Історія загальноосвітньої школи I – III ступенів № 1 м. Славутича Київської області

 

 

 

 

Славутич – наймолодше місто в Україні. Воно з’явилося на карті нашої держави після трагедії на четвертому блоці ЧАЕС, яка сталася 26 квітня 1986 року. А 2 жовтня 1986 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про спорудження Славутича – нового міста для постійного проживання працівників електростанції. Місто було збудовано фактично за 2 роки.

 

Однією з перших споруд міста стала будівля середньої школи № 1. 23 березня 1988 року було підписано Акт про здачу Славутицької середньої школи № 1.

 

1 квітня 1988 року школа радісно відкрила свої двері для 55 учнів. Їх навчали 15 учителів. Першим директором школи став Янковський Валерій Володимирович.

 

 

 

 

Перше загальношкільне свято - 19 травня, День піонерії. Свято проходило на стадіоні селища Лісне , де зібралися учні та вчителі школи. Назавжди в пам’яті дітей і педагогів залишилися яскраві спогади про цей день: спортивні змагання, пісні біля великого вогнища, подорож річкою Дніпром.

 

 

 

 

 

Наступне свято - випускний вечір. Перший випуск 1988 року - 2 учні : Пронін Олександр, Летута Вадим.

 

 

На кінець 1988- 1989 навчального року в школі навчалося 800 учнів та працював 51 педагог .

 

1988 –1989 рр. Період становлення педагогічного та учнівського колективів, а також пошуку нових підходів до організації навчально - виховного процесу школи.

 

З 18.01.1989 р. по 19.11.1990 року директором школи був Ладижев Леонід Степанович.

 

 

Учительський колектив працює над проблемою "Сучасний урок: форми та методи його проведення .” Активну участь бере педагогічний колектив школи і в загальноміських заходах: конкурсах художньої самодіяльності, теоретичних семінарах, спортивних змаганнях. В школі творчо працюють туристичні гуртки, які очолюють Лук’яненко Василь Данилович, учитель фізичної культури, та Ладижев Леонід Степанович, учитель біології.

 

 

Уже в 1989р. відбувається перша Біломорська експедиція. Учні школи разом з учителем Ладижевим Л.С. їдуть до північного міста Кандалакші, де співпрацюють з науковцями місцевого заповідника. Члени гуртка орнітології спостерігають за птахами, допомагають працівникам заповідника.

 

 

Учні школи з учителем Лук’яненком В.Д. побували в Карпатах, на озері Байкал, пройшли місцями форсування Дніпра, відвідали партизанські місця (маршрут руху з’єднання С.А.Ковпака), ходили в зоопарк до м.Мени.

 

В 1990 році директором школи призначений Ченков Володимир Ілліч.

 

 

 

1990-1994рр. В школі відкриваються класи диференційованого навчання, класи з поглибленим вивченням математики, починає впроваджуватися система розвивального навчання.

 

 

З 1994 року педколектив розпочинає роботу над проблемою "Подолання пасивності та неуспішності учнів”.

В школі працюють різноманітні гуртки, басейн, проводяться спортивні змагання, відкривається шкільне кафе.

 

В січні 1992 року між педколективами міста проходить конкурс художньої самодіяльності, на якому учителі школи №1 посідають 1 місце.

 

 

З 1995 року відкриваються класи з поглибленим вивченням математики і фізики, профільні класи.

 

1996р. Створюються предметі кафедри та творчі групи вчителів, які працюють за системою розвивального навчання. Координатором роботи кафедр стає шкільна методична рада. Робота педагогічного колективу спрямовується на розв’язання проблеми "Розвиток творчої індивідуальності вчителя, підвищення результативності та якості навчально-виховного процесу шляхом впровадження нових технологій”. Школа співпрацює з Харківським науково – методичним центром розвивального навчання, започатковано курс "Введення в шкільне життя” для майбутніх першокласників, який на сьогодні є традиційною формою роботи.

