3. Принципи управління вищими навчальними закладами
Управління вищим навчальним закладом здійснюється на основі принципів, представлених на рисунку 1.
Рис. 1. Основні принципи управління вищим навчальним закладом
Автономія та самоврядування вищого навчального закладу реалізуються відповідно до законодавства і передбачають право:
самостійно визначати форми навчання, форми та види організації навчального процесу;
приймати на роботу педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників;
надавати додаткові освітні послуги;
самостійно розробляти та запроваджувати власні програми наукової і науково-виробничої діяльності;
створювати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, філії, навчальні, методичні, наукові, науково-дослідні центри та лабораторії, конструкторські та конструкторсько-технологічні бюро, територіально відокремлені та інші структурні підрозділи;
здійснювати видавничу діяльність, розвивати власну поліграфічну базу;
на підставі відповідних угод провадити спільну діяльність з іншими вищими навчальними закладами, підприємствами, установами та організаціями;
брати участь у роботі міжнародних організацій;
запроваджувати власну символіку та атрибутику;
звертатися з ініціативою до органів управління вищою освітою про внесення змін до чинних або розроблення нових нормативно-правових актів у галузі вищої освіти, а також брати участь у роботі над проектами щодо їх удосконалення;
користуватися земельними ділянками в порядку, встановленому Земельним кодексом України.
Реалізація вище зазначених принципів управління ВНЗ потребує значних зусиль з боку КМУ, місцевих органів влади, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки і соціальної політики, Міністерства освіти і науки України, Національної академії наук України, галузевих академій і керівництва ВНЗ та їх структурних підрозділів, що сприятиме підвищенню ефективності освітянського менеджменту в Україні та створюватиме умови для високої якості освіти.
Стратегічне завдання системи управління вищою освітою України в умовах її реформування
Для України на етапі становлення ринкової економіки надзвичайно важливо усвідомити вирішальну роль людських ресурсів в економічному розвитку, а також те, що людина при цьому є кінцевою метою будь-якого виробництва.
Науково-технічний прогрес - один із основоположних факторів сучасного економічного розвитку - передбачає як найважливішу умову кардинального вдосконалення робочої сили, покращення її характеристик на ринку праці. Особливість сучасного стану української економіки полягає в тому, що процеси ринкових перетворень здійснюються в умовах глибокої затяжної кризи і в часі, коли нагальною є необхідність подолання значного відставання в науково-технічній сфері.
Зазначені процеси, що відбуваються в економіці, формують нові вимоги до якості робочої сили, які визначають конкурентоспроможність працівника на ринку праці. Умовно їх можна поділити на дві підгрупи: вимоги на зовнішньому і на внутрішньому ринках праці [73, с. 91–92]. До першої підгрупи вимог належать такі:
соціальна компетентність і нормативно-правова підготовленість у питаннях прав людини, побудови стосунків із роботодавцем, працевлаштування, соціального захисту, трудового права, діяльності профспілок, пенсійних, страхових та інших фондів тощо;
знання законів ринкової економіки, кон'юнктури ринку праці та його конкретного сегменту;
гнучкість, тобто здатність працівника швидко пристосовуватися до зміни ситуації на ринку праці;
професійна й територіальна мобільність;
готовність і вміння самостійно приймати правильні рішення відповідно до потреб ринку праці й відповідати за виконання цих рішень;
бажання працівника підвищувати якість свого трудового життя в усіх аспектах, відповідальність за добробут своєї сім'ї;
стійка мотивація до постійного підвищення конкурентоспроможності своєї робочої сили;
уміння правильно обрати й успішно реалізувати свою трудову кар'єру. [118, с.66].
У другій підгрупі вимог є такі:
відповідні знання, вміння, навички, висока професійна компетентність, інтелектуальний і творчий потенціал, здатність сприймати та впроваджувати нововведення (інноваційність), мотивованість;
адаптованість працівника до умов виробництва, що змінюються, різнобічне застосування наявних знань та навичок, профорієнтованість, професійна придатність;
наявність високих ділових характеристик: дисциплінованості й організованості, відповідальності, ініціативності, працелюбності, самостійності; уміння ставити мету й наполегливо її досягати, комунікабельності; уміння знаходити і використовувати інформацію тощо; прихильне ставлення до свого підприємства;
особисті риси: відповідні фізичні дані, розумові здібності, спеціальні нахили, інтереси й характер особи, мотивованість, профорієнтованість, профпридатність, інноваційність, відсутність шкідливих звичок, моральність, воля, кмітливість, надійність, упевненість у собі, доброзичливість, тактовність, справедливість тощо [118, с.67].
Якість робочої сили — це сукупність характеристик людини, що проявляються в процесі праці. Серед них назвемо кваліфікацію, особисті й ділові риси працівника: фізичні характеристики (стан здоров'я, вік тощо), розумові (інтелектуальні) здібності, здатність адаптуватися, гнучкість, мобільність, вмотивованість, інноваційність, професійна придатність, здібність до навчання, відповідальність, дисциплінованість, працездатність тощо.
