pidruchnyk2000 / Hist.Nov.Senkev

Повсякденна поведінка християн становить разючий контраст із жорстокістю, розпустою та жагою крові, які стали неодмінною рисою римського побуту і які, мов невигойна хвороба, роз’їдають велику імперію зсередини. На відміну від зіпсованих та безжалісних римлян, християни живуть за законами любові та дбають про моральну чистоту. Серед християн Сенкевича взагалі немає боягузів, зрадників або легкодухих, хоча на їхню долю випадають надлюдські страждання. Християнський світ у романі - це єдиний моноліт, міцність якого тільки загартовується в полум’ї випробувань. Духовними лідерами християн є святі апостоли Петро та Павло, які символізують святість і мудрість. Їхні промови, жести, обличчя випромінюють радісне світло та милосердя. Красномовно та переконливо розкриває любов Петра до людей епізод, коли Лігія зізнається єпископові Кріспу, що кохає Вініція. Крісп починає звинувачувати дівчину, бо вважає, що будь-яке кохання гріховне. Почувши слова єпископа, апостол Петро нагадує, що Христос на весіллі в Кані галілейській благословив наречену та нареченого на шлюб, і доводить, що гріховне - тільки бездуховне кохання, тобто таке, яке має на меті задовольнити плотські інстинкти. Якщо люди живуть за законами Христа, повчає святий Петро, та кохають одне одного - тоді й шлюб, і плоть, і саме кохання набувають святості. Позиція Кріспа - позиція фанатика, який з ненавистю ставиться до людської плоті взагалі. Святий Петро натомість уособлює терпимість і милосердя, справжні чесноти християн.

Апофеозом сили духу апостолів є сцени, в яких ідеться про те, як їх карають. Дух святого Петра спокійний та світлий. “Цей рибалка, - описує його автор, - завжди сумирний і похилений, тепер йшов прямий, гордий, вивищуючись над солдатами. Ніколи ще не бачили стільки величі в його поставі. Здавалося, що це крокує монарх, якого оточують народ і військові. Навколо лунали вигуки: “Дивіться, це Петро йде до Господа!” Проходячи містом, він звертається до храмів: “Ви будете храмами Христовими!” Дивлячись на натовп, він говорить людям: “Ви будете рабами Христовими!”. І його пророцтво здійснилося. Він виконав свою місію на землі - утвердив церкву в Римі, у цьому серці розпусти, і тому зустрів смерть переможцем. Думки в Павла, “як і в Петра, також ясні і спокійні, мов вечірнє небо”. Він відчуває абсолютну душевну гармонію і радість, бо, незважаючи на те, що тисячі тисяч християн було знищено Нероном, здійснилось те, що пророкував святий Павло: “…у війні світу проти істини, звитяга залишилася за істиною”.

Істина бере гору над світом і в душі головного героя роману Вініція, типового римлянина з вельможної родини. Молодий та дужий, сміливий і рішучий, Вініцій має славу доброго військового та користується повагою при дворі Нерона. До того ж, він племінник Петронія, одного зі впливових тогочасних політиків. Його погляди та спосіб життя суто римські: для нього звично брати участь в імператорських оргіях, відвідувати “ігри” (бої гладіаторів), розважатися з гетерами. Душа Вініція отримує поштовх для духовного розвитку після того, як він зустрічається із заручницею Лігією, дівчиною рідкісної краси, дочкою північного варварського царя, яка живе й виховується в домі Авла і Помпонії Грецини. Помпонія Грецина – християнка і навчає Лігію основам християнського віровчення. Лігія - не тільки ідеал фізичної краси (хоча вона одна з найвродливіших жінок Рима), а й взірець духовної чистоти. Спочатку пристрасть Вініція до дівчини має суто плотський характер. Його навчили в Римі дивитися на жінок як на самиць, що існують заради розваги чоловіків, і він на бенкеті, в палаці Нерона, куди дівчина потрапила за імператорським наказом, поводиться з нею як хтивий самець; тільки втручання слуги Лігії велетня Урса рятує її від безчестя. Лігія та Урс тікають з імператорського палацу, а це, за римськими законами, - державна зрада. Лігія разом з Урсом змушені ховатися. Вініцій, який скрізь шукає дівчину, дізнається, що їй допомагають християни, знайомиться з ними, а потім зацікавлюється їхнім ученням. Виявляється, що, незважаючи на образу, Лігія палко кохає Вініція, але погоджується одружитися з ним тільки після навернення його до християнства, яке дедалі більше приваблює молодого чоловіка. Пожежа Рима остаточно переконує його прийняти хрещення. Під час переслідування християн Лігія потрапляє до в’язниці й ледь не помирає від пропасниці, а Вініцій вдається до марних спроб її звільнити. Врешті-решт, обставини складаються так, що Лігія залишається живою та дістає волю. У фіналі роману Вініцій - зовсім інша людина, не той зіпсований римлянин, егоїстичний та байдужий до страждань інших., яким ми бачили його на бенкеті в Нероновому палаці або тоді, коли він безжалісно карав своїх рабів. Під впливом кохання й нелегких переживань він цілком переродився і став щирим християнином. Поневіряння героїв закінчились, і вони живуть щасливо в маєтку Вініція на Сицилії.

