44.Форми дипломатичної діяльності.

Сучасна дипломатична діяльність реалізується через постійне представництво держави за кордоном - посольство (місію), участь представників держави у діяльності міжнародних організацій і установ, дипломатичних конгресах, конференціях, нарадах, дип­ломатичне листування, підготовку й укладання міжнародних до­говорів і угод, висвітлення у засобах масової інформації позицій уряду з тих чи інших зовнішньополітичних питань.

Офіційні письмові зносини між дипломатичним представни­ком і міністром закордонних справ держави перебування мають такі основні форми:1) нота, яка складається від першої або третьої особи, по­чинається та закінчується формулою ввічливості і має бути підписана;2) вербальна нота, яка складається від третьої особи і не має адреси, підпису, але закінчується формулою ввічливості;3) меморандум,який є, як правило, докладним викладенням фактів та аргументів, які ґрунтуються на них, і на відміну від ноти не починається і не закінчується формулою ввічливості і не обов'язково має бути підписаний.

Переговори — це пошук рішень шляхом мир­них і взаємоприйнятних угод. Формами проведення переговорів можуть бути: бесіда, бесіда за зачиненими дверима, нарада у вузькому складі, обід-прийом та офіційна конференція.Однією з основних форм дипломатичної діяльності є візити. Розрізняють державний, офіційний, робочий, неофіційний візи­ти, візит проїздом та приїзд на урочистості. Результатом переговорів є підписання міжнародних актів-таких, як договори, конвенції, декларації, угоди, протоколи, а також обмін нотами. Ці міжнародні акти мають обов'язкову си­лу, на відміну від деяких інших, наприклад від Атлантичної хартії 14 серпня 1941 р., яка не передбачала жодних юридич­них зобов'язань. Терміни «договір» та «конвенція» відобража­ють міжнародні акти, що мають обов'язковий характер (міжна­родні угоди) і традиційну форму.

Термін «декларація» вживається у таких значеннях: по-пер­ше, як обов'язкова міжнародна угода, наприклад Декларація Об'єднаних Націй, підписана у Вашингтоні 1 січня 1942 р., та Декларація чотирьох держав про загальну безпеку, підписана у Москві ЗО жовтня 1943 р.; по-друге, як спільна заява про наміри або політичний курс (подібно до «комюніке»); по-третє, як одностороння декларація, яка проголошує права і обов'яз­ки для інших держав; по-четверте, як повідомлення однієї держави іншим державам із роз'ясненням чи виправданням лінії її. Декларації третього та четвертого типів у жодному випадку не мають характеру договорів.

Особливе місце у дипломатичній діяльності посідають нерів­ноправні міжнародні угоди, головною рисою яких є те, що їх положення обмежують суверенітет однієї зі сторін. Загальноприйнятою і дуже зручною формою дипломатичної діяльності є дипломатичні прийоми.види прийомів:1) офіційний прийом, на який запрошуються виключно поса­дові особи;2) неофіційний прийом, на який посадові особи запрошують­ся разом з дружинами;3) змішаний прийом, на який запрошуються як офіційні по­садові особи, так і видатні діячі.

Виняткове значення у дипломатичній практиці має цере­моніал, офіційно прийнятий розпорядок урочистих прийомів, процесій тощо. Дипломатичний протокол - це сукупність правил, відповідно до яких у кожній державі регулюють порядок дипломатичних цере­моній. Основна мета протоколу - створити атмосферу дружелюб­ності для здійснення дипломатичних стосунків.