В школі розпочинають роботу секції МАН з математики (вчитель Пихтар М.П.), орнітології (Ладижев Л.С.), фізики (вчитель Тараброва С.М.), хімії (вчитель Архипова Л.В.)

 

 

1997-1999рр. Робота педагогічного колективу спрямовується на розв’язання проблеми "Розвиток творчої індивідуальності вчителя, підвищення результативності та якості навчально-виховного процесу шляхом впровадження нових технологій”.

Школа співпрацює з Харківським науково – методичним центром розвивального навчання, започатковано курс "Введення в шкільне життя” для майбутніх першокласників, який на сьогодні є традиційною формою роботи.

 

В 1998 році директором школи стає Рябченко Анатолій Олександрович.

 

 

У 1999 році у школі відкривається читальна зала, створюється батьківська громада «Все для дітей!», в початкових класах школи впроваджується курс «Розвиток творчого мислення».

 

З 2000 року педагогічний колектив школи розпочинає працювати над проблемою "Створення умов для розвитку і використання можливостей учнів”. З метою реалізації поставленої проблеми запроваджується адаптаційний курс "Перешеек " для учнів 5-х класів, проводиться робота по створенню дитячої організації РУУШ (республіка учнівського управління школою ), оформлюється експозиція кращих малюнків дітей, працює театральний гурток для учнів 2-6-х класів, оновлено кабінет інформатики.

 

 

У 2001 році створюється дитяча організація РУУШ ( республіка учнівського управління школою) з метою забезпечення широких можливостей щодо реалізації можливостей учнів, захисту їхніх прав, відвернення їх уваги від асоціальних форм поведінки.

 

З 2002 року розпочинається оформлення виставки кращих робіт учнів з образотворчого мистецтва у коридорах школи, створюється стенд «Ними пишається школа».

 

В 2003 році в школі відкриваються класи з поглибленим вивченням хімії, біології, фізики, математики, української мови та літератури, профільних класів. Педагогічний колектив працює над науково-методичною проблемою «Підвищення рівня професійної компетентності педагогічних працівників навчального закладу».

 

 

Наступного 2004 року педколектив перемагає у конкурсі «Славутичанин року» в номінації «Колектив року» (соціальна сфера). 

  

У 2006 році навчальний заклад брав участь у зовнішньому незалежному оцінюванні з української мови, історії, математики. Учні школи продемонстрували достатній рівень знань з предметів.

  

Щороку учні школи, бібліотекарі беруть активну участь у Всеукраїнському конкурсі «Живи, книго!», є призерами і переможцями конкурсу.

  

З 2007 року педагогічний колектив працює над проблемою «Створення психолого-педагогічних умов для підвищення рівня навчальних досягнень та формування активності і загальної культури учнів». 

  

За 22 роки школу закінчили 1692 учні , з них 19 – нагороджено золотою медаллю «За високі досягнення у навчанні»: 

  

1989 р. – Захаров Олександр

1993 р. – Тарабров Ігор

1994 р. – Пічуріна Ольга

1999 р. – Котков Віктор

2000 р. – Шевченко Тетяна, Батманова Олена

2001 р. – Цвєткова Анастасія

2003 р. – Веремецька Марія, Петрушенко Наталія

2005 р. – Авраменко Ольга, Веремецька Тетяна, Писарєва Ірина, Шайдт Вікторія

2006 р. – Дворніков Дмитро, Петрова Марія

2007 р. – Карташова Ксенія

2009 р. -  Краснопольська Ксенія, Ліхманова Катерина

2010 р. -  Дуда Ксенія

  

17 учнів нагороджені срібною медаллю «За досягнення у навчанні» .

  

За всі роки роботи школи 105 учнів стали призерами ІІІ етапу Всеукраїнських предметних олімпіад, 26 – обласного конкурсу-захисту науково-дослідницьких робіт , 9 – призерами ІV етапу Всеукраїнських олімпіад.

 

Велика заслуга в цьому - учителів. Уже з перших днів роботи школи складається дружний , талановитий колектив однодумців , які відповідально ставляться до своїх обов’язків.

