Ландар г., ф-т англ. Мови.

Спочатку було лише слово, за допомогою якого передавалися факти та й будь-яка інформація взагалі. Люди просто все запам'ятовували, тренуючи при цьому свою пам'ять.

З появою письма люди почали боятися, що їхня пам'ять погіршиться, оскільки нічого не треба буде запам'ятовувати, все буде фіксуватись письмово. Але поява книгодрукарства навпаки додавала тренування пам'яті – треба було запам'ятовувати уже цілі книжки.

У другій половині 20-го сторіччя набуло поширення телебачення. Саме через екран телевізорів люди дізнавалися про факти та події у світі. При цьому дивитися на готові зображення виявилось дуже легко – не треба нічого читати – натиснув кнопку – і в курсі справ.

Але після телевізора з'явився комп'ютер, теж з яскравим екраном. Ввімкнув його – і перед тобою увесь світ. Тут уже і фільми подивитися можна, і безліч книжок, газет, взагалі різних текстів почитати...

Але проблема не у протиставленні книги і комп'ютера. Як на мене, наше суспільство у майбутньому може розділитися на тих, хто надає перевагу тільки візуальній інформації – „картинці”, з якої „все зрозуміло” – телебаченню, дивлячись кимсь зроблені репортажі, та тих, хто шукатиме інформацію сам, і не лише у друкованих ЗМІ, книжках, а й в Інтернеті, роблячи свої власні висновки.

Доліна в., ф-т англ. Мови.

Я гадаю, що кожен пам'ятає казку “Чарівна лампа Аладіна”, де бідного напівголодного хлопчика повинні були стратити лише за те, що він дуже захопився книгою та не почув наказу про заборону дивитися на царівну.

А в наш час чи можна знайти такого відданого книгам юнака чи дівчину? Я можу з упевненістю сказати – ні. Все, що ми можемо побачити – це Інтернет-клуби, де все, що діти роблять – це граються у різні ігри та пишуть один одному якісь нехитромудрі листи. Батьки, погляньте на своїх нащадків! Вони ж навіть не знають хто такий Пушкін та ніколи не чули про таблицю множення! Якщо дітям потрібна якась інформація, то вони її шукають тільки за допомогою якоїсь іншої програми, але знову на комп'ютері. Бібліотеки всі спорожніли, діти навіть забули про їхнє існування. Вони вважають, що писання реферату – це тільки марна трата часу: все, що їм треба зробити – це за п'ять хвилин “перекачати” потрібну інформацію з Інтернету.

Як має рацію шановний пан У.Еко, коли у своїй статті наводить цілу низку безперечних переваг книги перед комп'ютером, демонструє, що станеться з нами, якщо ми забудемо про книгу! От лише, як на мене, він трохи хибує, кажучи, що треба розвивати обидва види передачі інформації. Але ж комп'ютер – наше лихо!

Батьки, замисліться, будь-ласка, над долею Ваших дітей. Бо все, що може залишитися у майбутньому – це лише гіперкриза, коли люди скоряться машинам, які, у свою чергу, зганьблять нашу планету. Зробіть усе можливе, щоб книга не вмерла у серці Вашої дитини! Не нехтуйте навіть такими способами, як висадити свою дитину на деякий час на безлюдний острів з декількома томами Шекспіра чи Гоголя!

П'ятак н., ф-т англ. Мови.

...Величезна сцена, маса глядачів, актори у масках. Так, це античний театр з його відвертими умовностями, жіночими діалогами, що вимовляються грубими голосам, з глядачами, що дивляться виставу незалежно від професіоналізму постановок. Але люди вірять, сліпо вірять, хочуть вірити і можуть, тому, частиною чого вони самі не є...

...Барвисті костюми (а то й повна їх відсутність), ніщо не нагадує декорацій як частини інтер'єру, (хіба що хтось “замалюється”, використавши модне слівце “декор”), нема й сценарію, та й важко відрізнити трупу від глядачів. Театр авангардний...

Як це не дивно, але політичний театр грає за тим же сценарієм, з тим самим інтер'єром та з тими самими акторами, лаштунками й глядачами. Але “репертуар” та стилістична спрямованість змінюються трохи швидше: раз на 100 років, а не на тисячу.

Радянський “театр” казав неправду, але хто це знав? “Народними артистами” були одиниці (порівняйте – також в основному чоловіки), їх не цікавила реакція зала, яка, у принципі, не змінювалась; вони були абсолютно відірвані від мас.

Зараз же усе має бути настільки відверто й чесно, що іноді навіть буває соромно за неприкриту незайманість політичної голизни. Змінився “репертуар” – тепер вже красти не модно, і не тому, що це негарно, як вчила колись бабуся, а тому, що просто невигідно. Сучасні “павлики морозови”, що жадають відхопити негативчик, з'являться хутенько із своїми професійними “кодаковськими” камерами. Саме через це й доводиться задовольняти голодного й активного глядача, заманюючи його у дійство “політичного театру”. Можливо, розвиток інформаційних технологій незабаром примусить перетворити цей театр, наприклад, на театр на льоду, де, до того ж, можна буде задіювати у процес ведмедів, корів і зайців...