Військова діяльність ескадрону скаржинського

Минає 200 років від часу великої за своїм трагізмом та героїчністю історичної події – Вітчизняної війни 1812 року. Це була війна народів Росії за свою політичну й національну незалежність проти агресії наполеонівської Франції. Учасниками загальнонародної боротьби з іноземною навалою, безумовно, були й наші земляки.

Вже з червня 1812 року, відколи французи перейшли російські кордони, війська, розташовані в тилу, рушили назустріч ворогові. На допомогу армії 6 липня було об’явлено збір народного ополчення. В цих умовах дворянство Херсонської губернії прийняло рішення набрати від кожної сотні поміщицьких селян по 4 ратники і внести на їх утримання понад 160 тисяч рублів. Дворяни Дніпровського повіту Таврійської губернії постановили зібрати до ополчення по 3 чоловіки від кожної сотні кріпосних селян. Вирішено було, подібно до інших губерній краю, підготувати для ополченців тримісячний провіант, половину ж ратників повністю спорядити для служби у кінноті [41, с. 6]. Жителі губернського міста Херсона з представників різних верств утворили два загони з 60 чоловік: із них 30 було призначено для піхоти, 30 – до кінноти, з повним козацьким обмундируванням та озброєнням шаблями й списами. По всій території краю розгорнувся збір пожертв для армії. Жителі Херсонської губернії здали для потреб війська понад тисячу голів коней та волів, збирали борошно, зерно, інше продовольство, а також зброю, одяг, сукно, полотно. У Таврійській губернії найбільшу суму грошових пожертв – 10 тисяч рублів – вніс поміщик Дніпровського повіту Д. М. Овсянико-Куликовський .  Збір ополчення у Новоросійському краї був скасований маніфестом імператора Олександра І від 18 липня 1812 року. У зв’язку зі слабкою заселеністю краю та його значною віддаленістю від місць, де розгорталися воєнні дії, Херсонська і Таврійська губернії були причислені до губерній, які не підлягали ополченню. За царським маніфестом, всі ополченці були відпущені додому «мирно обробляти поля свої або продовжувати свої попередні заняття». Замість ополчення у Новоросійському краї було проведено набір рекрутів по два чоловіки від кожної сотні населення [44, с. 7].  Але близько 200 чоловік, зібраних до ополчення, не відмовилися від наміру взяти участь у військовій боротьбі з ворогом. Яскраво характеризує настрої цих людей лист Херсонського віце-губернатора І. Х. Калагеоргія до генерал-губернатора Новоросії герцога А. Е. де Рішельє: «З числа їх 40 чоловік, не знімаючи мундирів, вчора, на мій подив, з’явившись до мене, слізно, переконливо та з невідступною впертістю просили залишити їх козаками та в козацькому мундирі з тим, щоб вони були зачислені до козацьких полків». Лише невелика частина добровольців отримала право вступу до війська [47, с. 112].  Патріотичний підйом, який охопив населення краю, дав дивовижні зразки мужності й безкорисливого служіння Батьківщині. Віктор Скаржинський, 24-річний поміщик Херсонського повіту, син першого отамана Бузького козацького війська, після зустрічі у Петербурзі з імператором Олександром І, вирішив створити загін добровольців, щоб узяти участь у війні з Наполеоном. Повернувшись додому, він у селі Трикрати (нині Миколаївської області) зібрав загін із 100 селян, забезпечив їх кіньми та зброєю, обмундирував «на зразок регулярних козаків», призначив грошове утримання. При цьому він просив призначити його командиром створеного формування.  