 

Зараз у загальноосвітньому навчальному закладі працюють 83 учителі. Із них вищу освіту мають 79 учителів, середню спеціальну – 3, незакінчену вищу – 1. Мають кваліфікаційну категорію :

 

Вищу – 33 учителі

Першу – 21 учителів

Другу – 18 учителів

Спеціаліст –11 учителів

 

Серед педагогів школи 1 має звання "вчитель-методист", 8 - звання "Старший учитель” , 7 - нагороджені значком ”Відмінник освіти України”.

 

 

За час роботи навчального закладу переможцями та лауреатами міських, обласних та Всеукраїнських конкурсів педагогічної майстерності стали 17 педагогів:

• Ладижев Л.С. – лауреат обласного конкурсу «Учитель року - 1991»

• Шарабріна С.В. – лауреат міського конкурсу «Учитель року - 1992»

• Поліщук Н.С. – переможець міського конкурсу «Учитель року - 1993»

• Янковська С.І. – лауреат міського конкурсу «Учитель року - 1994»

• Тараброва С.М. – лауреат обласного конкурсу «Учитель року - 1995»

• Мандровний О.М. – лауреат міського конкурсу «Класний керівник - 1996»

• Корінь Я.О. – лауреат міського конкурсу «Учитель року - 1997»

• Нагорна І.В. – переможець міського конкурсу «Класний керівник - 1999»

• Пихтар М.П. – переможець міського конкурсу «Учитель року - 2000»

• Ломова Ж.В. – лауреат міського конкурсу «Учитель року - 2001»

• Передній Д.В. – переможець обласного конкурсу «Класний керівник - 2001»

• Коробчук Г.О. – переможець міського конкурсу «Учитель року - 2002»

• Гриневич Р.М. – лауреат загальноміської програми «Славутичанин року - 2002»

• Макогонюк С.П. – переможець міського конкурсу «Класний керівник - 2005», переможець загальноміської програми «Славутичанин року - 2004»

• Сивець Ю.Л. – лауреат міського конкурсу «Учитель року - 2005», лауреат обласного конкурсу "Учитель року - 2007" 

• Бардакова Н.О. – лауреат обласного конкурсу «Учитель року - 2005», переможець загальноміської програми «Славутичанин року - 2004»

• Ярова Т.Е. – переможець обласного конкурсу «Бібліотекар - 2007», лауреат Всеукраїнського конкурсу "Бібліотекар - 2007"

За роки існування школи з допомогою вчителів було видано такі посібники:

 

1. Поліщук Н. С., Железняк О. М. "Збірник задач і вправ”. Математика. Система розвивального навчання. 3 клас. – 2000 р.

2. Тараброва С. М. Методичний бюлетень. ( методичні розробки уроків фізики з теми "Атом і атомне ядро” ). – 1999 р.

3. Пихтар М. П., Котков В. " Функціональні рівняння (науково-методичний посібник) . – 1999 р.

4. Пихтар М. П., Андрєєв А. "Нетрадиційні доведення нерівностей”. – 1999 р.

5. Мандровний О. М. Російська мова (система розвивального навчання). Поурочне планування. Конспекти уроків. – 1999 р.

6. Єремцов І. Р. "Критерії оцінки діяльності учителя в сучасних умовах”. – 1998 р.

7. Науково-методичний збірник (методичні розробки уроків з математики вчителів Ченкової В. В., Шишкіної І. О., Мозгової О. І., Пихтаря М. П.). – 2000 р.

8. Тараброва С. М. Методичний бюлетень. ( з досвіду роботи ). – 2000 р.

9. Віткалова Н. М., Єремцов І. Р., Бардакова Н. О., Кирпикова Н. М., Передній Д. В. "Програма адаптаційного курсу для учнів 5-х класів "Перешеек”. - 2000 р.

