Підручник / 7. Чарлз Діккенс

Тема дитячих страждань надає соціальній критиці Ч.Діккенс особливої гостроти і значення. У своєму романі він на практиці запроваджує новий етичний критерій оцінки цивілізації. На думку романіста, доказом моральної розвиненості певного суспільства є його ставлення до найменш захищених соціальних груп, однією з яких є діти. З цього погляду, Вікторіанська Англія 1830-40-х, зокрема, ті натилюдські форми, який набули індустріалізація і урбанізація не витримують жодної критики. Адже не можна визнати ані моральним, ані справедливим такий стан речей, якщо основою соціальної поведінки його членів є егоїзм і суто матеріальні інтереси, першими жертвами яких є невинні діти. Байдужість до них є виявом загальної тенденції жити виключно за законами сили, нехтуючи милосердям і співчуттям. Якщо підхід до розв’язання суспільних проблем не зміниться, твердить Діккенс, завжди існуватимуть бідність і злигодні, які, своєю чергою, породжуватимуть злочинність. Усім змістом свого роману Діккенс закликає реформувати суспільний лад, знайти якусь систему, яка б могла полегшити стан бідних, зменшила б кількість страждання у всесвіті.

Діаграма 1. Критика соціальної дійсності в романі «Пригоди Олівера Твіста»

Завдання і запитання.

1. Чому публікація роману Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» викликала критику у сучасників письменника?

2. Якими Діккенс зображує злочинців? Чим його підхід до показу злочинного життя відрізняється від того, що ми бачили у його попередників?

3. Які соціальні конфлікти зображує романіст у своєму творі? Чи пропонує він які-небудь шляхи їх розв’язання?

4. Як в романі зображується дитяче життя? Який внесок зробив Діккенс у розробку цієї теми?

5. Дайте визначення поняттю «соціальний роман». Чи є «Пригоди Олівера Твіста» взірцем соціального роману. Обґрунтуйте свою відповідь посиланнями на текст та коментуванням діаграми 1 .

Взірець моральної непохитності. Роман Діккенса можна прочитати і під іншим кутом зору: не тільки як гостру соціальну критику, а й як твір з глибинним філософським змістом, як притчу про добро та зло. «Пригоди Олівера Твіста» є «романом виховання». «Романом виховання» літературознавці називають окремий різновид жанру роману, в якому автор розповідає про психологічне, моральне і становлення персонажа, як правило, молодої людини, яка протягом дії твору досягає зрілості у своєму становленні. Даний підвид роману бере свій початок в німецькій літературі доби Просвітництва і набуває значного поширення в літературі реалізму. В «Олівері Твісті» Ч. Діккенс оригінально переосмислює принципи «роману виховання»: на прикладі хлопчика, чиїм ім’ям названо твір, автор розповідає про те, як людина, завдяки випробуванням долі, відкриває в собі і виховує найкращі людські якості, головні з яких – моральна стійкість, вміння любити тих, хто страждає, щирість серця, жертовність.

Відправною точкою моральної філософії Діккенса у творі є переконання в тому, що моральність – це природжена якість, яку важкі життєві обставини тільки загартовують, якщо у людини міцна вдача. Саме така природжена моральність і цільний характер і властиві Оліверові. Здається, немає нічого гіршого для його виховання від тих обставин, за яких він зв’явився на світ і за яких минули його дитячі роки: повний сирота, який ніколи не знав, що таке посмішка матері, одразу потрапляє в байдужий і підступний світ дорослих. Робітний дім, майстерня трунаря, ватага кішенькових злодіїв, втеча і повернення до злочинного середовища, тяжке поранення і хвороби, – ось далеко неповний перелік тих негараздів, які йому довелося подолати. Навіть і одного з них вистачило б, аби морально зламати і дорослу людину, а не тільки таку фізично слабку дитину, як Олівер. Проте хлопчик витримує все і стає врешті-решт справжнім героєм і взірцем для наслідування. У нього є якийсь внутрішній стрижень, непохитний, мов скеля, який, при усіх його м’якості й сентиментальності, надає йому сил, аби зберегти незіпсованість і людяність в найбезпечнішому оточенні.

