Политвесник

МІЖНАРОДНА ІНФОРМАЦІЯ

УДК 327

СИЛА ФРАКЦІЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Роман Вовк

Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська 1, 79000 м. Львів, Україна, тел (0322) 964-132

Використовуючи метод Шеплі, обчислено силу фракцій Верховної Ради та їх можливих коаліцій. Зроблено прогноз розподілу сили партій після наступних виборів.

Ключові слова: ціна Шеплі, моделювання, влада.

Прийняття рішень в законодавчих органах здійснюється шляхом голосування. Рішення вважається прийнятим, якщо воно набирає необхідної кількості голосів, передбаченої законом. Так, у Верховній Раді України для прийняття закону необхідно, щоб за нього проголосувало не менше 226 депутатів (50% + 1 голос). Конституційні рішення потребують більше 2/3 голосів депутатів (301 і більше).

На даний час до складу Верховної Ради входить 14 депутатських фракцій, в тому числі група позафракційних. Сила фракції залежить від того, на скільки вона впливає на прийняття рішення. Оскільки жодна фракція не володіє більшістю голосів, тому для прийняття потрібних рішень їм необхідно діяти спільно з іншими фракціями, тобто створювати коаліції. Ці коаліції можуть бути достатньо стабільними і тривалими або короткотерміновими, чи як часто кажуть – ситуативними. Відповідно, коаліція є виграшною, якщо сумарна кількість голосів є достатньою для прийняття рішення або програшною – в протилежному випадку.

Для простоти обчислень припускаємо, що фракції голосують одностайно, хоч зрозуміло, що це відбувається не завжди. Правда, у переважній більшості голосувань кількість депутатів, думка яких не співпадає з рішенням фракції, є незначною. Разом з тим, слід відзначити, що всі важливі рішення фракції приймають практично одноголосно. Окремої уваги заслуговує група позафракційних. Передбачити їх голосування є досить складно, хоч статистика голосувань говорить про те, що на багато проблем вони мають спільну точку зору.

Для визначення "сили" фракції використаємо добре відому схему, запропоновану Шеплі [1] у 1953 році для дослідження ігор із n учасниками. З того часу дана техніка дещо змінювалася і вдосконалювалася методика обчислення величини, яка характеризує "вартість" гравця [2]. Ця величина носить назву – ціна Шеплі. Застосовуючи такий підхід оцінювання гравців достатньо успішно моделюють процеси прийняття рішень в різних колегіальних органах, в тому числі і в керівних структурах міжнародних організацій. Таким чином Д.Ліч досліджує процедуру прийняття рішень у Міжнародному Валютному Фонді [3], а Г.Кауппі та М.Відгрен – у Європейському Союзі [4].

© Роман Вовк, 2005

У даній статті обчислено ціну Шеплі для фракцій Верховної Ради України та досліджуються методи прийняття рішень у Парламенті, розглядаються можливі коаліції та їхній вплив на прийняття рішень.

Ціна Шеплі. Нехай N={1,2, … , n} множина гравців. Підмножина S множини N називається коаліцією. Допускається утворення будь-яких коаліцій, якщо це вигідно гравцям. Функція v, визначена на підмножинах множини N, яка задовольняє умовам

v(Ø) = 0 ,

називається характеристичною. Така функція цілком визначає гру, яку називають

1.Якщо v – характеристична функція на множині гравців N, π –

n

2.∑Φi (v) = v(N ) ;

i=1

3.Якщо v(S \{i}) = v(S) для всіх S, то Φi (v) = 0 ;

4.Якщо v і v' – характеристичні функції на множині гравців N, а

характеристична функція w=v+v', то Φ(w) = Φ(v) + Φ(v ') .

Визначений таким чином розподіл Φ(v) гри v називається ціною Шеплі і служить

розв’язком гри .

Метод обчислення функції Φ(v) дає

Теорема Шеплі41. Для всіх характеристичних функцій v існує і єдина функція Φ(v) ,

де s = S і γ (s) = (s −1)!(n− s)!. n!