10. Рябченко А.О., Бардакова Н.О. Використання рейтингової шкали при підведенні підсумків навчальної діяльності учнів за семестр та рік. - 2008 р.

 

Важливою складовою діяльності школи є позакласна робота. Традиційними шкільними святами стали КВК, спортивні змагання, конкурси: " Тато, мама, я – дружна сім”я”, "Щасливий випадок”, " Ти уже першокласник, друже!”, "Козацькі розваги”, "Подорож по Україні”. "Свято Букваря”, "Конкурс ікебани”, акція "Милосердя”, День народження школи, "Старти надій”, конкурси реклами здорового способу життя, виступи агітбригад.

 

Крім того, учні школи займаються в гуртках "Розвиток творчого мислення”, "Цікава математика”, «Крою і шиття», "Юний книголюб”, "Цікава граматика”, відвідують факультативні курси з предметів навчального плану.

 

Учні школи є активними учасниками спортивних змагань, протягом 18 років команда спортсменів займає І місце у спартакіаді школярів міста. 

 

Щороку, в травні, між школами міста проводяться змагання з цивільної оборони: День ЦО та змагання збірної команди 11-х класів "Школа безпеки”. Учні школи уже протягом шести років займають І місце.

 

За роки існування школи склалася система роботи з батьками. Створено батьківський комітет школи, який надає допомогу в організації і проведенні різноманітних навчальних і розважальних заходів. Батьківський комітет школи є координаційним центром по роботі з батьківськими громадами класів.

Традиційно щороку в школі проходить ”Місячник родини і школи”, в рамках якого – конкурси, змагання команд батьків, учнів, учителів.

Традиційним став і День відкритих дверей, який проводиться в кожному півріччі. Батьки мають змогу вільно поспілкуватися з педагогами, отримати консультації, з’ясувати рівень підготовленості своїх дітей.

 

З метою зростання фахової майстерності вчителів, творчого вирішення педагогічних завдань і проблем школи організовано роботу 8 методичних об’єднань, 4 творчих груп учителів, затверджено проблеми, над якими працюють ШМО, творчі групи вчителів. 

Педагогічний колектив школи спрямовує свою роботу на створення належних умов для якісного засвоєння учнями навчального матеріалу, для розвитку здібностей і формування особистості. Це повинна бути людина фізично здорова, інтелектуально і духовно розвинена в галузі самопізнання, готова до соціальної адаптації. Це повинна бути творча особистість, яка вміє приймати помірковані рішення, передбачати їх можливі наслідки, відчувати відповідальність за нинішнє і майбутнє світу.

....Наша школа относится к одной из старейших школ города......Здание было построено в 1934 году. С 1937 года здесь была школа № 4 им.Франко с украинским языком обучения......Первый директор школы № 73 Павел Иванович Маслий рассказывал: «…Горловка 1937 года мало похожа на нынешнюю, сразу за ней к югу и западу расстилался пустырь, улица Комсомольская не асфальтирована, редко-редко пройдет автомашина, транспорт больше гужевой. Школа тоже имела своих лошадей…».....Не было еще в помине красавицы площади Победы. Широкая, привольная донецкая степь – вот, что открывалось взору ученика......Здание школы № 73 немецкие фашисты облюбовали под отделение связи. Мрачные годы оккупации: отложены в сторону учебники, по утрам не слышно звонкого смеха идущих в школу ребят......Фашисты бесчинствуют в Горловке, созданы концентрационные лагеря, аресты, пытки, расстрелы......А где-то на фронтах Великой Отечественной защищали свой город бывшие выпускники школы № 73......4 сентября 1943 года части Красной армии освободили наш город. Горловка сильно разрушена, отступая, немцы взорвали и сожгли 32 школы, разграбили и уничтожили школьное имущество, вырубили деревья......Но здание школы уцелело, единственное по всей улице, вероятно потому, что до последнего дня размещало немцев......Сразу потянулись к школе дети и учителя. Никто не звал их, не приказывал, шли, истосковавшиеся по мирной жизни......Сентябрь 1943 года. Коллектив учителей и учащихся ежедневно работают над восстановлением школы. Трудно. Нет средств, нет стройматериалов, но есть горячее желание учиться. Самоотверженный труд учителей и учащихся невозможное сделал возможным – к концу сентября школа была готова принять учащихся......До 1955 года школа была женской гимназией, где обучались только девочки......В 1959 году школа стала десятилеткой. Уже в эти годы ученики учились в две смены, занятия проводились в субботу......В 1970 году в школе проводился Форум союзных республик. Это был слет учеников на котором принимали участие 15 республик.

