5. Невербальні засоби спілкування

Невербальні засоби спілкування – елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду слугують для створення, передавання і сприйняття повідомлень. Ученими встановлено, що різноманітні невербальні сигнали в особистісному спілкуванні несуть від 60 до 80% інформації. Це означає, що більша частина спілкування здійснюється без участі засобів мовного коду, але з орієнтацією на інші його складові: паралінгвістичні елементи, елементи інших семіотичних систем тощо. Звичайно, значення різноманітних невербальних сигналів “перебувають” не в самих сигналах, а приписуються їм тими, хто декодує мовлення.

Міміка – експресивні рухи м’язів обличчя, що виражають психічний стан, почуття, настрій людини в певний момент часу. Вона репрезентує 6 основних емоційних станів: гнів, радість, страх, страждання, подив і презирство.

З мімікою тісно пов’язаний візуальний контакт, тобто погляд. Розрізняють діловий (спрямований у трикутник, вершиною якого є точка посередині чола), світський (що фіксується нижче лінії очей) та інтимний (спрямований у трикутник між очима і грудьми) погляди.

Жести – виражальні рухи рук, що передають внутрішній стан людини. За функціональним призначенням виділяють такі види жестів:

• ритмічні (дублюють інтонацію,підкреслюють логічний наголос тощо);

• емоційні (передають найрізноманітніші відтінки почуттів);

• вказівні (виконують функцію виділення якогось предмета серед однорідних);

• зображувальні (відтворюють предмети, тварин, інших людей);

• жести-символи (інформують про певні дії, властивості, наміри): піднесена рука з випрямленими пальцями – «прошу слова».

Поза – мимовільна або зумисна постава тіла, яку приймає людина. Вирізняють «закриті» та «відкриті» пози.

Хода – стиль пересування.

Ритміко-інтонаційні невербальні засоби: інтонація, гучність, темп, тембр, тональність.

Дистанція:

• інтимна (0-45 см) – спілкування з родино; найближчими друзями;

• особиста (45-120 см) – спілкування під час зустрічей, на вечірках, у кулуарах;

• соціальна (120-400 см) – міжособистісне спілкування з малознайомими людьми);

• громадська (400-750 см) – виступ лектора перед аудиторією.

Проксеміка – це не тільки відстань між спілкувальниками, а й конфігурація, яку вони творять.

6. Гендерні аспекти спілкування

На думку психологів, стиль спілкування чоловіків і жінок найяскравіше репрезентується в діловій та професійній сферах. Чоловічий стиль спілкування зорієнтований на систему домінування: чоловікам притаманна завищена самооцінка, самовпевненість, зосередженість на завданні, схильність до стереотипів у спілкуванні. Для чоловіків найважливішою є інформація, результат, факти, цифри.

Жінки репрезентують демократичний стиль спілкування: колегіальне прийняття рішень, заохочення активності учасників комунікативного процесу, що сприяє зростанню ініціативності останніх, збільшенню кількості нестандартних творчих рішень..

Для чоловіків характерним є виокремлення свого «Я», а для жінок – актуалізація «Ми» в налагодженні професійних ділових контактів.

Помічено, що від статі комунікатора залежать лексико-стилістичні засоби та способи їхнього транслювання. Для зображення комунікативної поведінки жінок типовим є підсилення ступеня вияву певної ознаки шляхом таких інтенсифікаторів: дуже, надто, надзвичайно, вельми, сильно, страх (як), здорово, не на жарт, ой!, ох!, аж он як тощо. Отже, жінки схильні перебільшувати вияв ознаки.

Жінки частіше вживають слова зі значенням невпевненості (мабуть, напевно, певно, очевидно, либонь), а чоловіки – переконаності (я глибоко переконаний, ясна (звісна) річ, що й казати, зрозуміло).

Гендерні особливості виявляються і в етикетному спілкуванні. Жінки частіше дивляться в очі співрозмовникові, а чоловіки уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають і закінчують розмову, а чоловіки керують перебігом її. Жінки частіше ніж чоловіки просять вибачення, пояснюють щось докладно.