Мажоритарна гра. Розглянемо структуру Верховної Ради. Кожна фракція виступає самостійним гравцем. Позначимо через ki кількість депутатів i-ї фракції. Для прийняття

простого рішення необхідно набрати щонайменше 226 голосів. Характеристична функція

повністю описує дану ситуацію. Таку гру називають зваженою мажоритарною грою і задають у вигляді вектора (Q; k1, k2, … kn), де kі – кількість голосів і-го гравця, а Q – необхідна для виграшу сума голосів. Дана гра є простою, оскільки значення

41 Робертс Ф.С. Дискретные математические модели с приложениями к социальным, биологическим и экологическим задачам. – М.:Наука. 1986. – 496с. С.358.

характеристичної функції для будь-якої коаліції набуває лише двох значень: v(S)=1 у випадку коли коаліція є виграшною, тобто набирає необхідну кількість голосів, та v(S)=0, якщо коаліція – програшна. Таким чином, процедура голосування у Верховній Раді описується простою зваженою мажоритарною грою (226; 87, 56, 51, 38, 34, 27, 26, 24, 22, 20, 19, 17, 14, 13) (див. таблицю 1).

Таблиця 1 Кількісний склад фракцій Верховної Ради України

станом на 19 березня 2005 року

Використовуючи формулу (2) відповідно до чисельності фракцій Верховної Ради України знаходимо ціну Шеплі кожної фракції для простого голосування, тобто такого, яке потребує для його прийняття 226 голосів, та голосування, яке приймається кваліфікованою більшістю – більше двох третин від загального числа – 301 голосом.

У випадку створення коаліції фракціями Нашої України, Української Народної Партії та Блоку Юлії Тимошенко, у їхньому розпорядженні буде 137 голосів і сила фракцій

Спільно з депутатами Народної Партії коаліція налічуватиме 171 голос і ситуація

Якщо до ж до коаліції ввійдуть, крім названих фракцій, ще і фракції соціалістичної партії України та партії промисловців та підприємців України, то ціна такого об’єднання

Така коаліція об’єднуватиме 215 депутатів і після приєднання будь-якої фракції нова коаліція отримає більшість голосів у Верховній Раді. У цьому випадку ціна Шеплі такої коаліції буде рівна 1, а ціна кожної фракції, що не входитиме до коаліції, дорівнюватиме 0. Саме тому кожна фракція у цьому випадку матиме однакову вагу.

Спробуємо зробити прогноз щодо майбутнього складу Верховної Ради України після виборів 2006 року, які відбудуться за новим законом, і депутатський корпус формуватиметься відповідно до партійних списків. Значний інтерес у цьому випадку становитимуть можливі коаліції депутатів, оскільки тепер Верховна Рада формуватиме Кабінет Міністрів. За різними прогнозами, до Верховної Ради можуть пройти з приблизно однаковим відсотком (20-25) такі партії чи блоки, як Наша Україна, Блок Юлії Тимошенко, Партія Регіонів. Значний шанс мають також СПУ, КПУ та Народна Партія набираючи 5-7 відсотків. Скоріше за все, більше трьох відсотків наберуть УНП та СДПУ(о). На даний час появи нових сильних гравців на політичній карті України не передбачається, хоч можливі ще такі, яким вдасться отримати депутатські мандати.

Припускаючи такий результат на майбутніх виборах, розподіл сили може бути

Проведені розрахунки дозволяють зробити висновок, що при наявності трьох приблизно однакових за кількістю фракцій, сила інших, представлених у Раді партій, які на виборах набрали 3-6 % голосів, буде майже рівною. При цьому, кожна із цих малих фракцій може разом із двома великими утворити більшість Верховної Ради і сформувати Кабінет Міністрів. Разом з тим, можлива ситуація, коли три переможці цілком розподілять владу між собою, і, маючи конституційну більшість, не братимуть до уваги інтереси інших політичних сил. Враховуючи те, що симпатії виборців імовірних

переможців розподілені за регіонами – Захід, Центр, Схід, то з метою збереження політичної стабільності, видається доцільнішим другий варіант розвитку подій

_________

1.Shapley L.S. A value for n-person games. In Kuhn H.W. and Tucker A.W. , eds. // Contributions to the Theory of Games, vol. 2 of Annals of Mathematics Studies No 28, Princeton University Press, 1953. P. 307-317.