История школы - Общая информация
	Средняя школа I-III степеней №4 восстановила свою работу после освобождения Винницы в 1944 году. Уже в первые годы своего существования хорошо себя зарекомендовала. Коллектив школы возглавлялся директорами:   Комарницким Т.П. - 1944-1975 гг.   Глухенькой А.Г. - 1975-1987 гг. Дубчак Л.Н. - 1987-2007 гг. В 1964 г. школа экспонировалась на выставке достижений народного хозяйства СССР, восемь учителей и 64 ученика были награждены медалями. Принимая во внимание особые достижения в области изучения химии, в 1957 году СШ №4 было присвоено имя выдающегося ученого-химика Д.И. Менделеева. Под руководством А.Г. Глухенькой педколлектив и ученики сохранили высокую репутацию школы, заслуженную в предыдущих годах. С 1988 года школой руководит Людмила Николаевна Дубчак. Педагогический коллектив активно включился в реформирование образования. В школе работает 79 учителей: 10 учителей-методистов, 21 старший учитель, 33 учителя имеют высшую категорию. Ученики достойно представляют школу на городских, областных и Всеукраинских олимпиадах. Условия современности требуют профилирования III степени школьного образования, поэтому уже продолжительное время в школе функционируют профильные классы: химико-биологический медицинского направления с договором о сотрудничестве с Национальным медицинским университетом им. Н.И. Пирогова; экономический - с торгово-экономическим институтом КГТЭУ. Организатором сотрудничества с национальным медицинским университетом является заместитель директора школы учитель химии, Соросовский учитель Черний Н.В. За 7 последних лет студентами ВНМУ стало 86 учеников. Система воспитательной работы в школе основывается на сотрудничестве педагогического, ученического коллективов, родителей и общественности. Стало доброй традицией коллективные творческие дела учителей, учеников и родителей: химический КВН, "Пушкинский бал", "Українські вечорниці", "Рыцарские турниры" и другие интересные конкурсы. При школе развиваются альтернативные формы обучения. 15-й год работает школа всестороннего развития "Малышок" для детей 4-6 лет в условиях двуязычия, дифференциации, предметного преподавания. Хорошо себя зарекомендовала городская женская гимназия, как компенсаторная форма обучения для девочек 13-16 лет. Сотрудничаем с Великокрушельницькой школой І-II степеней. Школа гордится своими выпускниками. За 60 лет школу закончили 3710 учеников, среди них с золотой медалью 262, с серебряной 141. Среди выпускников много известных личностей: Чалый О.О. - зам. госсекретаря иностранных дел; Бурдейный А.П. - профессор Калифорнийского университета; Овчаренко А.Н. - народный артист Украины; Среда В.Л. - доктор, профессор Луизианского университета; Тринос Л.А. - кандидат медицинских наук, заведующий отделом института лорзаболеваний.
Історія школи - Спогади
	О том, что ещё не забылось В с т у п л е н и е. Воспоминания – это всегда полуправда. Не та полуправда, что, как говорится, хуже лжи. А та полуправда, что стремится стать правдой полной, но ей это никогда не удаётся. И не может удастся, ибо память наша всегда неполная, фрагментарная, избирательная… Зависит сие от многих причин. От того,  ЧТО  из себя  ТОГДА  представлял и в каком эмоциональном состоянии находился свидетель описываемых событий, от его понимания их сути. Последнее же, в свою очередь, определяется набранным к тому времени жизненным опытом, а также тем, был ли вспоминающий участником или простым наблюдателем событий. И ещё от многих, многих причин, перечисление которых заняло бы немало места. Но, об одном хочется непременно сказать. И нынешнее состояние