1. Демократичні та неототалітарні тенденції глобального розвитку по ХелдуГлобалізація, яка відбувається нині, а точніше, мондіаліза­ція, і демократія - взаємовиключні поняття. Якщо в умовах національної держави демократія функціонує як механізм публічної політики, то під впливом транснаціоналізації її можливості істотно знижуються. На перший план виходять безособистий і анонімний глобальний елітаризм, який допов­нюється національним обранням, планетарна поляризація ба­гатства і бідності. Соціальна прірва посилюється внаслідок інформаційно-теле­комунікаційної революції. Глобальна інформатизація і комп'юте­ризація, супутниковий зв'язок, кабельні радіо і телебачення роб­лять управління індивідуальною, груповою і ма­совою свідомістю і поведінкою людей, електронний контроль за життям, напрямом думок людей. На порозі XXI ст. з'явились і нині активізуються чинники, які сприяють посиленню тоталітарних тенденцій суспільного розвитку, а саме:♦ бурхливий розвиток поведінкових (біхевіористських) на­ук, які використовуються для розробки ефективних методів і технологій управління політичною (в тому числі електоральною) поведінкою громадян;♦ комунікаційна революція, що відкрила нові технічні мож­ливості управління масовою свідомістю і політичною по­ведінкою людей;♦ глобалізація світового розвитку, що створює можливість безперешкодного використання фінансово-економічних і науко­во-інформаційних ресурсів для встановлення контролю з боку єдиної наддержави або блоків деяких постіндустріальних дер­жав над цілими регіонами або навіть (у перспективі) світом;♦ загострення екологічної та сировинної проблем і як наслідок посилення прагнення до встановлення контролю над дефіцит­ними світовими ресурсами (відображенням цієї тенденції є, зо­крема, «екологічний фашизм»);♦ знищення в результаті переходу до уніполярності світу ме­ханізму стримання антигуманної політики, що виник в епоху протиборства двох світових політичних блоків (згадаємо, що змагання соціалізму і капіталізму оцінювалося в основному за шкалою гуманних цінностей: наявність свободи і соціальної за­хищеності особи, дотримання прав людини, певного рівня життєвого стандарту тощо);♦ ослаблення робітничого і демократичного рухів, які обме­жували авторитарні і тоталітарні тенденції правлячої еліти в де­яких державах світу.Тоталітарний політичний режим - політичний устрій дер­жави, в основі якого лежить повний (тотальний) контроль дер­жавної влади над усіма сферами життя громадянського су­спільства і кожної людини. Його відмітною рисою є прагнен­ня управляти свідомістю людей, контролювати або про­грамувати їх ціннісні орієнтації і напрям думок. Концепт тоталітаризму є динамічною характеристикою, яка відображає дуже високий ступінь контролю держави над громадянами, їх політичною свідомістю і поведінкою.Посилення засад неототалітаризму відбувається з розвитком технологічної революції, яка набула нині форми інформаційної, і навіть ментальної, революції. До головних економічних умов глобального неототалітариз­му можна віднести такі:-остаточне поневолення виробничого капіталу фінансовим,спекулятивним капіталом, який став самодостатнім і отримавможливість відтворюватися, минуючи товарну стадію;-перетворення ринкових відносин на штучно культивований механізм забезпечення нееквівалентного обміну як засобу по­ грабування країн і народів; -закріплення нової моделі міжнародного поділу праці, яка багатократно посилює нерівність і несправедливість у планетар­них масштабах;-інтенсивне зростання політичного впливу міжнародних корпорацій, які претендують на необмежений суверенітет і між­народну правосуб'єктність; -втрата національними урядами контролю над процесами, що відбуваються у світовій економіці;Аналіз глобальної ситуації, що склалася, і тенденцій світо­вого розвитку свідчить, що криза сучасного світу є незворотною, і ключовим поняттям для адекватного позначення того, що чекає на людство в недалекому майбутньому, є «хаос». Єдиною гарантією його збереження є відкрите насильство, що й демон­струє нині єдина наддержава, яка пропонує світові як альтер­нативу перспективі хаотизації мондіалістський проект «нового світового порядку», де за фасадом демократії прихована неототалітарна сутність. Розуміння мондіалізації як процесу неототалітарної трансфор­мації світового порядку дає підстави для висновку про те, що вона є феноменом, за своєю сутністю протилежним глобалізації. Якщо остання має характер органічного процесу, то мондіалізація є виявом торжества механіцизму. Сутність її полягає у вибраковці надто пасіонарного людського матеріалу.

