітку про міжнародний зразок.

(3) Міжнародна примітка зразка повинна складатися із символу

(D) (прописна буква D у колі), що супроводжується:

1. Роком міжнародного депонування і назвою, чи звичайним

скороченням назви власника депонування, або

2. Номер міжнародного депонування.

(4) Наявність власне примітки про міжнародний зразок на

виробі чи бірках не буде ні в якому випадку інтерпретуватися як

відмову від охорони через дію авторського права чи на будь-яких

інших підставах, усякий раз, коли, у відсутності такої примітки,

така охорона може вимагатися.

Стаття 15

(1) Мита, що встановлені Правилами складаються з:

1. Мита Міжнародному Бюро;

2. Мита Договірним Сторонам, що зазначені заявником, а саме:

(A) Мита кожній Договірній Стороні;

(B) Мита кожній Договірній Стороні, що має експертизу на

новизну та стягує мито за таку експертизу.

(2) Будь-які мита, сплачені відносно того самого депонування

у Договірній Стороні, відповідно до параграфа (1) пункту 2 (A),

віднімаються від суми мита, згаданої в параграфі (1) 2 (B), якщо

останнє мито підлягає оплаті для тієї ж самої Договірної Сторони.

Стаття 16

(1) Мита для Договірних сторін, згаданих у Статті 15 (1)

пункті 2, збираються Міжнародним Бюро й сплачуються щорічно

Договірним Сторонам зазначеним заявником.

(2) (A) Будь-яка Договірна Сторона може повідомляти

Міжнародне Бюро, що вона відмовляється від свого права на

додаткові мита, згадані в Статті 15 (1) пункті 2 (A), щодо

міжнародних депонувань щодо яких будь-яка інша Договірна Сторона,

що здійснює подібну відмову, вважається Державою походження.

(B) Така Держава може робити подібну відмову стосовно,

міжнародних депонувань щодо яких вона сама вважається державою

походження.