Любові й зненавиди
Нема, а дітись ніде!
Верлен активно користується такими прийомами, як алітерація (повторювання одних і тих самих приголосних) і асонанс (повторювання одних і тих самих голосних). Рядки своєю фонетичною будовою відтворюють шум дощу. Наприклад: “На серце нещасливе/ Спливають співи зливи…” Велика кількість звукосполучень “сп”, “спв”, “спл”, “злв” у поєднання з повторюванням голосних “і”, “и” викликають у пам’яті асоціації із стрімкими потоками води на крівлях будинків. Не важко знайти й інші приклади звукопису: “З відчаю хоч кричи!/ Печалюсь без причин” (повторювання “ч” – підкреслює розпач і надмірний біль ліричного героя); “Рве серце марний жаль” (повторювання “р” разом з “ц” і “ж” є фонетичним відповідником надривного стану людини, що нудьгує).
Верлен не обмежується тільки алітераціями та асонансами. Він використовує й інші прийоми фонетичного оздоблення поезії: гра однокорінними словами (“Dans se coeur qui s’écoeure” – його М.Лукаш перекладає українською каламбуром: “Тугá на серці туга”), тавтологічні оповиті рими-повтори – перший і четвертий рядки закінчуються одним і тим самим словом, третій має таку саму риму, як перший і четвертий, тільки з іншим лексичним наповненням; мелодичного звучання тексту надає використання холостого верса в другому рядку. Отже, структура строфи виглядає так:
О, хлюпотіння зливи
По крівлях, по землі!
На серце нещасливе
Спливають співи зливи …
Складна система римування органічно поєднується з простим розмовним синтаксисом фрази: речення короткі, часто неповні, це вигуки і скарги: “О, хлюпотіння зливи/ По крівлях, по землі!” або “З відчаю хоч кричи! / Печалюсь без причин”. Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка: “Любові й зненавиди/ Нема, а дітись ніде!”. Отже, шістнадцять рядків цієї маленької поезії, в яких слів не більше, ніж звуків у хроматичній гамі, та й самі слова і фрази – найпростіші (“лексика абетки”) є партитурою тривожної мелодії, яка росте від строфи до строфи, від первинної пригніченості до нестерпної і всеохопної туги (А.Гелескул).
Завдання і запитання
Які настрої панують у віршах Верлена? Чому?
Проаналізуйте особливості використання рим перекладачами поезій Верлена.
Зверніть увагу на довжину рядків, на структуру строф.
Простежте за ритмічним малюнком поезій Верлена.
Які фонічні засоби використовує поет? Які ефекти вони створюють?
Яким чином Верлен на практиці реалізує принцип “музичності”?
Верлен і українська поезія. Постать і творчість Верлена захоплювала багатьох українських поетів. Його вірші живуть українською вже більше століття. Деякі з них існують у багатьох версіях. Наприклад, “Осіння пісня” перекладалася щонайменше десять разів.
Один із перших відгуків на поезію Верлена ми знаходимо в листі Василя Стефаника до Вацлава Морачевського від 22 квітня 1896 р.: “За стан мій я не годен Вам писати. Щось так багато на душі накипіло, а таке журливе і безконечне, що драпанє пером по папері загонить тоту сумовитість ще глибше, як перед тим. І слів бракує. А от хіба Верлен, може, хоч в частині Вам скаже то, чого я не гарен. Тихі ридання. Сумно ридає Осінь вогкая, Серце дрож обіймає, Дика ж розпука, Що на нім грає. Блуджу - зболений, Світом зболеним, Увесь змарнілий, Як вітром битий, По пустих нивах Листок зів’ялий”. Наступного 1897 року побачив світ перший український переклад “Осінньої пісні” Верлена, зроблений П.Грабовським. Роком пізніше І. Франко, незважаючи на власне скептичне ставлення до песимізму та аполітичності французького поета, перекладає ще два його вірші. Один із них – “Покутна псальма” – у Франковій версії починається так:
Мій Боже, Ти зранив мене любов’ю,
І досі рана та тремтить, болить!
Мій Боже, Ти зранив мене любов’ю.
Мій Боже, страх твій поразив мене,
І ще пече удар Твойого грому.
Мій Боже, страх твій поразив мене.
Лідер українських модерністів Микола Вороний, закликаючи українських митців слова шукати оригінальності і писати твори із “сучасним змістом”, “де було хоча б трошки філософії, де хоч би клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків нас манить своєю неосяжною красою, своєю незглубною таємничністю”, саме Верленівську творчість обрав одним зі своїх дороговказів. Від Бодлера, Верлена, Малларме, взагалі від символізму, писав Вороний, “треба брати все найкраще”: … “любов (в широкім значенні), красу і шукання правди (світла, знання початку чи “бога”)”. Не тільки в критичних працях, а й у власній поетичній творчості М.Вороного читач відчуває вплив Верлена: добре знайомі сумні настрої і нудьгу: “Тумани, тумани над містом пливуть,/ Як хвилі гойдаються сонні.../ І клаптями тануть, і лавою йдуть/ Такі монотонні…” Велике значення мала поезія Верлена і для інших представників модернізму в українській поезії початку ХХ ст.
