19. Теорія міжнародних систем Коплана, Хофмана і Роузкранца

Одним з перших теоретиків міжнародних систем був амери­канський учений Мортон Каплан, «Система і процес у міжнародній політиці» та «Макрополітика». Міжнародні відносини, за ним, - це єдина ультрастабільна система, що має своє «Я», не залежне від часу. У різні історичні періоди ця систе­ма проходить низку послідовних станів, опис яких означає фак­тично опис змінних величин систем (чисельності, типу, поведін­ки держав, їх військового та економічного потенціалів, інфор­маційних процесів).

Основними ознаками системи балансу сил, яка існувала в Європі у ХУШ-ХІХ ст., є такі: наявність єдиних учасників - національних держав; цільова орієнтація основних акторів на досягнення опти­мальної безпеки; відсутність ядерної зброї; дія в системі щонайменше п'яти основних акторів; потреба для кожного актора мати союзників і потенційних партнерів по коаліції.

Стенлі Хоффмана, найповніше «Труд­нощі Гулівера, або Контекст американської зовнішньої політи­ки». Він поділяє усі міжнародні системи на два типи - помірко­вані та революційні. Ідеальний тип поміркованої системи - система балансу сил. Характерно: головні актори поводять себе так, щоб «приборкати амбіції та можли­вості один одного, зберегти приблизну рівновагу сил між ни­ми і зменшити рівень насильства Перевагою сис­теми балансу сил: малі держави пе­ребувають під свого роду колективною опікою з боку великих держав.

Революційні системи - вирізняються «широким масштабом національних цілей, ти­ранією міжнародної політики над внутрішньою, використанням радикальних засобів, відсутністю нейтральності у режимах, жорсткістю союзів, перебільшенням і знищенням міжнародної ієрархії».

Найімовірніша майбутня міжнародна система - багатоієрархічна система. Існувати­муть конфлікти, особливо гострі у третьому світі. Поширення ядерної зброї. Водночас поширення ядерної зброї здатне розколоти міжнародну систему на не­стабільні підсистеми.

Американський дослідник Річардом Роузкранцем у книгах «Дія та взаємодія у світовій політиці. Міжнародні системи у перспективіта інших.

У центрі уваги - питання щодо стабільності різних типів міжнародних систем. Стабільність системи - здатність «регулятора», в ролі якого виступають: механізм балансу сил, дія систем союзів, міжнародних ор­ганізацій чи неформальна згода великих держав, придушувати будь-які збурювання, що загрожують існуючому розподілу си­лових центрів.

Р. Роузкранц виділяє дев'ять історичних типів між­народних систем, що існували, на його думку, в період з 1746 по 1960 рік:

1) «вісімнадцяте століття» (1740-1789 рр.); 2) «революційна імперія» (1789-1814 рр.); 3) «європейський концерт» (1814-1822 рр.);4) «урізаний концерт» (1822-1848 рр.); 5) «зруйнований концерт» (1848-1871 рр.); 6) «бісмарківський концерт» (1871-1890 рр.); 7) «імперіалістичний націоналізм» (1890-1918 рр.);8)«тоталітарний мілітаризм» (1918-1945 рр.);9) «повоєнний період» (1945-1960 рр.).

Ці системи він об'єднує у дві узагальнені моделі - стабільну та нестабільну.

У стабільних системах, обсяг збурювань був мінімальним, а регулятори були здатні впора­тися з їх джерелами. У моделі нестабільних систем, регулятор не може впоратися зі збурюваннями, оскільки має лише мінімальні засоби.