автора воздействует на правдивость воспоминаний –  его последующие жизненные впечатления и его отношение, с позиций сегодняшнего дня, к тому времени. Наконец, весьма важен интервал времени – от событий до воспоминаний о них. Со временем одно постепенно забывается, другое, как это ни странно, наоборот, проступает в памяти отчётливее. Почему это так происходит – и об этом можно долго рассуждать. Это –  воспоминания одного из тех, кого называют детьми войны. Увезенного – без родителей – в далёкую Западную Сибирь. В самый, что ни есть, последний срок (Винницу гитлеровцы захватили менее, чем через месяц после начала войны).  Эвакуировавшегося под бомбами, сбрасываемыми с самолётов врага на эшелоны беженцев. И хотя ему удалось годам к тридцати (!), наконец, почти избавиться от заикания, возникшего при близких взрывах, рубцы этих переживаний не исчезли и остаются в его сознании до сих пор. Это –  воспоминания ребёнка, попавшего из Западной Сибири в 1945-м году снова на Украину, ставшую ему – по климату, окружающим людям, языку – за четыре года эвакуации чуждой. Это –  воспоминания выпускника школы, оставившей в нём за проведенные там 10 лет след на всю жизнь. Ибо, эти  ДЕСЯТЬ  ЛЕТ  пришлись на годы становления личности. И никакие события в жизни автора не могли с такой силой «вылепить» его сущность, как это сделала школа. Хотя бы потому, что материал для лепки становился со временем всё менее и менее пластичным, почти неподатливым пальцам судьбы. Автор прожил уже, как в таких случаях принято выражаться,  немалую жизнь. Прошёл путь от «отличника» в младших классах и больше «хорошиста», чем «отличника» –  в старших до высот, вполне сопоставимых с теми, каковые достигнуты выпускниками школы, перечисленными на этом сайте в списке  «известных личностей». Автор не уточняет написанное им в предыдущем предложении не столько из-за присущей ему скромности, столько от сознания того, что среди выпускников школы есть немало таких, что достигли в жизни ещё бОльшего. Один из примеров (проф. В.Н. Казаков – ректор Донецкого мединститута) я редакции сайта привёл в переписке с ней. А ещё – выпускники 40-х годов: профессор Юрий Левада – известный на всём постсоветском пространстве социолог и политолог, Тэдик Шраер – профессор-хирург, Иван Масляев – бывший управляющий областным отделом культуры, Юрий Казибеков – железнодорожный генерал, начальник оперативного отдела Юго-Западной железной дороги, и т. д. Следует только начать поиск… Вдруг вспомнился мне ещё один выпускник 40-х годов – винницкий поэт Николай Шмитько. Жил он в одной из бывших келий католического храма (костёла) по улице Ленина. Наш дом стоял недалеко. Кто-то из знакомых ребят жил тоже в костёле – и мне как-то пришлось побывать в одной из таких «квартир». Темно, сыро, тесно – ужасно! Николай умер молодым. От туберкулёза. Так и не успев получить достойного жилья. Автор и сейчас работает по специальности, но не на Украине, где он, как и в России, попеременно учился и трудился суммарно по нескольку десятилетий жизни. Скорость нашего бытия всё убыстряется, всё нарастает. Автору уже нередко трудно найти общий язык не только с внуками-студентами, но и с их родителями, которых сам воспитал. Поэтому, опасения автора, что его воспоминания будут для нынешних школьников малоинтересными, обоснованы. Единственное, что хотелось бы подчеркнуть: эти воспоминания честны, по максимальной возможности правдивы и рассматриваются автором как весьма подходящий случай возвратить своей школе хотя бы самую малость того, что школа дала ему. Посему и предложил автор свои воспоминания редакции этого сайта.