К.Р.Теорія.причинності / 32_Klasichna_geopolitika_F_Rattselya
.docx32. Класична геополітика Ф. Ратцеля.
Німецький політичний географ Фрідріх Ратцель і засновник Інституту геополітики в Мюнхені та "Геополітичного журналу" генерал Карл Хаусхофер впродовж першої третини XX ст. обгрунтували так званий континентальний напрямок геополітики. Їхні ідеї "життєвого простору", "сили і простору", "простору і розташування" були взяті на озброєння нацистами.
Незважаючи на культурну гетерогенність людства та на різний рівень розвитку окремих народів світу, Ратцель вказує, що у них у всіх у вигляді фундаменту лежить спільність самих головних здобутків культури.
Вже із самої методології органіцизму логічно повинен випливати висновок про гомогенну природу людства. З погляду природодослідника всі люди, які населяють планету, незалежно від рівня їхнього розвитку, незважаючи на географічні відмінності їх розташування, є особинами одного виду. Людство має цілком конкретну структуру своєї будови. Уже від сивої давнини воно поділяється на три раси, які є різновидами одного цілого. Кордони між ними сильно стерті через те, що люди є істотами, що перебувають у постійному русі. Тому людство має багато перехідних расових груп. Можливість визначити епіцентр розташування всіх трьох рас дає змогу зробити припущення про просторово-кліматичну природу їх відмінностей, коли довготривалий адаптивний період окремого існування виробив наявні сьогодні характерні ознаки. Отже, за низкою зовнішніх рис можна (хоч досить умовно) говорити про спільного пращура кожної окремо взятої раси, тобто про кровну спорідненість їх.
Рух за межі свого проживання, що постійно стимулювався обмеженим простором, приводив до постійних сутичок між ними. Особливо загострилася боротьба між расами після перших навколосвітніх експедицій, що були продовженням політики зовнішньої колонізації низки європейських країн.
Коментує вчений і поширені в його час ідеї про меншовартісність мішаних раc. Цьому переконливо суперечать історичні факти, бо дуже часто носіями культури виступали саме мішані раси. Так, наприклад, стародавні елліни є мішаниною елементів світлої європейської раси із окремими представниками темних південно-європейських, західно-азійських і північно-африканських племен. Тут, розмірковує Ратцель, очевидно, важливішим є не саме змішування, а з ким воно відбувається, що нового і корисного приносять у життя нації асимільовані нею інородці. Важливішим є питання, чи посилюють вони її, чи ослаблюють, чи піддаються вони асиміляції взагалі.
Важливий у концепціях класичної геополітики термін "ґрунт" Ратцель пояснює читачам як "довкілля" у найширшому сенсі цього слова, сюди він зараховує і повітря, і світло, і небесне склепіння, що відображене в його душі. Вплив довкілля відображений у релігії та науці, поезії та традиційно культурних вартостях. Порівняємо хоча б землероба і кочівника, мешканця низин і горянина, а також території їх проживання, клімат, рослинний та тваринний світи, форми господарювання, і ми побачимо, як буквально конкретний ґрунт детермінує людині напрямок її розвитку. Ґрунт із самого себе ліпить людину, її фізіологію та психологію, ніби підкоряючись невидимій силі небес.
У 1882 р. в Штуттгарті вийшов фундаментальну працю Ратцеля "Антропогеография" ("Antropogeographie"), в якому він сформулював свої основні ідеї: зв'язок еволюції народів і демографії з географічними даними, вплив рельєфу місцевості на культурну та політичну становлення народів і т.д.
При розгляді формування геополітичного вчення значний інтерес представляє той факт, що саме описова політична географія, так би мовити, наштовхнула геополітиків на питання про географічну обумовленість розвитку держави. Це положення, висунуте А. Геттнером, було розвинене Ратцелем в його основному геополітичному тезі про географічну обумовленість не тільки становлення і розвитку держави, а й усіх політичних явищ. Відстоюючи свої погляди, Ратцель писав з цього приводу в передмові до другого видання "антропогеографії": "Не можна терпіти подальшого існування різниці між науковою трактуванням питань фізичної географією та їх ненауковою трактуванням політичною географією".
Для розгорнутої в "антропогеографії" методології Ратцеля характерно твердження про безпосередніх відносинах між людиною і географічним середовищем, державою і землею. Політичне життя, по Ратцелю, обумовлена безпосереднім впливом географічного середовища, а держава "так само старо, як сім'я і суспільство" і являє собою "єдність народу з відомим грунтовим простором" і особливий біологічний організм.
У наступній своїй роботі "Народознавство" (1893) Ратцель поставив у центр дослідження географічну обумовленість політичного життя і простежив ставлення зовнішньої політики держави до географічного простору. Він розглядав державу як біологічний організм в тісному і нерозривному зв'язку з властивостями населяє його етносу, частково - з властивостями землі і природними умовами в цілому. Ратцель зазначав: "Географічне погляд (розгляд зовнішніх умов) і історичне роз'яснення (дослідження факторів розвитку) повинні ... йти рука об руку. Тільки із з'єднання того й іншого може вийти справжня оцінка нашого предмета ". Далі він знову обгрунтовує обраний ним метод: "Як би людство ні тяглося у високі емпіреї, ноги його стосуються землі ... Цим, насамперед, обумовлюється необхідність розгляду географічних умов його існування. Що стосується історичного погляду, то ми можемо вказати народи, які тисячоліття залишалися однаковими, не змінюючи ні місце перебування, ні мови, ні фізичного вигляду, ні способу життя, і тільки поверхово змінили свої вірування і знання ". Відсутність динаміки у розвитку таких етносів Ратцель пояснює умовами їх географічного розташування на земній кулі, але аж ніяк не психічної або ментальної їх відсталістю, що знімає з нього звинувачення в расизмі, яке висували багато хто з його опонентів. Поряд з місцем розташування народу велике значення для подальшого розвитку цивілізації має, по Ратцелю, щільність населення, також відноситься до просторового фактору. Вчений відзначає, що "... у великій щільності населення полягає не тільки міцність і порука енергійного розвитку народу, але й безпосередній стимул до зростання культури".