Петроній. За драматичною боротьбою сил Добра та Зла, християнської жертовності та політичного свавілля неронівського Риму відсторонено спостерігає дядько Вініція - “арбітр Вишуканості” Петроній, естет і гедоніст (гедонізм - спосіб життя і теорія, за якими найвищою цінністю є насолода). Ставлення Сенкевича до цього персонажа та його життєвої позиції було складним і неоднозначним. Письменник змальовує його розумною, талановитою людиною, з великими здібностями дипломата й організатора та знанням світу і звичаїв Риму, з непересічним літературним хистом. Петроній вміє любити, до кінця допомагає Вініцію, незважаючи на розбіжності в їхніх поглядах і на смертельний ризик. Петроній зміг зберегти в абсолютно неморальному середовищі глибоку внутрішню порядність і певну незалежність поглядів. Навіть всевладний імператор Нерон вирізняє його з-поміж інших. Петроній обожнює красу і насолоду, і прагне зазнавати радості від кожної миті буття. Йому подобаються коштовні речі та рідкісні страви, він звик до багатства і розкоші, але ненавидить вульгарність. Ніколи смак і почуття гармонії не зраджують його. Його розваги, бенкети і кохання - справжні витвори мистецтва, які не мають нічого спільного з тими брудними й вульгарними оргіями, що відбуваються на Палатіні.

З іншого боку, незважаючи на ці безсумнівні прикмети визнання Сенкевичем рівня особистості свого персонажа, письменник навряд чи був солідарним із його життєвою філософією, хоча, як випливає із тексту, поважав її. Петроній був надто байдужий до злочинів Нерона, зовсім не намагався боротися зі злом, а просто пристосувався до ситуації, створивши своєрідну “екологічну нішу”, яка давала йому змогу насолоджуватись красою і зазнавати радощів. Петроній, який, за Сенкевичем, спілкувався з апостолом Павлом, глибше від інших зрозумів, що християнство - це якісно новий крок у духовному розвитку людства, але йому бракувало жертовності, вміння прощати ворогів, бажання розлучитись зі своїм розкішним будинком. “Це не для мене”,- був його висновок. І така реакція не випадкова, бо Петроній, між іншим, ще й носій суто античного світобачення. Приреченість Петронія, на думку письменника, символізує також приреченість великої античної культури, на зміну якій ішла культура християнська. Ось чому самогубство Петронія - прекрасний, мужній вчинок, гідний “арбітра Вишуканості”. Це фінальний акт піднесеної трагедії, але, на жаль, то справді кінець, за яким - темрява і порожнеча, а не перехід у вічність, як у християн. Ось чому сцена смерті Петронія викликає такий глибокий сум і біль в серцях його гостей, бо з ним та його коханою Енікою “помирало те єдине, що залишалось у їхньому світі - поезія і краса”.

Отже, роман Г.Сенкевича розкриває вічний конфлікт між безкарною, нічим не обмеженою Владою і духовністю, актуальність якого неодноразово довела історія людства (в тому числі й ХХ сторіччя). На думку письменника, усім людям, рано чи пізно, доводиться зробити вибір між першим і другим, бути або з Твариною, або з Христом. Щоправда, є ще позиція спостерігача-естета, “позиція над бійкою”, життя в прекрасному світі мистецтва та вишуканих насолод. Який вибір зробив сам романіст, здогадатися не важко. Деякі критики твердять, що письменник у цьому творі оспівує і звеличує насамперед католицьку церкву. Таке тлумачення роману небезпідставне, але, все ж таки, надто вузьке й тенденційне. “Куди йдеш?” - заклик письменника повернутись саме до чистоти, щирості та любові перших християн, які для нього були синонімом ідеалів людяності в найширшому розумінні цього слова і одночасно протиотрутою від грубого, вульгарного, нічим не обмеженого свавілля Влади, яке надто часто перетворюється на єдиний вирішальний чинник політичного, суспільного та навіть приватного життя. Це також контраргумент будь-яким спробам уникнути вищезгаданого вибору (навіть якщо така спроба - благородний та витончений гедонізм та естетизм Петронія). На думку письменника, “позиція над бійкою” є мовчазною підтримкою несправедливої та злочинної Влади і лише видимістю втечі, бо втікач, як доводить доля Петронія, все одно стає жертвою безжалісного тирана.

Завдання і запитання

1. Які твори Сенкевича ви знаєте? Яке місце в його творчості посідають історичні романи? Чим можна пояснити звернення письменника до цього жанру?

2. Які періоди польської історії змальовуються в історичних романах Сенкевича? Назвіть ці романи і стисло їх схарактеризуйте.

3. Як трактуються події української історії періоду визвольної війни за незалежність у романі Сенкевича “Вогнем та мечем”? Чим ви можете пояснити підхід автора? Порівняйте образ Богдана Хмельницького у П.Меріме і Г.Сенкевича.

4. Як Сенкевич у своєму романі “Куди йдеш?” розкриває тему “Людина і влада”?

5. Схарактеризуйте образ Петронія. Розкрийте його життєву філософію. Як ставиться до цієї позиції автор? Яке ваше власне ставлення до неї?

6. В чому, на вашу думку, полягає актуальність роману Сенкевича “Куди йдеш?” для сучасного українського читача кінця ХХ ст.?