3. Етапи спілкування

1. Ретельна підготовка до спілкування (складання плану, збирання матеріалів з предмета спілкування, умотивування аргументів на користь своєї позиції).

2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування (важливо дбати про створення доброзичливої атмосфери, не протиставляти себе співрозмовникові, демонструвати повагу й увагу до співрозмовника, уникати критики, зверхності та негативних оцінювань).

3. Обговорення питання (проблеми) (варто лаконічно й дохідливо викладати інформацію, уважно слухати співрозмовника, аргументувати свою позицію).

4. Прийняття рішення (варто запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми, уважно вислухати аргументи співрозмовника, визначити момент для закінчення зустрічі, не виказувати роздратованості).

5. Вихід із контакту (ініціатива виходу належить особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем).

4. Мова, мовлення і спілкування

Мова – це система засобів спілкування (звуки, слова, схеми словосполучень, моделі речень та відношення між цими одиницями), яка існує у свідомості їхніх носіїв.

Мова, як явище суспільне, виконує ряд функцій, пов’язаних з об’єктами та суб’єктами суспільної діяльності.

Суть комунікативної функції полягає у використанні мови для інформативного зв’язку між членами суспільства.

Експресивнафункція полягає в тому, що мова є універсальним засобом відображення світу індивіда. «Говори – і я побачу тебе», - стверджували мудреці античності.

Ідентифікаційнафункція. Мова є засобом спілкування, але тільки для тих, хто її знає. Для тих, хто її не знає, вона є засобом роз’єднання, сепарації, відокремлення своїх від чужих. Спілкуватися за допомогою якоїсь мови можуть лише носії цієї мови. Тільки для них вона є засобом ідентифікації, ототожнення в межах певної спільності.

Гносеологічнафункція. Мова є засобом пізнання світу. Людина, на відміну від тварини, користується не тільки індивідуальним досвідом, але й усім тим, що досягли її попередники та сучасники, тобто суспільним досвідом. Їй ніколи не треба починати пізнання світу «з нуля».

Мислетворчафункція полягає в тому, що мова є засобом формування думки: людина мислить у мовних формах. Є мовлення і мислення конкретне (образно-чуттєве) і абстрактне (понятійне). Людське понятійне мислення – це оперування поняттями, які позначені словами і які не могли б без слів існувати.

Естетична функція. Мова є знаряддям і водночас матеріалом створення культурних цінностей. Вона першоешелон культури. Фольклор, художня література, театр, пісня тошо – усе це дає підстави стверджувати, що мова – становий хребет культури, її храм. Виховання відчуття краси мови – основа всякого естетичного виховання.

Культуроносна функція. Мова – носій культури. Культура кожного народу зафіксована в його мові.

Номінативнафункція – це функція називання. Мовні одиниці, передусім слова, слугують назвами предметів, процесів, якостей, ознак тощо. Усе пізнане людиною одержує свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається лінгвізацією, «омовленням» світу.

Отже, мова – явище системне. Її функції виступають не ізольовано, виявляються у взаємодії. Відсутність чи неповнота використання якоїсь із них згубно впливає на мову в цілому, а це, у свою чергу, відбивається на долі народу.

Ідея про глибинний зв’язок між мовою, мисленням і духом народу має значні історичні корені, проте чи не найкраще її сформулював німецький мовознавець Вільгельм фон Гумбольдт: «Мова народу – це його дух, і дух народу – це його мова».

Мовлення – це реалізація засобів мови конкретними людьми в конкретних актах спілкування. Воно залежить від віку, статі мовця, його виховання, освіти, становища в суспільстві, темпераменту, стану здоров'я та багатьох інших ознак.

Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, а мовлення завжди індивідуальне, оскільки мовні засоби кожен з нас застосовує, добирає по-своєму.

Розвиток і збагачення мови відбувається у процесі спілкування. Мова живе тільки в мовленні та спілкуванні.

Спілкування – один із виявів соціальної взаємодії. Сучасна наука виділяє спілкування: 1) як обмін інформацією – комунікацію; 2) взаємодію – інтеракцію; 3) сприймання людини людиною – перцепцію.

Отже, мова – це система засобів спілкування, мовлення – вибір цих засобів у процесі спілкуванні, а спілкування – процес обміну інформацією за допомогою мови, тобто мовленнєва діяльність.

Зразковому мовленню притаманні такі ознаки:

• змістовність (розкриття суті висловлювання);

• логічність (послідовне викладення думки);

• точність (відбір мовних засобів, що найбільше відповідають висловлюваному тексту);

• правильність (дотримання норм літературної мови);

• доречність та доцільність (використання мовних засобів відповідно до мети висловлювання та умов спілкування);

• емоційність (збудження почуттів).