3. Планетарний дуалізм. Через поняття Суші та Моря формуються основні уявлення людства про земну поверхню та фундаментальні аспекти свого існування, вони є значущими як для цивілізацій традиційного типу, так і для сучасної геоісторії та геокультури.

Фактично геополітичний простір складається з великої кількості систем, тобто моделей одного і того ж політичного про­стору. В цих умовах планетарний дуалізм Суші та Моря набу­ває особливого значення саме як фундаментальний принцип ор­ганізації геополітичного простору.

Загальна сутність планетарного дуалізму полягає у тому, що це соціальна взаємодія, яка виявляється на рівні геополітичної та цивілізаційної взаємодії. На думку Е. Гідденса, дуальність структури - це, з одного боку, формування структурами людсь­кої практики, а з іншого - конструювання та відтворювання людською практикою структур. Таке розуміння відповідає дворівневій дуальності світової системи.

Відповідно до концепції Е. Гідденса планетарний дуалізм є структуро- та формоутворюючим підґрунтям світової системи. Геополітичний дуалізм Суші та Моря реалізується у світовій сис­темі через цивілізаційну взаємодію Сходу та Заходу, яка регулює обмін діяльністю цивілізаційних сил. Взаємодія сторін планетар­ного дуалізму може бути «сильною» (різні військово-політичні форми) та «слабкою» (інформаційні потоки, маніпулювання свідомістю, впровадження цінностей та способу життя).

Умовою існування сучасної світової системи є наявність ге­гемона, а її історія складається з історії боротьби за гегемонію між кількома претендентами, перемоги одного з них, його па­нування та подальшого занепаду. Суперництво за гегемонію, яке можна розглядати як комплекс заходів, що використовуються противниками для демонстрації своєї вищості, переваг у вирі­шенні певних суспільних завдань, сприяє вияву та реалізації Надзвичайно велике значення планетарного дуалізму поля­гає в тому, що він зумовлює функціонування, розвиток та змі­ну геополітичних епох (перехід до геополітичної епохи модер­ну у ході геополітичної революції наприкінці XV - усередині XVII ст.), історичних типів міжнародних систем, потреб, ін­тересів, цінностей міжнародних акторів. Так, геополітичні епо­хи відрізняються характером і засобом субстанціональної взаємодії телурократії і таласократії.

Загальна, або конструктивна, функція планетарного дуа­лізму відображає його найістотнішу властивість і визначає йо­го призначення. Вона полягає у формоутворюючій ролі плане­тарного дуалізму. Саме на його основі відбувається структу­рування геополітичного та цивілізаційного рівнів сучасної світової системи, формуються відносини між її структурними компонентами. Функція рівноваги полягає в тому, що кожна нова геоісто-рична форма планетарного дуалізму зміцнює сучасну світову систему у новому якісному стані, а отже, вона є також ста­білізуючою функцією. Інтеграційна та дезінтеграційна функції планетарного ду­алізму зумовлені прагненням протиборних сторін добитися змі­ни співвідношення сил на свою користь, що сприяє їх інтеграції у різні союзи та блоки.

10. Національна безпека і національні інтереси України Національна безпека — державна політика, спрямована на створення внутрішніх і зовнішніх умов, сприятливих для збереження чи зміцнення життєво важливих національних цінностей; стан, що забезпечує захищеність інтересів народу й держави, суспільства та його громадян.

У Концепції (основи державної політики) національної безпеки України, схваленій постановою Верховної Ради України 1997 року, головними об'єктами національної безпеки є: 1) громадянин – його права і свободи; 2) суспільство – його духовні та матеріальні цінності; 3) держава – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність кордонів.

Система забезпечення національної безпеки – це організована державою сукупність суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб та окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо захисту національних інтересів, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.