2.Conitzer V., Sandholm T. Computing Shapley Values, Manipulating Value Division Schemes, and Checking Core Membership in Multi-Issue Domains // American Association for Artificial Intelligence (www.aaai.org).

3.Leech D. Members’ Voting Power in the Governance of the International Monetary Fund. CSGR Working Paper No. 68/01. 2001. (www.csgr.org).

4.Kauppi H., Widgren M. What determines EU decision making? Needs, power or both? // Economic Policy July 2004. P. 221-266.

POWER OF FRACTIONS OF UKRAINIAN VERKHOVNA RADA

Roman Vovk

Ivan Franko National University of Lviv

vul. Universytetska 1, Lviv 79000, Ukraine, tel. (0322) 964-132

Using the Shapley method, the power of fractions of the Verkhovna Rada and their possible coalitions is calculated. The prognosis of party power distribution after the next elections is done.

Key words: Shapley value, modeling, power.

Стаття надійшла до редколегії 27.09.2004, прийнята до друку 30.01.2005.

УДК 007

МЕДІЙНИЙ ВИМІР СПРАВЕДЛИВОСТІ

Міхал Дрождж

Папська теологічна академія в Кракові вул. Уршулянська 9/10, 33-100 Тарнув, Республіка Польща

тел. 0048-14-6270-800, e-mail: mdrozdz@rdn.pl

Висвітлюється медійний вимір справедливості у контексті фундаментальної основи інтегральної етики засобів масової інформації. З’ясовуються такі складові проблеми, як потреба у справедливості в ЗМІ, справедливість комунікативних зв’язків, ЗМІ як простір соціальної справедливості.

Ключові слова: справедливість, соціальна справедливість, медійний простір, комунікативні зв’язки.

Фундаментальна площина, на якій слід будувати інтегральну етику засобів масової інформації (далі – ЗМІ), це площина справедливості. Деколи велике здивування викликає факт, що в багатьох публікаціях, присвячених медійній дійсності, майже зовсім не йдеться про справедливість [1, с.17–71]. Однак етика ЗМІ, як специфічна складова суспільної етики, належить до сфери комунікативних зв’язків та діяльності засобів масової інформації, що мають соціальний та общинний вимір. Саме тому засади суспільної етики, такі як солідарність, допомога, справедливість, рівність та відповідальність у використанні суспільних благ, можуть бути придатними і для етики ЗМІ. Залежно від того, яким чином на ці засади зважають у медійній комунікації, ЗМІ будуть або інтегрувати (об’єднувати), або дезінтегрувати (розкладати) суспільство. ЗМІ можуть об’єднувати людей у різні спільноти. Однак постає запитання: “Чи ці спільноти будуть ґрунтуватися на справедливості, порядності та повазі до прав людини; чи служитимуть суспільному благу? Чи, можливо, будуть егоїстичними і зважатимуть тільки на свої потреби, створюватимуть добробут лише для вибраних економічних, расових, політичних і навіть релігійних груп людей коштом інших членів суспільства? Чи нові технології будуть сприяти збагаченню багатих та підтримувати сильних світу цього?” [2, с.29]. Вирішення цих дилем залежить від якості людського вибору, який в свою чергу робимо, зважаючи на етичні цінності. Якість етики таким чином впливає на якість людських вчинків. Функціонування ЗМІ, що ґрунтується на правді та справедливості, гарантує, що медійні повідомлення будуть шанувати гідність людини і служитимуть побудові автентично людської спільноти.

