5. Судові доручення.

Суд, який розглядає справу, в разі необхідності збирання доказів за межами його територіальної підсудності доручає на підставі ст.132 ЦПК України відповідному суду провести певні процесуальні дії.

За змістом ст.132 ЦПК України судові доручення щодо збирання доказів (допит свідків, проведення огляду на місці речових доказів, роз’яснення експертом його висновку, допит сторін або третьої особи тощо) даються лише суду, а не іншому органу, якщо відповідні дії не можуть бути проведені судом, який розглядає справу, або для нього це становить труднощі. У порядку судового доручення не повинні збиратися письмові або речові докази, які можуть бути представлені сторонами або за їх клопотанням витребувані судом, який розглядає справу. Суд не вправі давати доручення про витребування від позивача даних, які підтверджують обґрунтованість його вимог, а також інших відомостей, які повинні бути ним зазначені в позовній заяві згідно зі ст. 119 ЦПК України (п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України 12.06.2009 № 5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду»).

Під судовим дорученням слід розуміти передачу судом, який розглядає справу, своїх повноважень іншому суду за місцезнаходженням доказів або проживання свідків на проведення процесуальних дій лише щодо забезпечення доказів, а не їх аналіз або дослідження¹⁰.

В ухвалі про судове доручення коротко викладається суть справи, що розглядається, зазначаються особи, які беруть у ній участь, обставини, що підлягають з’ясуванню, докази, які повинен зібрати суд, що виконує доручення, перелік питань, поставлених особам, які беруть участь у справі, та судом свідку. Ця ухвала обов’язкова для суду, якому вона адресована.

На час надходженні відповіді від суду щодо виконання судового доручення суд має право зупинити провадження у справі (п.6 ч.1 ст.202, п.2 ч.1 ст.203 ЦПК України). У разі звернення із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави, суд зобов’язаний зупинити провадження у справі (п.6 ч.1 ст.201, п.4 ч.1 ст.203 ЦПК України).

Судове доручення виконується у судовому засіданні за правилами, встановленими ЦПК. Якщо судові доручення даються іноземному суду, то мають застосовуватися норми відповідних конвенцій, зокрема ст.7-8 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 р.

Суд повідомляє осіб, які беруть участь у справі, про час і місце засідання. Їхня присутність не є обов’язковою.

Протоколи і всі зібрані при виконанні доручення матеріали негайно пересилаються до суду, який розглядає справу. Ці протоколи мають оголошуватися на підставі ч.6 ст.176, ст.183, ч.2 ст.187 ЦПК України.

Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував доручення, прибудуть у суд, який розглядає справу, вони дають показання у загальному порядку.

Судові доручення та їх виконання повинні проводитися при суворому додержанні правил ст. 132 ЦПК України та визначеного законом порядку збирання доказів. Фактичні дані, одержані при виконанні судового доручення з порушенням встановленого законом порядку (ст.ст. 140, 141, 143, 147, 180, 182, 187, 189 ЦПК України), доказової сили не мають. Недопустимим є передача виконання доручень працівникам апарату суду та отримання письмових пояснень замість з’ясування порушених в ухвалі питань у судовому засіданні зі складанням відповідного протоколу. Разом з тим не виключається залучення до протоколу письмових пояснень за клопотанням осіб, які допитуються (п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» від 12.06.2009 №5).