3. В Україні відповідальність настає за ч.1 115 статті Кримінального кодексу і полягає в позбавленні волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.

У Росії відповідальність настає за ч.1 ст. 105 Кримінального кодексу і полягає в позбавленні волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

В Азербайджані відповідальність настає за ч.1 ст. 120 КК і полягає в позбавленні волі на строк від семи до дванадцяти років.

В Білорусі відповідальність у виді 6-15 років позбавлення волі за вбивство передбачена за ч.1 ст.139.

Кримінальний кодекс Данії передбачає відповідальність за умисне вбивство за § 237 у виді позбавлення волі на строк від п'яти років аж до довічного позбавлення волі.

Кримінальний кодекс Швеції встановлює відповідальність за умисне вбивство (частина друга, глава третя, стаття перша) у виді десяти років позбавлення волі або довічного позбавлення волі; якщо є певні обставини, які пом'якшують покарання, терміни дещо нижчі: від шести до десяти років позбавлення волі (стаття друга).

В Албанії за статтею 76 Кримінального кодексу передбачається покарання у виді позбавлення волі терміном від десяти до двадцяти років.

В Болгарії умисне вбивство карається за статтею № 115 КК позбавленням волі на строк від десяти до двадцяти років.

§ 113 Кк Естонії передбачає покарання за умисне вбивство у виді позбавлення волі на строк від шести до п'ятнадцяти років.

За умисне вбивство в Чехії винна особа отримує покарання у виді 10-15 років позбавлення волі за 219 статтею КК.

В Польщі (ч.1 ст. 148) покаранням за умисне вбивство є позбавлення волі на строк від восьми до двадцяти п'яти років або довічне позбавлення волі.

Кримінальний кодекс Фінляндії (глава 21, стаття 1) передбачає покарання за умисне вбивство у виді позбавлення волі на строк не менше восьми років.

За статтею № 145 КК Молдови («просте» вбивство — ч.1) винна особа отримає покарання у виді позбавлення волі терміном від дванадцяти до двадцяти років.

В Німеччині кримінальна відповідальність за умисні вбивства передбачена статтями 211—213. За статтею 212 покаранням є позбавлення волі на строк не менше п'яти років, а в особливо серйозних випадках — довічне позбавлення волі; за статтею 213 (за наявності пом'якшуючих покарання обставин) строки позбавлення волі коливаються від одного до десяти років.

У Франції вбивство визначене у статті 221-1. Покарання становить тридцять років позбавлення волі.

7

1. Під час перебування з офіційною місією за кордоном вищі посадові особи держави, включаючи членів парламенту, користуються дипломатичними привілеями та імунітетами.

Особливими імунітетами та привілеями має глава держави. У такому разі говорять про державне імунітет. Імунітет діє навіть в тому випадку, якщо візит не є офіційним. Згідно з Конвенцією про запобігання та покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, в тім числі дипломатичних агентів 1973 р. (далі - Конвенція щодо запобігання злочинів) глава держави перебуває під міжнародним захистом завжди, коли він знаходиться на території іноземної держави (п. "a "ст. 1.  &nbsp Всі інші посадові особи держави користуються дипломатичною недоторканністю лише при виконанні відповідних офіційних функцій.

Глава держави має повний імунітет від юрисдикції країни перебування. Остання зобов'язана захистити главу іноземного держави від посягань на його гідність. Главі держави надається право на супровід представниками власної служби безпеки, які повинні співпрацювати з місцевими правоохоронними органами.

В останні роки неодноразово виникало питання про те, наскільки імунітети захищають колишнього главу держави від відповідальність за дії, скоєні під час перебування на посаді. Якщо мова йде про злочинах проти миру та безпеки людства, то імунітет не захищає главу держави навіть під час перебування на посаді. Це положення підтверджено Статутом Міжнародного кримінального суду. Однак затверджується воно не легко.

Прикладом тому є історія з колишнім чилійським диктатором Піночетом, затриманим у Великобританії під час неофіційного візиту на прохання Іспанії, яка вимагала його видачі. Він звинувачувався у загибелі іспанських громадян. Лондонський Високий суд у жовтні 1998 р. виніс рішення: "Як колишній глава держави, Піночет має імунітет, що захищає від судового переслідування за дії, скоєні в процесі здійснення своїх функцій". Однак Палати лордів суд скасував це рішення. Цілий ряд держав запросили про видачу Піночета і тим самим визнали, що він імунітетом не володіє.

2. Міжнародні організації — об'єднання трьох або більше незалежних держав, їхніх урядів, інших міжурядових організацій, спрямоване на вирішення певних спільних питань чи організації проектів. Уряди діють від імені своєї держави і представляють її інтереси, дотримуючись поваги її суверенітету.

Міжнародні міжурядові організації часто називають міжнародними організаціями, хоча останніми можуть називатися також і міжнародні неурядові організації (INGOs), такі як міжнародні неприбуткові організації, чи мультинаціональні корпорації. Міжнародні міжурядові організації є важливим суб'єктом в публічному міжнародному праві, починають діяти після підписання певного взаємного договору, ратифікованого державами-учасниками.

Ознаки

членство 3 і більше країн;

наявність установчого міжнародного договору;

постійні органи і штаб-квартира;

повага суверенітету членів-держав;

невтручання у внутрішні справи;

встановлення порядку прийняття рішень і їх юридичної сили.

Класифікація

За предметом діяльності — політичні, економічні, кредитно-фінансові, з питань торгівлі, охорони здоров'я, культури та ін.

За колом учасників — універсальні, регіональні.

За порядком прийому нових членів — відкриті, закриті.

За цілями та принципами діяльності — з загальною компетенцією, зі спеціальною компетенцією.

За кількістю членів — всесвітні, групові.