Воєнна організація держави включає в себе Збройні сили України, Службу безпеки України, Національну гвардію України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування. Національні інтереси – життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Пріоритетними національними інтересами України згідно із зазначеною Концепцією є: 1) створення громадянського суспільства, підвищення ефективності органів державної влади та місцевого самоврядування; 2) досягнення національної злагоди, стабільності; 3) забезпечення державного суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів; 4) створення самодостатньої ринкової економіки; забезпечення екологічно та технологічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; 5) збереження та підвищення науково-технологічного потенціалу; 6) зміцнення генофонду українського народу; 7) розвиток української нації, історичної свідомості та національної гідності українців та інших національностей; 8) налагодження рівноправних та взаємовигідних відносин з усіма державами, інтегрування до європейської та світової спільноти.

Для України національними інтересами є раціональні державотворення і трансформація суспільних відносин. Найважливіше завдання держави в системі національних інтересів — це подолання кризи, розвиток і підтримка соціально-культурного й духовного відродження як засади національної державності українського народу.

5. Міжнар система в систем аналізі. термін «теорія систем» був запропоно­ваний біологом Людвігом фон Берталанфі у 1932 р. Отже, під системою розуміють сукупність елементів та відносин між ними. За А. Рапопортом, система - це не просто су­купність одиниць (часток, індивідів), коли кожна одиниця ке­рується законом критичного зв'язку, що діє на неї, а сукупність відносин між цими одиницями. Система є динамічною єдністю, організованою у деяку ціліс­ність процесом взаємодії, що зазнає постійної зміни. Ці зміни стосуються як самих елементів системи, так і зв'язків та відно­син між ними. Основою системи є зв'язки між елементами, але в ній існують також відносини, що не є зв'язками.Міжнародна система - це сукупність міжнародних акторів та відносин між ними. Метою міжнародної системи є підтриман­ня внутрішнього стабільного стану. Структурно вона складається з незалежних і залежних змінних, взаємодія яких визначає за­гальний стан цієї системи. Незалежними змінними вважаються міжнародні актори (дер­жави та міжнародні організації, транснаціональні сили), струк­тура міжнародної системи (різні типи союзів і коаліцій), фор­ми та види взаємодії між основними елементами системи (взаємодія за військовими, дипломатичними, економічними, ідео­логічними каналами в умовах конфлікту або співробітництва). До залежних змінних відноситься державна міць (здатність впливати на поведінку інших дійових осіб), управління силою (застосування сили однією державою щодо іншої), стабільність існуючої структури та процесів у міжнародній системі та їх зміна. , Важливою проблемою системного аналізу міжнародних від­носин є типологізація міжнародних систем. Розрізняють ста­більні та нестабільні, конфлікті та кооперативні, гомогенні та гетерогенні системи. За ознакою випадковості та детермінова­ності британський дослідник М. Ніколсон виділяє: 1) повніс­тю випадкову систему, яка є абсолютно непередбачуваною; 2) повністю детерміновану систему, яка є протилежністю пер­шої; 3) структуровану систему, якій властивий високий ступінь передбачуваності, але яка може зазнавати серйозних трансфор­мацій під впливом незначних змін в її оточенні. Втім такі еле­менти невизначеності, як правило, є нечисленними. Зі збільшен­ням кількості цих елементів зростає ймовірність втручання учас­ників системи в її функціонування, при цьому змінюється перебіг подій.

9. НеОкласичні теорії: неореалізм, неоідеалізм, неомарксизм.

Представники цього напряму (Р. Кохейн, Дж. Най, К. Смутс, Ч. Ліпсон, С. Сщрендж) погоджуються з тим, що міжнародна система і досі за­лишається анархічною щодо відносин панування і підкорення, однак вважають її наслідком політики самих держав. Міжнародна анархія - це продукт віри і волі осіб, що приймають рішення, а не іманентний атрибут системи міждержавних відносин.

Сучасні міжнародні відносини дедалі менше можна вважати міждержавними, оскільки у сферу міжнародного життя актив­но втручаються нові, нетрадиційні актори - неурядові органі­зації, транснаціональні корпорації та банки, приватні групи, де­мографічні потоки, кримінальні структури і пересічні індивіди.

Представники неомарксизму (Валлерстайн,С. Амін, Р. Кокс, М. Рогальскі, Ф. Кардозо), світова економіка, міжнародні політичні інституції та відноси­ни мають власну логіку розвитку, структурну динаміку, яку можна змоделювати. Світова система визначає характер розвит­ку та ступінь розвиненості окремих суспільств, що входять до глобальних структур.