Розвиток медійно-інформаційних технологій, з одного боку, несе велику користь для людини і суспільства, але, з іншого, використаний людьми з поганими намірами, утверджує несправедливість і поширює кривду. У тому другому, негативному випадку, ЗМІ можуть спричинитися “до розповсюдження несправедливості та нерівності, підсилюючи ті страждання, про які повідомляють” [2, с.14]. Багато людей, особливо у сфері політики, “безпринципно послуговується засобами масової інформації з метою поширення демагогії та ошуканства, а також для підтримки несправедливих політичних рішень чи системи утиску” [2, с.15]. Справедливе використання медійно-інформаційних технологій є однією з основних умов гармонійного розвитку суспільства. Саме тому

© Міхал Дрождж, 2005

чуємо в сучасному інформаційному суспільстві заклики не тільки до відповідальності ЗМІ, а й не менш голосні заклики до справедливості. Видається, що в сучасному світі, особливо в соціальному контексті, почуття справедливості пробудилося і набуло дуже широкого поширення. Спричиняються до цього напевно значним чином ЗМІ, показуючи все те, що порушує справедливість як у відносинах між людьми, соціальними групами, так і між так званими групами інтересів, групами правничо-суспільного впливу, чи теж, глобальніше, між Сходом та Заходом, Північчю та Півднем [3, с.83–94]. Однак в основі діяльності ЗМІ, що пробуджує почуття справедливості, повинно лежати глибоке розуміння етичного виміру засад справедливості. Дехто ставить у вину ЗМІ несправедливі вчинки, які є наслідком їх надмірної комерціалізації [4, с.162]*.

Враховуючи як позитивний, так і негативний вплив ЗМІ на формування суспільних взаємин, варто показати моральний вимір справедливості та її важливе значення для основ етики ЗМІ. Між справедливістю і відповідальністю існує тісна залежність: як справедливість передбачає відповідальні дії, так і почуття відповідальності містить засаду справедливості, завдяки якій людина віддає кожному те, що йому по праву належить [5]**. Справедливість – це моральна цінність, завдяки якій хтось вільно і свідомо повинен віддати кожному те, що йому належить [5; 6; 7; 8, с.11–14; 9, с.115].

Поняття справедливості в світі ЗМІ можна розглядати в негативному або позитивному контекстах. У першому випадку справедливість наполягає уникати зла, в другому натомість вимагає творити належне комусь добро. В обидвох контекстах справедливість є довготривалою здатністю самовизначення особи та усвідомленим і вільним спрямуванням людини на добро для інших. Справедливість встановлює і визначає сферу цінностей, які апробує і вимагає реалізувати як моральні обов’язки. Отже, істинність цінностей є основою справедливості. Головною вимогою справедливості є захист цінностей, і, передусім, найважливішої з них – людської гідності. В основі справедливості – ідея гідності людини, рівності і пропорційності у взаєминах між людьми. Вони реалізуються на різних площинах справедливості.

Медійний простір є тією сферою, в якій сьогодні найвиразніше відображаються всі різновиди справедливості [10, с.21–30; 9, с.116; 11, с.87; 12]*. Ще в стародавні часи було

* Дж.Беттетіні навіть говорить прямо, що “ЗМІ сьогодні у же не в стані глибоко з’ясовувати і тлумачити дійсність, оскільки у своєму найпоширенішому та найпопулярнішому вигляді, прагнуть лише вдовольнити споживачів та групи впливу, які вони представляють. Так насправді їх не цікавить – як це робила у минулому велика література – “здійснювати акт правосуддя стосовно видимого світу”. Телебачення передусім керується візією утопічної беконівської справедливості, а “ідол”, якого вона представляє, має дуже мало спільного із справедливою та порядною людиною з крові і плоті. Справедливість – лише фікція, яку створили ЗМІ”.

** Це робоче визначення, “що справедливість виявляється у віддаванні кожному того, що йому по праву належить”, приписується – як його називає Платон – поетові, “мудрому і божественному Симоніду”.