Кваліфікація працівника — поєднання його загальної і спеціальної професійної освіти, інших умінь, професійних навичок та виробничого досвіду, для виконання в даних організаційно-технічних умовах певних видів робіт певної складності.
Виявлення змістових і кількісних характеристик якості робочої сили має не лише теоретичне, а й прикладне значення, яке суттєво зростає в умовах ринкової економіки. Так, багато підприємств, фірм залежно від особливостей конкретного робочого місця, використовуючи спеціальні методики, розробляють вимоги до якості робочої сили як розділи посадових інструкцій.
Конкурентоспроможність працівника є відповідністю якості робочої сили потребам ринку, можливість перемагати в конкуренції на ринку праці, тобто повніше, порівняно з іншими кандидатами, задовольняти вимоги роботодавців за рівнем знань, умінь, навичок, особистих рис [73, с. 99]. Конкурентоспроможність працівника на зовнішньому ринку праці - це сукупність характеристик, які визначають порівняльні позиції конкретного працівника на цьому ринку і дозволяють йому претендувати на здобуття певних вакансій. Окрім високої якості робочої сили, що є визначальним параметром конкурентоспроможності, певне значення мають також і вимоги працівника до умов праці та її оплати, ціна робочої сили у співвідношенні з її якістю. Конкурентоспроможність працівника на внутрішньому ринку праці означає вміння виявити і використати свої особистісні, професійні та ділові якості, швидше й краще за інших реалізувати власний потенціал у конкретних умовах діяльності підприємства, а це надає можливість отримати відповідну винагороду, досягти певного соціального статусу та забезпечити надійність свого службового становища і професійне зростання [188, с.68].
У наш час особливо зростає значення творчих здібностей працівника. Відомий науковець у галузі економіки праці Д. П. Богиня підкреслює неабияке значення «…володіння суміжними професіями, здатності до освоєння нових знань, нової техніки і технології, економіко-правової і політичної поінформованості, ініціативності, високих ділових якостей, неординарності у прийнятті рішень, прагнення до підтримки трудової дисципліни в колективі, а також здатності до виконання трудових функцій на рівні міжнародних стандартів» [134, с.138].
У процесі формування людського капіталу як елемента продуктивних сил суспільства освіта й професійна підготовка закріплюють у людини навички, поглиблюють усвідомлення особливої значущості її здатності до праці як творчої діяльності, формують і розвивають здатність конкурувати. Освоєння навичок конкурентності й формування конкурентоспроможності відбувається трьома етапами:
на першому, початковому, етапі освіти більшість населення здобуває загальну середню освіту, освоюючи елементи конкуренції в процесі навчання, дошкільного та позашкільного виховання;
на другому етапі, під час первинного професійного навчання (в профтехучилищах, вищих навчальних закладах освіти, в аспірантурі тощо), також є специфічна для кожного типу навчання система оцінок і атестацій, що розвиває конкурентоспроможність майбутньої робочої сили;
на третьому етапі, під час самовдосконалення та професійного розвитку у сфері трудової діяльності, триває індивідуальне й колективне нарощення кваліфікації, удосконалення особистих та ділових рис, що є основою підтримання конкурентоспроможності працівників.
Таким чином, якість робочої сили - це основа конкурентоспроможності працівника на ринку праці. Більшість складових якості робочої сили і навички конкурентності формуються і/або розвиваються в процесі освіти і професійної підготовки. Тому система освіти та професійної підготовки стає важливим елементом інфраструктури ринку праці. Отже, системі освіти (у першу чергу, вищої) належить провідна роль у формуванні конкурентоспроможного працівника в сучасних умовах, і вдосконаленню управління цією найважливішою сферою організації суспільства треба приділяти особливу увагу.
Першопричиною процвітання чи занепаду організацій і держав є, відповідно, гарне чи погане управління. Слідом за П. Друкером констатуємо, що не буває слабко розвинутих країн і організацій, що погано працюють, а є слабке управління і погані керівники. Це твердження стає особливо актуальним для сучасних ВНЗ, що саме й покликані готувати кваліфікованих фахівців і високопрофесійних менеджерів для різних рівнів і сфер управління [188, с.69].
Проектування нових і вдосконалювання наявних систем управління вищим навчальним закладом у сучасних соціально-економічних умовах повинно, на наш погляд, містити такі основні компоненти:
розробку основних принципів філософії управління й організаційної культури ВНЗ як соціальної організації вищого типу;
чітке визначення функцій управління відповідно до основних стратегічних цілей і тактичних завдань діяльності ВНЗ;
побудову ефективної організаційної структури, що забезпечує якісне функціонування і стабільний розвиток вищого навчального закладу;
формування конкурентоспроможного і висококваліфікованого апарату управління.
Проектування стратегії вищого навчального закладу починається з визначення довгострокових орієнтирів освітньої діяльності (тобто філософії організації), головних принципів побудови організаційної культури і їхнього публічного проголошення для роз'яснення призначення (місії) ВНЗ.
