44.Термін «кредит» походить від латинського слова «creditum» — «позичка».

Необхідність кредиту обумовлена тим, що в одних виробників є вільні кошти, а іншим вони потрібні для закупівлі товарів. Тому спочатку лихварі, купці, а згодом комерційні банки, брокерські контори, страхові та інвестиційні компанії починають накопичувати позичковий капітал і надавати його промисловцям, фермерам, комерційним структурам, установам, організаціям. Фізичних і юридичних осіб, що надають позичку, називають кредиторами, а тих, хто її бере, — позичальниками.

Кредит — капітал, що позичається, тобто надається кредитором у тимчасове користування позичальникові на умовах платності, зворотності і цільового використання.

Кредит — це довіра або рух позичкового капіталу в грошовій формі, наданий у позичку його власником за умови повернення у визначений термін зі сплатою відсотка.

Основними принципами кредитування є: платність, терміновість, забезпеченість, рівноправність і цільовий характер.

Принцип платності означає, що за користування кредитом встановлюється оплата у вигляді позичкового відсотка, розміри якого залежать від рівня інфляції, розміру позички, попиту на позичку, суть

кредиту, витрахз на оформлення позички, взаєл між банком і позичальником та ін.

Принцип терміновості полягає в тому, що позика видається банком на певний строк, передбачений договорі, і вона повинна бути повернена у визнаний час згідно з договором.

Забезпеченість позички передбачає матеріальї майнове забезпечення отриманого кредиту. У вил ку непогашення заборгованості із кредиту май цінні папери, нерухомість, дорогоцінні метали, к лірні вироби та інше можуть бути джерелом заст або гарантією кредиторові на обов'язкове поверь ня його засобів.

Рівноправність у кредитуванні передбачає одне ві права й обов'язккредитора і позичальника укладанні договору.

Цільова спрямованість передбачає вкладення риманих кредитнифінансових засобів на визна1 цілі або дії, спрямовані на одержання прибутку і вернення позички.

Державний кредит — це сфера грошових ві, син, що виникають між державояк позичал ком і фізичними і юридичними особами як кред рами в зв'язку зі створенням, розподілом і вик станням централізованого фонду коштів.

Державний кредит надається в таких формах:

державні позики;

грошові зобов'язання держави;

внески населення в Ощадбанки України;

залучення вільних коштів організацій, підприємств, кооперативів, громадських організацій, підприємницьких і комерційних структур.

Розрізняють Споживчий кредит, Лізинговий кредит, Міжнародний, Іпотечний кредит. Перерозподільна функція полягає в тому, що тимчасово вільні кошти юридичних і фізичних осіб за допомогою кредиту передаються в тимчасове користування підприємств і населення для задоволення їхніх виробничих і особистих потреб. Такий перерозподіл дає можливість прискорити залучення матеріальних ресурсів у виробниче й особисте споживання. Тому перерозподіляються не лише кошти, а й матеріальні ресурси.

Антипаційна (емісійна) функція полягає у створенні кредитних грошей для грошового обігу, її виконує тільки банківський кредит. Методами кредитної експансії і кредитної рестрикції (звуження) регулюється кількість грошей в обігу, причому вилучення грошей з обігу за допомогою кредиту досягається важче, ніж їх випуск в обіг.Контрольна функція полягає в тому, що в процесі кредитного перерозподілу коштів забезпечується банківський контроль над діяльністю позичальника. Можливості такого контролю випливають із природи кредиту.

46. Світове, або всесвітнє, господарство являє собою сукупність національних економік і особливої сфери суспільно-виробничих зв'язків, що виходять за територіальні межі окремих країн, - міжнародних економічних відносин.

Суть світового господарства визначається тим універсальним зв'язком між національними господарствами, який забезпечує їхню реальну єдність на основі міжнародного поділу праці, науково - технічної і виробничої торгівлі, валютних і кредитних відносин, тобто міжнародними економічними відносинами.

Становлення міжнародних економічних зв'язків завжди грунтувалося на розвитку підприємництва, необхідними умовами існування якого є:

а) приватна власність;

б) товарне виробництво;

в) політичні інститути: громадянські свободи, приватне, договірне право та ін.

Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще в XIV - XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва в Італії та Нідерландах, потім широко охопили Англію, Францію та інші країни.

У цих країнах процес первісного нагромадження капіталу набув історично класичних форм, де на кінець XVII - поч. XVIII ст. мали місце такі методи нагромадження багатства для перетворення його в промисловий капітал:

1) обезземелення селянства при звільненні його від традиційної залежності від великих землевласників;

2) колонізація;

3) запровадження державних позик і податкової системи;

4) протекціонізм національного підприємництва. Значною мірою ці методи грунтувалися на грубому насильстві. В Російській державі, до якої входила більша частина України, ці процеси відбувалися значно пізніше і завершилися, на думку економістів, лише у XX ст.

Важливе місце в становленні світового ринку відіграв період великих географічних відкриттів (середина XV - XVII ст.), тоді ж сформувалися великі європейські держави, колоніальні імперії.

Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинутих країн:

1) підприємницька проста кооперація: від зародження підприємництва у промисловості і до сер. XVI ст.;

2) мануфактурне виробництво: XVI - XVIII ст.;

3) велике машинне виробництво: XVIII - XX ст.;

У період промислового перевороту в економічно більш розвинутих країнах, починаючи з середини XVIII ст. та розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX - поч. XX ст.), історично завершується формування світового господарства.