Ця його спонтанна природна моральність помітна вже тоді, коли Олівер ще малюк, який не бачив жодного позитивного прикладу навколо себе. На нього не впливає агресивність інших хлопців, з якими він вимушений жити. В його вчинках у робітному домі, у трунаря, серед злодіїв є якась внутрішня шляхетність. Він згодний терпіти глузування Ноя, ще одного учня трунаря, доки той знущається з нього. Але як тільки Ной ображає пам’ять його матері, Олівер розгнівано кидається у бійку з кривдником. «Почервонівши від люті, Олівер скочив на ноги, перекинув стілець і стіл, схопив Ноя за горло, трусонув так, що в того аж зуби клацнули, і, вклавши всю силу в один удар, звалив його з ніг». Звідки Олівер, цей маленький волоцюга, перед очима якого проходили тільки безсоромні бамбли і місіс менн, знає, що в таких ситуаціях будь-який джентльмен повинен поводитися саме так, як поводився він: не вагаючись покарати негідника? Якийсь внутрішній моральний інстинкт підказує йому, як діяти, який і далі керуватиме його долею і направлятиме її.

Інші важливі риси характеру діккенсівського героя, без яких його становлення не відбулося б, – відкритість, вміння цінувати добро. З яким хвилюванням і вдячністю слухає він благословення Діка, такого самого волоцюги, як і він сам! «Благословення це мовлене було устами дитини, але досі ніхто Олівера не благословляв, і тому в подальшому своєму житті, сповенному боротьби і страждань, злигоднів і поневірянь, він ніколи його не забував».

І, нарешті, слід відзначити природну мудрість Олівера, яка полягає в тому, що він має рідкісну здібність використовувати і позитивні, і негативні впливи собі на користь, перетворюючи їх на чинники духовного самовдосконалення. Доказом цього може слугувати хоча б ті висновки, які зробив для себе Олівер після того, як Фейгін та його помічники викрали його, аби повернути до ватаги.

У будинку містера Браунлоу йому було затишно і спокійно. Він вперше відчув, що таке дбайливе ставлення і взагалі увага, що таке щастя родинного вогнища. «Зрештою хлопець заснув тим глибоким, спокійним сном, який приходить лише після недавніх страждань, тим безжурним, тихим сном, з якого так важко повертатися до дійсності. Якби знати, що смерть така, як цей сон, то хто хотів би воскреснути, щоб знову поринути в наше буремне, метушливе життя з його турботами про теперішнє, тривогами за майбутнє, а найгірше – тяжкими спогадами про минуле!» Безперечно, йому було прикро знову потрапити з цього раю до світу безжалісних вурок. Проте його турбує не те, що у нього не буде більше затишного куточка з уважними і добрими людьми, які так люблять його, а те, що він зрадив їхню довіру до нього. Факт, що містер Браунлоу думатиме, що він безсоромно обдурив його, завдає йому болю. Це каяття, з іншого боку, рятує його у майбутньому: докори сумління утримують його від морального падіння, коли він знову потрапляє до злодіїв. Як знати, мабуть, це почуття провини і підказує йому дати знак мешканцям будинку місіс Мейлі, за яке він ледь не поплатився життям. Отже, фізично він зазнав чимало страждань, але як особистість залишився у виграші: тривога і каяття сприяли тому, що він дедалі більше став не тільки інстинктивно, а й свідомо моральною людиною.

Навчає Олівера і суто позитивний досвід. Знову опинившись в атмосфері любові і щастя (перебування пораненого хлопчика в будинку місіс Мейлі), він отримує змогу скористатися усіма перевагами заможного життя. І робить він це, як людина, яка добре знає ціну кожної миті радощів. Це відчувається, зокрема, в тому, як він відкриває для себе красу Природи. «Хто може змалювати радість і захват, душевний спокій і тихе блаженство хворобливого хлопчика, що опинився на лоні природи, серед густих лесів та зелених горбів, де повітря було напоєне цілющими пахощами? Хто може пояснити, чому картини миру й спокою так глибоко западають у душу змучених мешканців тісних і галасливих міст, вигоюючи своєю свіжістю їхні зболіли серця?» Олівер начебто поспішає взяти від життя усі ті враження, які не встиг взяти раніше через скрутні матеріальні обставини.