Філософія ВНЗ як соціальної організації має такі елементи:
основний задум, що відбиває мету вищого навчального закладу, його стратегію і спрямованість освітньої діяльності;
опис організації — історія, головні цінності, традиції, девіз, особливості і переваги, мотиви діяльності, тобто основні принципи організаційної культури ВНЗ;
зовнішня політика — урахування інтересів замовників освітніх послуг, зв'язку з партнерами, відносини з іншими організаціями тощо;
внутрішньофірмова політика — основи управління ВНЗ, організації та оплати праці, принципи розробки і реалізації кадрової і соціальної політики.
Необхідною передумовою успішної розробки стратегії управління таким закладом є правильне визначення цілей. Знання й розуміння цілей організації визначає ефективність пошуку шляхів і адекватних засобів їх реалізації. Цілі встановлюються в таких сферах управлінської діяльності;
управління стратегічним розвитком ВНЗ і його людських ресурсів;
управління рекламно-інформаційною і видавничою діяльністю;
управління науково-дослідною й навчпльно-методичною діяльністю;
управління фінансово-економічною діяльністю;
управління господарською і комерційною діяльністю ВНЗ [118, с.69].
Тому, з одного боку, Міністерство освіти і науки України та Міністерство економіки України повинні порушувати перед урядом питання про збільшення у структурі держбюджету асигнувань на вищу освіту. А з іншого - потрібно розуміти і те, що найближчими роками збільшення видатків об'єктивно буде стримуватись обмеженими можливостями держбюджету. Тож, разом із необхідністю подальшого підвищення асигнувань із бюджету, ми пропонуємо переглянути доцільність фінансування в сучасних розмірах тих напрямів і спеціальностей вищої освіти, які достатньою мірою забезпечуються на платній основі.
Система освіти України повинна очолити процес освоєння всіма органами державного управління політичної і економічної сфер організації суспільства по країні, конкретно включившись у формування освічених, гармонійно розвинених, з високими духовними джерелами людей. Ці люди мають великі шанси для самореалізації у всіх сферах своєї життєдіяльності в новій системі соціальних відносин, що сприяють такій самореалізації.
Україна, в умовах інтеграції до європейського освітянського простору, активно долучається до всіх соціально-економічних перетворень у різних сферах життєдіяльності, і може стати світовим лідером у максимально ефективному формуванні та використанні людського потенціалу. Це означатиме, що ми вже у видимому майбутньому досягнемо значних успіхів в економічному, етичному і фізичному оздоровленні українського суспільства, яке дійсно відповідатиме суті цивільного суспільства як ніяка інша країна в світі [118, с.71-72].
Завдання і форми модульного контролю знань студентів
а) складання глосарію:
Місія вищого навчального закладу – це...
Управління – це...
Керуюча система наукою і освітою в Україні – це...
Керована система в сфері освіти – це...
Верховна Рада в Україні – це...
Кабінет міністрів Україні (КМУ) – це...
Міністерство освіти і науки України (МОНУ) – це...
Вища атестаційна комісія (ВАК) України – це...
Керівництво ВНЗ – це...
Ректор університету – це...
Проректор ВНЗ – це...
Декан факультету – це...
Заступник декана – це...
Завідувач кафедри – це...
Завідувач навчальної лабораторії – це...
Методист деканату – це...
Інноваційне управління університетською освітою – це...
Апарат управління вищою освітою в Україні – це...
Управління стратегічним розвитком ВНЗ – це...
Управління науково-досліднцькою і навчально-методичною діяльністю в університеті – це...
Управління фінансово-економічною діяльністю в університеті – це...
Управління рекламно-інформаційною і видавничою діяльністю в університеті – це...
б) питання для модульного контролю знань студентів:
Що таке управління?
Які Ви знаєте органи управління вищою освітою в Україні?
Яким Законом України регламентується управління?
Які функції в сфері управління вищою освітою виконує Міністерство освіти і науки України?
Яка роль Верховної Ради України в управлінні вищою освітою?
Яка роль Кабінету міністрів України в управлінні освітою і наукою нашої держави?
Коротко охарактеризуйте основні повноваження Вищої атестаційної комісії України.
Яка роль Вченої Ради вищого навчального закладу в управлінні підготовкою високоякісних фахівців? Хто голова Вченої ради вашого університету?
Які повноваження Вченої ради факультету? Більш докладно зупиніться на Вченій раді факультету, на якому Ви навчаєтесь.
Яку роботу виконує і за що несе відповідальність у вашому навчальному закладі Управління з впровадження КМСОНП в умовах Болонської освіти.
Що таке деканат? За що несе відповідальність на факультеті декан?
На якій кафедрі Ви навчаєтесь? Який підрозділ на факультеті несе відповідальність за якість підготовки майбутніх фахівців?
Яка система в Університеті є керуючою, а яка керованою?
в) складання логіко-структурних схем:
Скласти логіко-структурні схеми:
1) Органи управління вищою освітою України;
2) Функції, завдання, права та обов’язки Міністерства фінансів і науки України.
г) завдання для самостійної роботи студентів:
Підготовте анотацію на статтю Б. Куликовського та К. Буглан "До Європейського простору вищої освіти". (Газета "Університетська освіта". - № 86 від 20.11.2009 р.).
д) тести: