22. Сучасні тенденції розвитку цивілізаційної теорії. (Хантінгтон,Хатамі)

Цивілізація - система детермінації суспільної життєдіяльності через духовне виробництво, тобто через соціально значущі функції культури. Статус цивілізації визначається ступенем універсалізації духовних принципів буття, що утвердили­ся у суспільстві. Єдність світової історії полягає у співіснуванні цивілізацій у просторі та часі, їх взаємозв'язку і взаємодії. З по­гляду цивілізаційного підходу, «на перший план висувається проблема осмислення руху людства до дис­кретної єдності, до формування глобаль­ної, всесвітньої макроцивілізаційної системи».

Ідея світової цивілізації відображає процес культурного збли­ження людства і визнання існування загальнолюдських цінно­стей, орієнтацій, форм діяльності та інституцій.

дедалі більша увага приділяється пе­редумовам та ознакам кризових процесів у її розвитку. Наго­лошується на турбулентному характері сучас­ного етапу світового цивілізаційного процесу. О. І. Неклесса вважає, що епоха, в яку вступає світ, - це існування суспільства у вигляді стійкої, але нерівноважної системи. Стійкість нового світу багато в чому ґрунтується на величезній кількості нагромаджених цивілізацією ресурсів, на їх перманентному, перерозподілі. Її джерело він вбачає в тому, що в людському світі потенційно (а іноді й реально) існує особли­вий, «нічний» стан послідовного руйнування системи - Світ Роз­паду, тобто своєрідний код антиісторії. Така «поліфонічна» кон­струкція є одночасно простором складної взаємодії історичних епох, фундаментальні коди яких зберігаються і співіснують упродовж усієї історії людст­ва як основа цивілізаційних, типологічних розходжень у струк­турі соціуму. Зміна епох, подібно до неспокійного стану при­кордонних поясів цивілізаційних розламів, супроводжується хаотизацією соціуму, періодами смути.

На думку М. О. Чешкова, нинішні глобальні процеси пов'язані з кризою, самовичерпанням домінантної ролі соціального нача­ла глобальної спільності. Свідченням цього російський учений вважає виникнення одновимірних (різні види тоталітаризму, втрата колективної іден­тичності в розвинених суспільствах) феноменів десоціалізації та маргіналізації як в окремих суспільствах, так і у світі в ціло­му (тероризм, торгівля наркотиками), бестіалізацію індивіда, руйнування його генетичних засад (СНІД), загрозу ядерної катастрофи і спадної еволюції людства. Водночас, на думку М. О. Чешкова, змінюється і суспільна свідомість, світові релігії розпадаються, створюючи ситуацію духовного ваку­уму.

Основна гіпотеза Хантинґтона полягає в тому, що в сучасних міжнародних відносинах стосунки конфлікту чи співпраці між державами визначаються культурною ідентичністю суспільства. Широкі маси населення, розчаровані в ідеології, повертаються до своїх фундаментальних основ, таких як релігія, мова, історія, суспільні цінності й традиції, інституції

У контексті цивілізаційних зіткнень С. Хантінгтон наголо­шує на помилковості, аморальності та небезпечності віри в універсальність західної культури, на існуванні безпосеред­нього зв'язку між універсалізмом, імперіалізмом та експансією. Він застерігає, що західний універсалізм може призвести до міжцивілізаційної війни між серцевинними державами, в якій Захід може зазнати поразки. Найважливішими серед визначених цивілізацій у сучасному світі С. Хантинґтон вважає такі:

1. Західну (або атлантичну), що спирається на цінності європейської культури, , а її морально-етичні принципи ґрунтуються на християнстві. 2.Ісламську, притаманну, передусім, арабським, але також й іншим мусульманським країнам, які спираються на культуру Сходу та ісламський фундаменталізм. 3.Китайську, що базується на традиційних цінностях конфуціанства, яке розуміють не лише як релігію, але й як філософське вчення. 4.Східнослов'янську, побудовану на православ'ї та російській культурі.

З ініціативи Президента Іслам. Республіки Іран Хатами ООН проголосила 2001 рік Роком діалогу культур і цивілізацій. "Діалог цивілізацій - це стимул для формування універсальної моделі оздоровлення міжнародних відносин, щоб виключити односторонні підходи і монолог в політиці та культурі".

Важливим проявом тривав століттями діалогу Сходу і Заходу в галузі культури був Ренесанс. Крім того, виділяються два шляхи здійснення діалогу цивілізацій:

1. Взаємовплив між ними протягом тривалого часу. Цей процес обумовлений природним ходом розвитку подій, географічними або історичними причинами і від чийогось вибору або волі не залежить. Подібне взаємовплив століттями здійснювалося, наприклад, між іранцями і греками в античні часи, а пізніше між Європою і Азією по Великому шовковому шляху і т.д. 2. Діалог цивілізацій і культур за допомогою діалогу між їх представниками. Така форма діалогу - це усвідомлена і цілеспрямована діяльність, не обумовлена ​​історичними або географічними факторами.

Діалог культур припускає багатополюсний світ і заперечує планетарні зміни в бік глобалізації, спрямованої на створення більш широких ринків збуту і поглинання національних культур однієї панівної культурою.