Світове господарство кінця XIX — 20-х років XX ст. характеризувалося поєднанням ринкових відносин з позаекономічним примусом у взаємозв'язках між метрополіями і колоніальними та залежними країнами

З 20-х і до кінця 80-х років розвиток світового господарства характеризується історичним протистоянням двох систем:

1) ринкової (капіталістичної);

2) командно-адміністративної (соціалістичної).

Усього в переважно ринковій системі світового господарства в середині 80-х років було понад 160 країн, у тому числі понад ЗО індустріальне розвинутиУ країнах розвинутої ринкової економіки подальшого розвитку набула соціалізація суспільства, що відбилося у високому ступені задоволення матеріальних і духовних потреб населення.

Сучасний розвиток світового господарства супроводжується розвитком різних форм міжнародного співробітництва, що являють собою систему техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин між економічними суб’єктами різних країн. До основних форм міжнародного співробітництва відносяться:

міжнародна торгівля;

міжнародний рух капіталів;

міжнародна міграція робочої сили;

міжнародний обмін технологіями;

міжнародні валютні відносини;

міжнародні кредитні відносини.

На сучасному етапі міжнародних економічних відносин вирішальну роль відіграє міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля – це торгівля між країнами, яка складається із імпорту та експорту товарів і послуг.

В сучасних умовах господарювання важливою формою міжнародних економічних відносин стає міжнародний рух капіталу (експорт капіталу). Головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація

національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Тому капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку.

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзд за кордон) та імміграції (приїзд з-за кордону). Основними факторами, що зумовлюють еміграцію робочої сили є: нерівномірність нагромадження капіталу; перенаселення, яке викликає безробіття в одних країнах та недостача дешевої робочої сили в інших.

Міжнародний обмін технологіями (міжнародні науково-технічні відносини) – продаж готових товарів, комплексного устаткування для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. Така форма міжнародного співробітництва має двояку мету: по-перше, технології продаються як звичайний товар, а по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини – це повсякденні зв’язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. редитних та валютних операцій.

Міжнародні кредитні відносини – це надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення,строковості й платності.

Міжнародні економічні об’єднання. Необхідно зазначити, що на сьогоднішній день в світі посилюється взаємозв’язок і взаємовідносини національних економік і світового господарства. Кожній країні потрібен доступ до світового ринку, але в умовах потужної міжнародної конкуренції це не просте завдання.

Всі міжнародні організації можна умовно поділити на три типи:

адміністративні установи, що займаються розв’язанням спеціальних технічних завдань (наприклад, вирішенням проблеми регулювання діяльності міжнародних засобів комунікації);

організації, які займаються виясненням і винесенням рішень з міжнародних спорів або примиренням протистоячих одна одній сторін;

міжнародні організації загального характеру, глобального чи регіонального рівня основною метою діяльності яких є забезпечення безпеки і співпраці з широкого кола питань, переважно в сфері економіки Європейський Союз – об’єднання, в рамках якого найяскравіше виявляються сучасні інтеграційні процеси. Початок об’єднанню поклала угода 1951р.

про Європейське об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) Франції, ФРН, Італії,

та країн Бенілюксу. У 1957р. країни створили “Спільний ринок” і Європейське співтовариство з атомної енергії. Сьогодні в ЄС створені умови для економічного, валютно-фінансового, політичного співробітництва країн-учасниць, узгоджується зовнішня політика і безпека в регіоні.Створено єдиний ринковий простір без внутрішніх кордонів, у якому забезпечується вільне переміщення товарів і послуг, капіталів та робочої сили і функціонує єдина валюта – євро.

47. Економічні відносини — відносини і зв’язки між людьми, що виникають у процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну і споживання вироблених благ. Продуктивні сили, виражаючи відношення суспільства до природи, не вичерпують зміст економічної системи. Вона завжди включає в себе і певну суспільну форму продуктивних сил, і спосіб організації економічної системи, які створює сукупність економічних відносин між людьми. Економічні стосунки, перш за все, прийнято розділяти по стадіях руху економічних продуктів, при цьому виділяють: - економічні стосунки, пов'язані з виробництвом продукції (економічні процеси на рівні підприємства); - економічні стосунки, пов'язані з обміном продукції; - економічні стосунки, пов'язані з вжитком економічних ПРОДУКТІВ. Крім того, економічні стосунки діляться на дві групи: організаційно-економічні стосунки (організація підприємства, праці, заробітної плати і контролю продукції); соціально-економічні стосунки - це стосунки, пов'язані з оплатою праці людей, з визначенням витрат виробництва, прибутку, рентабельності підприємства, встановленням цін, сплатою податків, забезпеченням житла, умов праці, життя, медичного обслуговування, відпочинку і так далі. На практиці серед економічних стосунків підприємств і організацій виділяють: - економіко-правові стосунки, тобто створення підприємств, їх правової форми, укладення господарських договорів, контрактів; - організаційно-економічні стосунки - організація, структура підприємства, кредити банку, оплата сировини, матеріалів, палива, енергії, оплата працівників; бухгалтерський облік, податки, прибуток, ціна; - соціальні стосунки: житло для працівників, умови праці, підвищення кваліфікації, медичне обслуговування, фізкультура, розвиток художньої самодіяльності, санаторії, профілакторії; - соціально-психологічні стосунки (формування робочих груп по підлозі, зросту, темпераменту, вивчення мотивів поведінки людей, вивчення життєвої позиції людини). Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх. Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

відносини господарського використання майна;

економічні форми реалізації відносин власності.