6. Процес виробництва матеріальних і духовних благ передбачає перш за все трудову д-ть реалізовану суспіл. Виробництві, яке має 4 основні фази.

ВиробництвоРозподілОбмінСпоживання

Споживання особисте – задоволення внутрішніх потреб людини. Споживання виробниче – споживання засобів виробництва і робочої сили працівника при виготовленні суспільно-необхідного продукту.

Фаза розподілу або сам розподіл виступає в трьох видах: розподіл засобів виробництва, розподіл трудових ресурсів; розподіл предметів споживання. В сфері розподілу встанов доля кожного із членів суспільства в одержанні частки від суспільного продукту.

В фазі обміну відбувається: обмін діяльністю і здібностями людини; обмін засобами виробництва; обмін предметами споживання.

Ці фази тісно між собою пов’язані. Найтісніший зв’язок спостерігається між вир-вом і споживанням – використанням створених благ; поділяється на виробниче – використання засобів вир-ва та робочої сили для виготовлення суспільно необхідного продукту і невиробниче. В процесі особистого споживання відбувається відтворення робочої сили. Споживання визначає мету вир-ва і його стр-ру, а вир-во створює предмет споживання.

Важливою характеристикою виробництва є його двоїстість. У кожний певний момент у процесі виробництва створюються блага, тобто має місце праця і здійснюються її витрати, і у такий спосіб відбувається формування вартості вироблюваних благ. З точки зору створення конкретних благ (корисностей) процес виробни-цтва є продукт силою, яка сама себе створює. Коли він пов'яз з формуванням вартості продукції, яка виявляє себе в обміні витратами праці, втіленими в різних благах з метою їх привласнен-ня, цей процес виступає як розгортання певних економічних ви-робничих відносин (соціальне- та організаційно-економічних).

Процес виробн - це взаємодія продуктивних сил і виробни-чи ідносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Хар рисою виробн як процесу є також поєднан-ня в ньому елементів розвитку і функ (тобто безпере-рвного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощ кільк змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціону-вання.

7.Марксистська теорія в якості чинників виділяє: робочу силу, предмет праці і засоби праці, підрозділяючи їх на дві групи: особистий чинник виробництва і речовинний чинник виробництва.

предмети праці – це речовина природи на яку людина діє у процесі праці. Вони поділяються на : 1) дані самою природою ; 2) ті, які підлягають попередній обробці (сировина);

засоби праці – це річ або сукупність речей, якими людина діє на предмети праці. Вирішальна роль серед них належить механічним засобам. Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупність її фізичних і розумових здібностей та професійних навичок, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ. Праця ж виступає як доцільна діяльність людини, спрямована на зміну предметів і сил природи з метою задоволення своїх потреб. До речового фактору належать усі засоби виробництва, тобто сукупність предметів та засобів праці, які використовуються в суспільному виробництві для створення матеріальних благ. Сучасна економічна теорія традиційно виділяє чотири групи факторів виробництва: землю, працю, капітал, підприємницьку здібність.

1) Земля, чи більш широко - природні ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.

2) Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

3) Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва

4) В сучасних умовах набуває великого значення четвертий фактор - підприємницькі здібності.

Підприємницькі здібності - особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

8. Результатами діяльності суспільного виробництва є сукупний суспільний продукт- це вся маса вироблених як правило за рік матеріальних і духовних благ.Існують наступні форми ССП:

валовий сп – сума виробленої валової продукції в усіх галузях матеріального виробництва.

кінцевий сп – представляє собою всю масу виробленої готової до кінцевого споживання продукції. Розраховується як сума валової продукції не всіх галузей матеріального виробництва, а тільки тих галузей, де створюється готовий продукт.

Валовий національний подукт – показник, який х-зує результат д-ті не тільки в галузі матеріального в-тва, а й в галузі нематеріального виробництва.

ВНП склад з кінцевого сусп прод і вартості нематеріальних благ і наданих послуг.складовими частинами є спожиті населенням предмети споживання та послуги, державні закупки, капітальні вкладення, сальдо платіжного балансу.

Чистий продукт є частиною ВНП, якщо з ВНП вирахувати ту частину засобів праці, яка йде на відшкодування їх зношеної частини.стосовно всього суспільста ЧП наз. Національним доходом.

В національному доході виділяють 2 фонди: фонд нагромадження (засоби з фонду ідуть на оновлення і розширення виробництва); фонд споживання (засоби ідуть на задоволення особистих потреб суспільства).

Важливим показником є норма нагромадження, що визначається як відношення фонду нагромадження до національного доходу, виражений у %.

В ЧП виділяють необхідний та додатковий продукт. Необхідний продукт – та чатсина ЧП, яка йде на відтворення робочої сили в сфері матеріального і нематеріального виробництва.додатковий продукт – надлишок над необхідним пр., який використовується для розширення в-тва, а також для створення економічних умов для сфери нематеріального виробництва і для більш повного задоволення дух і соц потреб сусп.

Норма дод пр.= дод. Пр. / необх прод х 100%.

В економічній науці та в статистиці використовуються різні методи визначення величини ВВП (ВНП). Як ВВП, так і ВНП можна розрахувати трьома методами:

– виробничий метод (метод доданих вартостей);

– за доходами;

– за витратами.

За методом доданих вартостей сумується додана вартість всіх галузей народного господарства. Метод доданих вартостей дозволяє виявити відношення і роль окремих галузей у створенні ВНП (структуру), виявити динаміку зміни структури, провести порівняльний аналіз ВВП (ВНП) країни з аналогічним показником інших країн.

ВВП можна розрахувати також шляхом виміру або сукупного доходу всіх економічних агентів, або загального обсягу витрат на виробництво товарів та послуг, тому що в масштабах економіки всі витрати на придбання продуктів є доходом для виробників цих продуктів. Метод «за доходами» базується на рівності ВВП і валового внутрішнього доходу. Сукупний доход визначається як сума доходів, що являють собою у тій чи іншій формі плату за використання факторів виробництва, за допомогою яких вироблено кінцевий продукт.

Розраховуючи ВВП за доходами, потрібно знайти суму таких його складових:

– заробітна плата найманих працівників;

– рентні платежі;

– чисті відсотки;

– доходи некорпоративного;

– прибуток акціонерних підприємств Наступні два елементи не являють собою доходи у прямому розумінні цього слова, але вони входять у вартість продукції і тому є частиною ВВП:

– амортизаційні витрати (обсяг капіталу, спожитого в процесі виробництва впродовж року);

– чисті непрямі податки (непрямі податки: податок на додану вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін., за відрахуванням трансфертних платежів

Простіше виглядає розрахунок ВВП методом «за витратами». Цей підхід спирається на вихідне положення, згідно з яким вартість виробленого продукту дорівнює сумі всіх витрат на його створення, а самі витрати в рамках даного методу вдається розділити на витрати макроекономічних суб'єктів: домашніх господарств, фірм держави та зарубіжжя лежить в основі витратного підходу до визначення ВВП,