За умов революції й національного відродження 20-х рр. художні відкриття Верлена не втратили своєї привабливості і надихали українських письменників на власні оригінальні пошуки в царині естетики. Зокрема, так званий “соняшний кларнетизм” П. Тичини, нове синтетичне світобачення, збудоване на синестезії, багато в чому завдячує музичності Верлена. Ще за тих часів академік О.Білецький зазначав, що говорити про Верленівську музичність з приводу “творчості Тичини стало банальним”. Це не означає одначе, що П.Тичина щось “запозичував” у Верлена (бо дух “Соняшних кларнетів” – оптимістичний і трагічний, світлий і жахливий, всесвітній і всеохопний дуже відрізняється від інтимно-сповідального й зосередженого на внутрішньому житті індивіда художнього світу французького поета). Натомість Тичина розвивав Верленівські відкриття. За словами Ю.Лавриненка, “Тичина, підхоплюючи … більш живучі з естетичних засобів західних символістів, капітально доповнив їх своїм власним унікально проникливим і повним схопленням ритму. Мабуть, майбутні дослідження покажуть, що автор “Соняшних кларнетів” став чи не першим у світі поетом-символістом, який поклав ритм в основу не тільки “музичності” поезії і не тільки як “генератора”, а як “конструктивний фактор” твору; відчував ритм як узагалі (мовляв Платон) “порядкуючу силу”, ніби як засіб, сказати б, антихаосу в творчості-житті-Космосі”.
По-іншому поставилися до творчості Верлена представники угруповання українських “неокласиків” (М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, М.Орест, М.Драй-Хмара та ін.). Для них він, поряд з іншими представниками французької символістської поезії, був представником тієї “рафінованої культури”, для якої в Україні ще замало грунту (П.Филипович). Популяризація віршів французького поета стала для “неокласиків” школою внутрішнього життя, вигостренням переживань, “вихованням почуттів” і, з іншого боку, засобом піднесення української мови і літератури до рівня загальнолюдських стандартів. Вона стала невід’ємною частиною їхньої програми “євпропеїзації” України. Саме “неокласики” першими стали перекладати твори Верлена та інших символістів науково і професійно (у сучасному розумінні цих слів) – розпочали справу, яку так блискуче продовжила наступна генерація перекладачів: М.Лукаш, Г.Кочур та ін. Чималу увагу перекладам Верленівських поезій приділяли й поети діаспори, серед яких найпомітніші – М.Орест і С.Гординський.
Майже все життя вивченням і перекладом Верленівської поезії займався М.Рильський. Перші кроки на цій ниві він зробив ще 1929 року, співпрацюючи з С.Савченком і М.Зеровим, які готували до друку антологію французької поезії. Як засвідчує Г.Кочур, саме Верленівські вірші “Щаслива година”, “Один одного слід у цім житті прощати”, “Так тихо серце плаче” і “Тихо небо над дахом” стали останніми перекладами в житті Рильського. Він брав активну участь у публікації першої збірки французького поета, яка побачила світ 1968 року і стала помітною подією в літературному житті України. Проте особистість та життєвий шлях П.Верлена для М.Рильського становили не тільки суто літературознавчий інтерес. У них він бачив віддзеркалення власної долі, зламаної сталінським свавіллям. Заарештований 1931 року, він був вимушений відмовитися від себе, від своїх ідеалів і під час перебування у Лук’янівській в’язниці перетворився на радянського поета, який оспівував тиранію. За висловом Ю.Лавриненка, “як поет Максим Рильський немов загинув із своїми товаришами-неокласиками, слід яких пропав на Соловках і Колимі ще 30 років до смерті Рильського”. Розмірковуючи над стражданнями “бідного Леліана”, над тим, як під тиском долі Верлен поступово деградував як особистість, М.Рильський ніби бачив себе і, “свідомий страшної різниці між вільним і невільничим періодами своєї творчості”, 1959 року написав:
Є така поезія Верлена,
Де поет себе питає сам
У гіркому каятті: “Шалений!
Що зробив ти із своїм життям?”
Завдання і запитання
У чому полягає новаторство Верлена як поета?
Яким чином творчість Верлена вплинула на українську поезію кінця ХІХ – ХХ століття?
Підготуйте доповідь: “Верлен у перекладах українською”.
1Переклав Г.Кочур
1Вірші «Осіння пісня» «Із серця рветься плач», «О сумна пустеле!», «Над дахом неба – неба дах» подаються в перекладах М.Лукаша.