Тема 6. Представництво і довіреність, позовна давність у цивільному праві України

? Орієнтовні питання для розгляду на семінарському занятті

1. Представництво і довіреність в цивільному праві.

2. Поняття і види періодів і термінів.

3. Позовна давність, види.

4. Перерва і припинення термінів позовної давності.

Навчальні завдання для самостійної роботи студентів

Завдання №1

Кримов видав довіреність своїй дружині Макаровій на отримання грошового вкладу в районному відділенні Ощадбанку. Після смерті довірителя, мати Кримова (як спадкоємець) заявила в суді позов до Макарової про витребування у останньої отриманого нею на ім.’я померлого грошового внеску. Суд задовольнив позов. У касаційній скарзі відповідач, не погоджуючись з рішенням суду, вказала на те, що оскільки Кримов (її чоловік) видав їй довіреність на отримання внеску без будь-яких обмежень, вона набувала право розпоряджатися внеском на свій розсуд і тому грошима розпорядилася на особисті потреби.

Розберіть доводи сторін.

Як співвідносяться такі поняття як повноваження й представництво?

Завдання №2

31 липня 2004 року Завалій видав довіреність Кронову строком на шість місяців на продаж останнім магнітофона за ціною, не менше ніж 5 мінімальних заробітних плат. Довіреність була посвідчена у житлово-експлуатаційній конторі. Оскільки комісійний магазин відмовився прийняти телевізор на комісію, а покупця Кронв не знайшов, він, не повідомивши свого довірителя, 10 вересня того ж року видав просту письмову довіреність строком на шість місяців (в порядку передоручення0 своєму синові. Магнітофон останній продав, але за ціною вдвічі меншою ніж та, що вказана у першій довіреності. Завалій зажадав від Кронова відповідної доплати або повернення магнітофону, на що останній відповів, що усі претензії слід адресувати не йому, а його сину.

Як повинна бути вирішена справа?

Які порушення чинного законодавства були допущені сторонами?

Чи змінилося б рішення, якщо б Кронов видав довіреність своєму сину за згодою Завалія?

Завдання №3

Лікар Гун в березні 1998 року виїхав в експедицію на Північ на два роки. Кімнату, які він наймав в будинку, що належала Іванову, Гун за згодою Іванова зачинив.

12 листопада 2000 року з кімнати Гуна грабіжники викрали декілька речей, в тому числі магнітофон, відеокамеру, настінний годинник, два пальто. Гуну про це не повідомили, тому що ніхто не знав його адреси.

10 червня 2002 року Гун повернувся додому, дізнався про крадіжку і про те, що міліції не вдалося розшукати викрадені в нього речі.

24 березня 2004 року Гун несподівано побачив свій магнітофон і відеокамеру в будинку Ступника, до якого прийшов на виклик лікаря, і дізнався у Ступника, що він купив ці речі два року тому у одного знайомого, але за словами Ступника, цілком солідної людини.

Коли Ступник одужав, Гун 9 квітня 2004 року пред’явив до нього позов про витребування магнітофону і відеокамери. Суд, не заперечував права Гуна на витребування речей, але в позові відмовив, оскільки його права втрачено у зв’язку з пропуском строків позовної давності. В скарзі на це рішення Гун стверджував, що суд неправильно вирахував початок перебігу строку позовної давності з моменту викрадення речей. Цей строк необхідно, за його думкою, вираховувати з дня виявлення речей у відповідача, бо до цього моменту він, Гун, не знав, до кого пред’явити позов.

З якого моменту починається збігати позовна давність за вимогою Гуна?

Яке значення має міркування про те, що Гун не знав, до кого пред’являти позов?

Чи правильна відмова суду?