Навіть щасливе життя само по собі сприяє його моральному вдосокналенню: він дедалі глибше пізнає, що означає бути вдячним місіс Мейлі, Розі, іншим людям, які оточують його. Ця вдячність міцніше прив’язує його до світу, навчає його помічати в ньому дивно прекрасні риси.

Мабуть, одним із найважливіших моментів в усьому становленні Олівера як людини є епізод із хворобою Рози. Цей сумний випадок також виховує хлопчика і навчає його цінувати тих, хто щирого до нього прихильний. Які розпач і біль відчуває хлопець, підслуховуючи дихання дівчини у дверей її кімнати! «Скільки разів його кидало в дрож і холодний піт виступав на його чолі, коли нажаханий раптовим тупотом чиїхось ніг, він вирішив, що сталося те, про що страшно навіть подумати! І чи ж можна порівняти всі попередні його молитви з тими, які він звертав до неба тепер, ревно, нестямно благаючи зберегти милій добрій дівчині, що стояла на краю могили!» На думку Діккенса, людина, яка так гостро співчуває стражданням близькій їй людини, здібна не менш глибоко зрозуміти проблеми усіх, хто страждає фізично і духовно.

Отже, розповідаючи про пригоди свого юного героя Діккенс доводить один з найважливіших принципів власної моральної філософії – усе може сприяти моральному вдосконаленню людини: і перемоги, і поразки, і злигодні і багатство, і любов і дружба та само як і їхня відсутність, самотність і родинне щастя. Щоправда, це може бути тільки за умов наявності у неї морального інстинкту, природженої схильності творити добро, вміння бути відкритою, вдячною світові за все, навіть за погане, готовності віддавати себе іншим. Чарлз Діккенс вірив в те, що усі якості у людини є, так само як у нього не було сумніву, що вони обов’язково повинні взяти гору на темними силами в людській душі. Ось чому Олівер Твіст виходить переможцем в творі, а його ворогів жорстоко і заслужено покарано. Такий фінал є переконливим доказом оптимізму великого англійського романіста, який у своєму безсмертному творі, при усій його похмурій і навіть трагічній атмосфері, виразив всепереможну віру в духовну силу людини, в її спроможність подолати будь-які перешкоди на шляху морального вдосконалення.

Діаграма 2. Виховання справжнього джентльмена

Завдання і запитання.

1. На які етапи можна поділяється життєвий шлях Олівера Твіста? Схараткреизуйте, які якості виховуються в ньому на кожному з етапів?

2. Складіть характеристику образу Олівера Твіста. Які риси його вдачі привернули вашу увагу? Що саме дає хлопчикові змогу опиратися поганим впливам?

3. Як Діккенс у своєму творі розглядає проблеми взаємодії оточення і характерів персонажів?

4. Які принципи моральної філософії Діккенса відбилися в образі Олівера Твіста? Чи згодні ви з оптимістичної оцінкою письменника можливостей людини подолати зло в собі і світі?

5. Яким чином Ч. Діккенс переосмислює принципи «роману виховання» у своєму творі «Пригоди Олівера Твіста» (діаграма 2)?

Добро і Зло в романі. Безперечно, діккенсівська віра в людину виглядає дещо наївною, а його моральна філософія – спрощеною. Цей останній висновок підтверджує і підхід письменника до трактування проблем добра та зла, який не можна схарактеризувати інакше як ідилічний. Персонажі твору легко поділяються на героїв і лиходіїв, причому перші обов’язково піднесено ідеальні, безгрішні і правильні, а другі натомість зловісні, похмурі і маніакальні.

