4. Розрахунок розміру обігових коштів та авансованого капіталу.

Розрахунок розміру обігових коштів у загальному випадку базується на визначенні загального розміру річних поточних витрат, тривалості виробничого циклу та часу повернення грошових коштів із сфери обертання. В цій курсовій роботі таке завдання не ставиться, тому одразу встановлюється тривалість одного обороту як величини середньої для даного типу виробництва та довжини виробничого циклу нескладних виробів у розмірі 1 кварталу (Т_об = 90 днів). За цими даними необхідно визначити кількість оборотів обігового капіталу у рік:

N_об = Д_р / Т_об, (4.1)

де N_об – кількість оборотів обігового капіталу у рік;

Д_р –кількість календарних днів у розрахунковому періоді (360 днів у рік);

Т_об – тривалість одного обороту.

Розмір обігового капіталу визначається розміром річних поточних витрат та кількістю оборотів у рік. Збільшення кількості оборотів за рахунок скорочення виробничого циклу або зменшення витрат часу на виконання фінансових операцій зменшує потребу у обіговому капіталі:

К_об = В_р / N_об, (4.2)

де К_об – обіговий капітал;

В_р – річні витрати на виробництво завданого обсягу продукції.

Річні витрати на виробництво завданого обсягу продукції визначаються добутком повної собівартості одиниці продукції (табл. 3.1) на річну програму випуску деталі за варіантом (додаток А).

Розмір авансованого капіталу (К_а) визначається сумою обігового капіталу (К_об) та загального розміру капітальних вкладень на створення цеху (К_с) за підсумком таблиці 1.6.

5. Визначення точки беззбитковості (критичної програми випуску продукції цеху).

Визначення точки беззбитковості виконується на основі аналізу співвідношення «витрати—випуск—прибуток». Даний метод застосовується для спрощених розрахунків, які дозволяють з достатньою точністю та невеликою трудомісткістю враховувати поточні коливання умов виробництва та збуту продукції.

Спрощення засновано на припущенні, що:

усі витрати можна поділити на змінні та постійні;

усі змінні витрати є пропорційними, а постійні не змінюються у часі;

ринкові ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах розрахункового періоду стабільні.

Ці обмеження значно спрощують розрахунки, дозволяючи замість реальних використовувати лінійні залежності. Це зменшує точність, але для цілей короткострокового планування вона достатня.

У процесі аналізу обчислюються та аналізуються:

Маргінальний прибуток за формулою:

ПМ = Цв – Сз, (5.1)

де ПМ – плановий маргінальний прибуток на одиницю продукції, грн.;

Цв – планова ціна продажу одиниці продукції, грн.;

Сз – змінні витрати на одиницю продукції за калькуляцією, грн..

У якості змінних витрат, які є приблизно пропорційними обсягу продукції, слід визначити суму матеріальних витрат, основної та додаткової заробітної плати основних робітників з відрахуваннями, та втрат від браку за мінусом зворотних відходів (табл. 3.1). Постійні витрати (Сп) є такими лише умовно, оскільки у тій чи іншій мірі залежать від обсягу продукції, але не пропорційно. До їх складу слід віднести витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі витрати, адміністративні та витрати на збут. Для подальшого розрахунку необхідно визначити постійні витрати на завданий за варіантом обсяг продукції:

Спо = Сп × N (5.2)

де С_ПО – постійні витрати на обсяг виробництва.

Беззбитковий обсяг виробництва (Nб) обчислюється, за умовою, що в точці беззбитковості виручка дорівнює сукупним витратам:

Nб × Цв = Nб × Сз + Спо (5.3)

Звідси:

(5.4)

Беззбитковий обсяг виробництва за наведеною формулою визначається у натуральному вимірі, що прийнятно для одно-продуктового виробництва. У графічному зображенні беззбитковий обсяг виробництва позначається проекцією точки перетину лінії повної собівартості товарного випуску (Стп) та виручки (В), де на рис. 5.1. студент повинен нанести шкалу на грошову та натуральну вісь виміру показників й зобразити усі залежності у масштабі відповідно до розрахунків, зазначивши величину беззбиткової програми.

Рис. 5.1. Динаміка витрат (Стп), виручки (В) та точка беззбитковості (Nб)