В. Скаржинського підтримав герцог Рішельє, який видав розпорядження: «…довербувати деяку кількість вільних людей для заповнення комплекту звичайного ескадрону з тим, щоб було 14 унтер-офіцерів, 128 рядових та 2 трубачі… Цей ескадрон має носити ім’я Скаржинського». Ескадрон виступив зі збірного пункту 4 вересня 1812 року і через деякий час приєднався до Західної армії Чичагова. Перебуваючи в авангарді, ескадрон Скаржинського героїчно бився з французами на території Білорусії (при Лагойську, Орші, Борисові), брав участь в облозі Торна в Прусії. Звідси у травні 1813 року він повернувся на батьківщину, втративши 12 бійців. В. П. Скаржинський був нагороджений орденом Св. Анни 2 ст., орденом Св. Володимира 4 ст. Його сподвижники отримали 12 відзнак ордену Св. Георгія та срібні медалі «В пам’ять війни 1812 року»[42,с.2].  Як бачимо, чимало херсонців, жителів краю зробили свій внесок у справу величної перемоги над іноземними загарбниками. Долі багатьох героїв Вітчизняної війни 1812 року пов’язані з Херсоном. Перш за все, згадаємо ім’я видатного полководця, організатора розгрому Наполеона в Росії, фельдмаршала М. І. Кутузова. Вихованець О. В. Суворова, він розпочав свою славну військову кар’єру учасником російсько-турецьких війн кінця XVIII століття, дії яких розгорталися на території нашого краю. У 1784 р. Кутузов отримав чин генерал-майора. Йому було доручено формування Бузького єгерського корпусу, який у розпал війни 1787-1791 рр. охороняв підходи до Херсона [43, с. 4 ].  У 1790-х роках у Херсонській фортеці служив полковник Старооскольського полку Петро Коновніцин. Він був власником села Бехтери Дніпровського повіту Таврійської губернії (нині Голопристанський район Херсонщини). Під час війни 1812 року генерал-лейтенант П. П. Коновніцин командував 3-ю піхотною дивізією, відзначився в боях під Вітебськом та Смоленськом. У Бородинській битві 26 серпня він замінив смертельно пораненого П. І. Багратіона на посту командуючого 2-ю армією [45, с. 4].  Г. М. Рахманова війна застала на посаді Херсонського цивільного губернатора. Як людина енергійна, з неабияким господарським хистом, під час війни він був призначений генерал-інтендантом трьох Західних Дунайських армій. А протягом закордонного походу 1813-1814 рр. Григорій Миколайович забезпечив чітке постачання продовольства та припасів для всієї російської армії.  Герой війни 1812 року Август Федорович Комстадіус походив з дворянства Херсонської губернії: його батько брав участь у заснуванні Херсона та Миколаєва. Повернувшись після війни додому, у Фалеєвку-Садове (нині Білозерського району), вирішив присвятити себе господарським справам у маєтку, але невдовзі був обраний, як заслужений бойовий офіцер, предводителем дворянства Херсонського повіту. У 1812-1828 рр. багато зробив для краю на посаді Херсонського повіту. До 100-річчя Вітчизняної війни, у 1912 році, Херсонська міська дума прийняла рішення перейменувати дві вулиці міста – Грецьку та Глуху – на вулиці Кутузова й Комстадіуса (нині частина вулиці Леніна і провулок Готельний) [48, с. 74].  У Херсоні пройшло раннє дитинство першої російської жінки-офіцера Надії Андріївни Дурової. Чотиримісячною вона приїхала з батьками до міста-фортеці. Тут донька офіцера жила понад чотири роки, вчилася їздити верхи, тримати в руках зброю. «Кавалерист-дівиця» стала учасницею Вітчизняної війни, була контужена в Бородинській битві, отримала чин поручика, була призначена ординарцем генерал-фельдмаршала М. І. Кутузова.  З Херсоном пов’язана діяльність ще однієї легендарної людини – ініціатора партизанського руху 1812 року Дениса Васильовича Давидова. У 1818 році уславлений офіцер, поет-партизан був призначений начальником штабу дислокованого у Херсоні 7-го піхотного корпусу 2-ї армії. Тут він не тільки продовжував свою діяльність військового, але й створив нові поетичні твори, присвячував час розвиткові освіти.  Отже, це лише декілька біографій, окремі рядки з них, де читаємо назву нашого міста. На ділі, їх набагато більше: уславлених героїв і забутих історією солдатів, що воювали за рідну землю в далекому 1812 році.