До представників першої групи належать сам Олівер Твіст, містер Браунлоу, місіс Мейлі та її прийомна дочка Роза, доктор Лосберн, місіс Бедуїн. Усіх їх об’єднують одні й ті самі спільні риси: жертовність, сентиментальність, чутливість, м’яка неагресивна вдача і добрий гумор. Вони милі, приємні люди, які вміють співчувати і відгукуватися на чужий біль.

Їхню зовнішність Діккенс зображує в такий спосіб, щоб вона викликала тільки приємне враження. Вона типовий взірець вікторіанського етикету. Місіс Мейлі «вдягнена була просто, але їз смаком; загалом старосвітський крій її убрання вигадливо поєднувався з кількома лініями новітньої моди, які не псували, а, навпаки, тільки підкреслювали красу старого стилю». Головна риса її поводження – величність. Поряд з нею Роза виглядає чудовою весняною квіткою. Її врода «милує свіжою, чарівною красою юності; вона була в тому віці, в якому господь, мабуть, вибирає людей, щоб в ім’я своєї всеблагої мети втілювати ангелів у їхню смертну оболонку». Вона також струнка й граційна, ніжна й ласкава, чиста й вродлива, – одне слово неземне створіння. Діккенсівські ідеальні чоловічі персонажі так само відображають вікторіанський дух – вони мають звичайну зовнішність, але вони добряги і професіонали, які важкою працею заробляють собі на хліб.

Вчинки позитивних героїв англійського письменника викликають лише схвалення і цілком гідні того ж, щоб потрапити на сторінки вікторіанських підручників з гарних манер. Місіс Мейлі і Роза згодні годинами сидіти біля ліжка пораненого Олівера, якого вперше бачать і який, безумовно, був серед грабіжників, що намагалися влізти до їхнього будинку. Драматична історія пригод хлопчика одразу викликає у них довіру і готовність допомогти йому. Взагалі в їхньому оточенні панують взаємоповага і обережне і уважне ставлення одне до одного.

На особу увагу заслуговує такий герой, як містер Браунлоу. Це типовий діккенсівський дивак. Великий англійський письменник створив у своїх романах велику галерею подібних образів. Як правило, вони мають якісь незвичні риси поведінки, своєрідні «відхилення від норми» і можуть здаватися трошки божевільними. Але їхні дивацтва невинні і навіть прекрасні, бо випромінюють якусь теплу добру енергію. За Діккенсом, чоловіки і жінки такого типу є моральною квінтесенцією людства, бо їхні наміри чисті, а вчинки благородні.

Містер Браунлоу майже цілком відповідає наведеній характеристиці. Коли читач бачить його вперше, він одразу справляє враження людини з іншого світу: посередині вулиці він читає книгу, нічого не помічаючи навколо себе, «наче сидів у кріслі в своєму кабінеті». Нестандартним з погляду пересічного громадянина є і подальша поведінка містера Браунлоу: замість того, щоб вимагати для Олівера покарання чи принаймні хоча б підозрювати його, він залишає хлопчика у себе. У цього дивака є якась геніальна моральна інтуїція, за допомогою якої він вгадує в Олівері близьку йому за духом людину.

Героям добрим різко протиставлені негідники: Фейгін, Білл Сайкс, Монкс, містер Бамбл. Їх, як і ідеальних персонажів, вирізняє психологічна спрощеність і надмірність. Мабуть, найпоказовішим для розкриття діккенсівського розуміння зла є розділ ХV, в якому вперше письменник представляє читачеві образ Білла Сайкса. Цей злочинець з’являється у жахливому середовищі: в найбруднішому закутку смердючого шинку, «в моторошному кишлі, де взимку цілий день горить газовий ріжок, куди влітку не зазирає жоден промінь сонця». Він, звичайно, пиячить. Огидним є його вбрання, яке вказує на його злочинну професію. Огидними є його мова, жести, думки. Картину доповнює його двійник – пес, такий самий «злочинний», як і хазяїн. Взаємини Сайкса із собакою символізують людську агресивність: Білл без видимої мети б’є тварину, на що та відповідає тим, що «мовчки впивається в його черевик». Одне слово, Діккенс скрізь підкреслює пекельність, маніакальність злої вдачі Сайкса. Не менш непоправно зіпсованими і хижими зображує романіст й інших негативних персонажів (Фейгін, Монкс та ін.). Взагалі письменник у своєму творі надзвичайно глибоко показав психологію патологічних особистостей.

