3.6. Суперантигени

В останні роки все більшу увагу привертають антигени, в основному мікробного походження, здатні до поліклональної активації клітин імунної системи, через що вони отримали назву суперантигенів. Такі антигени виявлені у стафілококів, стрептококів, мікоплазм, деяких вірусів. Суперантигени завдяки своїй хімічній природі можуть зв’язуватись з клітинними антигенрозпізнавальними рецепторами Т-лімфоцитів (ТКР, або TCR) та з деякими ділянками імуноглобулінів. Але на відміну від звичайних антигенів, суперантигени сполучаються з ТКР і Igне в місцях активних центрів, а в інших ділянках молекул. Тому суперантигени здатні зв’язувати різні Т-лімфоцити та імуноглобуліни незалежно від їх специфічності. Крім того, суперантигени не потребують процесинга антигенпрезентуючими клітинами, а можуть одразу зв’язуватись з молекулами МНС на їх поверхні, не входячи у щілину активного центра МНС. Завдяки переліченим вище особливостям суперантигенів може відбуватись так звана поліклональна активація Т-клітин і неспецифічна поліклональна блокада антитіл. В результаті активовані Т-лімфоцити продукують цитокіни (медіатори імунної відповіді), що спричиняє синдром загальної інтоксикації. При цьому специфічна імунна відповідь на певні антигени пригнічується, і навіть спостерігається загибель (апоптоз) Т-лімфоцитів, що проявляється симптомами імунодефіциту. Так, розвиток імунодефіциту при ВІЛ-інфекції пояснюють лімфотоксичною дією суперантигенів віруса. Встановлено, що суперантигени індукують апоптоз (запрограмовану загибель) більшості неспецифічно активованих Т-лімфоцитів і дендритних клітин. Це пояснює тривалу імунодепресію після інфекцій, збудники яких несуть суперантигени.

Більшість суперантигенів мають мікробне походження, але іноді вони виявляються і серед пухлинних антигенів. Суперантигени розрізняють не тільки за походженням, а і за їх здатністю зв’язуватись з ТCR Т-лімфоцитів чи зIg. Так, суперантигенами для Т-лімфоцитів є деякі токсини стафілококів (ентеротоксини, токсин синдрому токсичного шоку – TSST-1, ексфоліативний токсин), мембранний протеїн вірусу пухлин молочних залоз мишей, антигени вірусів (ВІЛ, Епштейна-Барр, сказу та ін.). Перелічені антигени не входять у щілину активного центра ТCR, а зв’язуються з його бічною ділянкою. В результаті суперантиген блокує можливість зв’язування з даними ТСR специфічних антигенів та викликає “несанкціоновану” активацію лімфоцита.

Для зв’язування імуноглобулінів описано 3 суперантигени – протеїн А стафілокока (SpA), поверхневий антиген ВІЛ (gp120) та кишковий сіалопротеїн. Такі суперантигени можуть зв’язувати більше, ніж 80% всіх імуноглобулінів крові. При цьому імуноглобуліни втрачають здатність зв’язувати специфічні антигени.

Своєрідними суперантигенами можна вважати деякі рослинні білки: фітогемаглютинин (ФГА) з червоної квасолі, конканавалін А (Кон А) з клещевини, антиген лаконоса або фітолаки (PWM)та деякі інші. Вони проявляють здатність неспецифічно стимулювати Т- і В-клітини без участі антигенрозпізнавальних рецепторів, збільшуючи у лімфоцитів частоту мітозів. Тому ці речовини отримали ще назву мітогенів. Мітогенами для Т-лімфоцитів є ФГА, КонА,PWM, а для В-лімфоцитів – ліпополісахариди (ЛПС) грамнегативних бактерій іPWM.