Біля витоків провідної неомарксистської теорії світ-систем-ного аналізу представник французької історич­ної школи «Аннали» Ф. Бродель здійснює аналіз «світів-економік», які формують загальну світову економіку і визна­чають динаміку світової системи. «Світ-економіка» розгляда­ється Ф. Броделем як економічно самостійна частина планети, що може бути самодостатньою, чиї внутрішні зв'язки та обміни надають їй певної органічної цілісності.

Згідно з концепцією іншого представника світ-системного ана­лізу Валлерстайна, вже наприкінці XV - на початку XVI ст. визначились основні контури «світової європейської економіки», основою якої було не військово-політичне примушення, а господарчі та культурні взаємозв'язки, що сприяли інтеграції національних держав, появі союзів міст тощо у межах світової системи. Великі наддержавні утворення існували і раніше (Китай, Персія, Рим), проте згодом вони трансформувалися у жорстко централізовані «світи-імперії».

Гегемонія - це не стільки стан, скільки кінцева фаза рухо­мого континууму, який характеризує відносини між великими державами. На початку континууму відбувається гостра конку­рентна боротьба в умовах відносної рівноваги сил. Наслідком встановлення гегемонії в «сучасній світ-системі» є періоди миру між привілейованою групою держав - наддер­жавами, які мають досить великі розміри та кошти, щоб забез­печити міцну фінансову базу для розвитку військового секто­ру. Періоди гегемонії, або миру, нетривалі (25-50 років).

Сучасні неомарксисти вважають, що міжнародне середовище характеризується станом анархії за домінування єдиної наддер­жави. На їхню думку, держава зберігає своє значення у міжна­родних відносинах, але це стосується здебільшого великих дер-жаи. Основною проблемою міжнародних відносин вони вважа­ють несправедливий розподіл ресурсів між центром і пе­риферією світової системи.

7.Конкретно-емпіричні,математичні та прогностичні методи міжнародних відносин (схема)

Конкретно-емніричні методи, нині посідають чільне місце у дослідженнях міжнародних відносин. В основу прикладного аналізу міжнародних відносин покладено такі гіпотетичні методи: Контент-аналіз - це метод систематизованого вивчення змісту письмового або усного тексту, який ґрунтується на зве­денні тексту до обмеженого набору певних елементів, які лег­ко піддаються кількісній обробці. Інвент-аналіз - ца метод дослідження даних побудований на спостереженні за перебігом та інтенсивністю подій з метою визначення основних тенденцій еволюції ситуації. Застосовується для сприйняття, виділення та реєстрації усіх фактів щодо поведінки об'єкта вивчення, змін його соціального середовища, умов функціонування та розвит­ку. Опитування - це метод збирання даних, який передбачає без­посереднє отримання інформації від представників соціальних груп. Когнітивне картування. Застосування цього методу передбачає виявлення ос­новних понять якими оперує політичний діяч, значущості та інтенсивності зв'язків між ними. Тест - це випробування, що передбачає вико­нання певного завдання, ідентичного для всіх суб'єктів обсліду­вання, із застосуванням точної техніки для оцінки успіху чи не­вдачі або ж для числового запису результатів.

Прогностичні методи міжнародних досліджень. Прогнозування - це спеціальні наукові дослідження процесів, явищ та подій, в результаті яких на основі уже відомих даних про минулий та теперішній стани об'єкта дослідження отримують уявлення про його можливі стани у майбутньому. Міжнародне прогнозування - це теорія і практика отримання та обробки інформації з метою визначення шляхів, тенденцій та перспектив розвитку міжнародних процесів та передбачення можливостей впливу на ці процеси.

Математика та статистика є важливими допоміжними засоба­ми для соціальних наук, що дають можливість виявити помилки, що містяться у деяких загальних висновках чи враженнях, розкрити кількісні характеристики явищ та процесів, що вивчаються, і більш точ­но відобразити відповідні якісні характеристикиМоде­лювання, як відомо, є методом пізнання об'єктивної реальності, який полягає у вивченні моделей, що відображають цю ре­альність та її можливі стани.