Проте Діккенс не був би Діккенсом, якщо б добро не дістало винагороду, а зло не було покарано. Таке завершення пригод є для романіста обов’язковим, і він не зупиняється ні перед чим, навіть перед штучністю і невмотиованістю сюжетних колізій, аби виконати це завдання. У фіналі твору Олівер раптом отримує велику спадщину, а разом з нею і родичів: з’ясовується, що Роза Мейлі є його тіткою, а містер Браунлоу стає його прийомним батьком. Покарання злочинців також є «показовим»: Білл Сайкс помилково повісився на мотузці, за допомогою якої намагався врятуватися від переслідування поліції, Фейгін потрапив на шибеницю, а Монкс відбув до Америки і там помер у в’язниці. Перед нами типовий «діккенсівський сюжет» з його характерним фіналом – пафосним, мелодраматичним, натягнутим і щасливим.

Отже, світло і темрява, прекрасне й огидне стикаються в романі і становлять різкі контрасти. Добро, як у казці, перемагає, а зло карається – ось надія, яка живить уяву письменника. Саме з цих причин соціальні конфлікти, розкриті в творі, врешті-решт усуваються і поступаються місцем ідилічному щасливому завершенню. Щирість, жаль до людей, намір жертвувати собою задля них, твердить великий гуманіст, – якості, заради яких тільки й варто жити. Вони є або їх немає незалежно від того, на якій сходинці соціальної ієрархії перебуває людина, але без яких життя втрачає сенс.

Діаграма 3. Принципи реалізму в романі Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста»

Завдання і запитання.

1. Якими рисами наділяє Діккенс своїх позитивних персонажів? Чи є вони психологічно вірогідними?Наскільки вони відображають вікторіанський ідеал людини?

2. Хто такі «діккенсівські диваки»? Чому письменник так часто у своїй творчості звертався до цього типу? Проілюструйте основні характеристики «діккенсівського дивака» на прикладі образу містера Браунлоу?

3. Складіть порівняльні характеристики головних “антигероїв” письменника: Фейгіна, Білла Сайкса, Монкса. У чому полягає специфіка діккенсівського підходу до розкриття психології негативних персонажів?

4. Що це таке «діккенсівський сюжет»? Чому письменник мав прихильність до «щасливих» фіналів? Обгрунтуйте свою відповідь посиланнями на текст роману “Пригоди Олівера твіста”.

5. Яким чином підхід Діккенса до зображення добра та зла пов’язаний з його маорльною філософією?

Завдання і запитання до всього твору.

1. Яким чином Діккенс ставився до цінностей Вікторіанської доби? Чи є «Пригоди Олівера Твіста» типовим вікторіанським романом?

2. Яким чином в романі розкривається тема існування людини за умов індустріалізації та урбаністичної цивілізації?

3. Порівняйте, як художньо переосмислюють принцип «природної доброти людини» Стендаля і Діккенса?

4. Чи відбивається в романі діккенсівська філософія щастя? Порівняйте трактування цієї проблеми у англійського романіста і у представників французької літератури ХІХ ст.

5. Яким чином в романі відбилася така важлива риса діккенсівської естетики, як демократизм?

6. Яким чином у Ч. Діккенса поєднуються принципи реалістичної і романтичної естетики? Прокоментуйте діаграму 3.

7. Напишіть есе на тему: «Хлопчик у великому місті» (співставлення роману Ч. Діккенса «Пригоди Олівера Твіста» і кінострічки «Олівер» режисера Р. Поланські.

8. Чи погоджуєтесь ви з тим, що у людини може бути природжений моральний інстинкт? Обгрунтуйте вашу точку зору.

1 Переклад М.Пінчевського, Г.Пінчевської-Чекаль, О.Тереха.