* Існують різні класифікації справедливості. Х.Перельман, наприклад, виокремлює 6 типів справедливості: справедливим є віддавати кожному тим самим; справедливим є давати кожному з огляду на його особисті заслуги; справедливим є давати кожному відповідно до його досягнень; справедливим є давати кожному за його потребами; справедливим є давати кожному, враховуючи його соціальне становище; справедливим є давати кожному те, що належиться йому згідно з законом у правовій державі. Дж.Ролз говорить про дві засади справедливості: “так, на перший погляд, виглядають дві засади. Перша – кожна особа повинна мати рівне право на якнайширшу свободу, яку можливо погодити з подібною свободою для інших. Друга – соціальна та економічна нерівності повинні бути таким чином організовані, щоб а) можна було сподіватися,

винайдено правила функціонування ареопагу, яким сьогодні, без сумніву, є сучасні ЗМІ. Платон говорив однозначно, що “справедливість ніколи і нікому шкоди не несе” [5]. Переважна більшість стародавніх філософів поділяла точку зору Платона. Таке ж переконання висловлювали стародавні поети, говорячи, що “справедливість – есенція всіх чеснот” [6]. Для Арістотеля “справедливість є основною чеснотою суспільного життя, за якою мають йти всі інші” [13]. Дуже цікавим явищем є те, що в сучасній культурі функціонує багато елементів античних моделей справедливості [6]**. Соціальна новітня філософія додала до двох класичних значень справедливості (замінної та дистрибутивної) так звану соціальну справедливість, розглядаючи в її контексті проблеми соціального життя. Філософія соціального персоналізму, продовжуючи християнську традицію, здійснила своєрідну персоналізацію справедливості. Соціальний персоналізм, критично оцінюючи як ліберальну, так і постмодерну концепцію рівності людей, виходить із принципу, що основною вимогою справедливості є повага до людської гідності. Природною основою справедливості є онтологічна рівність, тобто однакова гідність кожної людини. На цьому фундаменті персоналізм розбудовує справедливість як ідею “рівності шансів” для всіх людей, грунтуючись на їх рівній та універсальній цінності.

Ще у перших етично-суспільних рефлексіях справедливість розглядали у суспільно- общинному контексті; вона виражала певну готовність людини до мислення і діяльності в категорії “ми”. Справедливість сприймалася як чеснота, тобто духовна здатність людини до “діяльності для інших” і “діяльності з іншими”, тобто з кожним і для всіх із збереженням відповідних пропорцій і зв’язків взаємності, відповідності, рівності та слушності. На відміну від раціональних правил справедливості, що формують суспільний порядок, в сучасній постмодерній культурі життя сприймалося як своєрідна соціальна гра із спонтанно встановлюваними правилами, що має місце в якійсь “моральній порожнечі” і виявляється у безцільних рухах. Г. Ґ.Ґадамер, покликаючись на філософа культури І.Гейзінгу, вважає, що “тут завжди йдеться про певний хаотичний рух, не пов’язаний з жодною метою, до якої міг би вести. (…) Рух, що є грою, не має жодної мети, якою міг би завершуватися, однак відновлюється через постійне повторювання. Хаотичний рух є для істоти гри [суспільної. – М.Д.] настільки ключовим, що стає не важливим, хто або що цей рух здійснює. Рух гри як такий відбувається ніби без носія. Гра відбувається або не відбувається – про це не вирішує жоден із задіяних у грі суб’єктів. (…) Найбільш первісний сенс гри є радше медійним сенсом” [14, с.123; 15, с.62]. В цій соціальній грі активну участь беруть ЗМІ, навіюючи, генеруючи і моделюючи все нові правила гри, трактуючи реальність життя як простір безперервної забави [16, с.101–122]. Світ, створений внаслідок безперервних, безцільних рухів ігор, що розігруються ЗМІ та суспільством, є “царством випадку”, яке відрізняється від впорядкованих та визначених правил і структур світу, керованого моральним законом. Довільність правил цих ігор заперечує як об’єктивний порядок, так і “об’єктивну випадковість” [17, с.143–167]. Подібні концепції дійсності, вкорінені в постмодерній ментальності, також знаходять відображення в багатьох діях ЗМІ, в яких людина не завжди трактується як особа, відповідальна за себе і за інших, а, як анонімний елемент медійної гри, деколи виноситься поза поле справедливості. Видається, що цей образ не відображає реальних соціальних процесів та діяльності ЗМІ, великим чином основаних

що це буде корисно для кожного і б) пов’язувалися з позиціями та посадами, однаково доступними для всіх”.

** Надалі використовуємо грецьку модель замінної (її визначає вага, міра і кількість) та дистрибутивної справедливості.

на відповідальних і справедливих діях людей. Персоналізм показує зовсім інший образ світу ЗМІ, який, з одного боку, є візією реальності з перспективи людини, а з іншого, є постулатом і планом дій, що мають на меті персоналізацію медійної реальності.

З перспективи персоналістичної етики діяльність ЗМІ, у вигляді соціальних комунікативних зв’язків, не відбувається в моральній порожнечі, а входить у сукупність суспільного і об’єктивного морального порядку. Одною із основних засад цього порядку, що має одночасно соціальний і моральний, індивідуальний і общинний виміри, є засада справедливості, яка має різні площини. Головною засадою функціонування суспільства і утворення суспільного ладу приймається юридична справедливість [9, с.124–131; 11, с.12–166]*. Вона зорієнтована на суспільне благо, яке не є лише предметом конвенції чи різного роду суспільних договорів, а й виникає з вищого і об’єктивного блага кожної особи, що є членом суспільства чи общини. На таку справедливість повинна опиратися юридична регуляція медійної діяльності. Сучасна медійна дискусія виявляє багато суперечностей не лише навколо створення медійного права, а також показує контроверсії, що стосуються інтерпретації і виконання засад справедливості медійного права. При цьому висловлюються закиди стосовно самого медійного права та, що більше, стосовно самої юридичної справедливості. Особливі застереження повинні викликати два обмеження справедливості в практиці ЗМІ.

По-перше, юридична справедливість деколи обмежується лише формальним виконанням юридичних умов, так як ніби вони були позбавлені етичних принципів і контексту. Як наслідок такого формалізму уникнення або недодержання справедливого права не передбачає моральної відповідальності. Справедливість, згідно з персоналістичним підходом, завжди має свій етичний вимір, і позбавлення її цього виміру порушує її природу й одночасно може спричинитися до того, що формально справедлива дія може бути морально несправедливою і злою [18, с.289–298]*.

По-друге, справедливість піддається ризику численних юридично-медійних маніпуляцій, які мають на меті не стільки суспільне благо, скільки індивідуальну вигоду певних груп за інтересами. Юридичні конструкції, які навмисно спрямовані не на суспільне благо і на благо всіх задіяних сторін, а лише на благо медійної одиниці, групи, фірми чи концерну, можна вважати маніпуляцією засадою справедливості. Тим часом, з етичної точки зору юридична справедливість повинна охороняти суспільне благо і слушні права одиниці. Юридична справедливість породжує повинності як на формально- юридичному грунті, так і у зовнішньому неформалізованому вимірі, а також у вимірі моральних обов’язків [19, с.368–370; 9, с.122–123]**. До її основних конститутивних

*В різних типологіях її окреслюють по-різному (як юридичну, взаємодіючу, дистрибутивну, роздільну, вирівнюючу, розподільчу тощо). Вона стосується комунікативних взаємовідносин людини і суспільства.

*Значна частина проблем ЗМІ, пов’язаних із справедливістю, є також предметом нормативності кодексів медійної етики. Аналіз кодексів журналістської чи медійної етики показує, що майже всі вимагають від журналістів правдивості, чесності і докладності в передачі інформації, спростування помилок, забороняють дискримінацію з огляду на расу, культурні, статеві та віросповідні відмінності, прийняття хабарів, наполягають на вшануванні приватності і вимагають обмежитися чесними способами збирання інформації. Всі ці питання мають певний стосунок до

засади справедливості.

** К.Айдукевич розрізняє два різновиди юридичної справедливості, що полягає або у

відповідності букві закону, або у відповідності з духом, тобто ідеєю права, та третій різновид моральної справедливості. Дві перші форми справедливості охоплюють все те, що відповідає позитивному праву. Отже, це інтерпретація справедливості з огляду на теорію юридичного позитивізму. Натомість моральна справедливість пов’язується із поняттям “моральної слушності”, “слушної міри” або, як це можна спостерігати в багатьох оцінках діяльності ЗМІ “моральної рації”.