9. Экономическая система есть совокупность взаимосвязанных и определенным

образом упорядоченных элементов экономики, образующих экономическую

структуру общества.

Вне системного характера экономики не могли бы воспроизводиться (постоянно

возобновляться) экономические отношения и институты, не могли бысуществовать экономические закономерности, не могло бы сложиться теоретического осмысления экономических явлений и процессов, не могло бы

быть скоординированной и эффективной экономической политики.Корректное и научно обоснованное обнаружение закономерностейфункционирования экономической системы всегда имело судьбоносное значение. Экономическая система общества состоит из малых экономических систем -домохозяйств и предприятий. Домохозяйство - это малая система, котора представляет владельцев ресурсов и потребителей в рамках семьи. Основная\функция домохозяйства - потребление конечных продуктов и услуг, производимых предприятиями. Предприятие - малая система, в рамках которой

создаются экономические блага и услуги с помощью совокупности необходимых

ресурсов. Группы взаимосвязанных предприятий объединены в отрасли. Отрасль - это более крупная система, объединяющая все предприятия, выпускающие

определённые продукты. Отрасли объединяются в более крупные системы -

межотраслевые.

В зависимости от способа решения главных экономических проблем и типа

собственности на экономические ресурсы мы можем выделить четыре основных

типа экономических систем:

1) традиционная;

2) рыночная (капитализм);

3) командная (социализм);

4) смешанная.

Традиционная экономическая система - самая древняя система Например, если племя на протяжении нескольких поколений выращивало, скажем,ячмень, то оно и дальше будет склонно делать то же самое. Вопросы типа:Выгодно ли это?Что иное стоит выращивать?Какой способ организации производства более рационален? Со временем основные элементы традиционной экономической системы перестали

устраивать человечество. Жизнь показала, что факторы производства

используются более эффективно, если они находятся в собственности отдельных

людей или семей, а не в коллективной соботвенности.

На смену традиционной пришла рыночная система (капитализм).

Основу этой системы составляют:

1) право частной собственности;

2) частная хозяйственная инициатива; Именно рынки:

1) определяют степень удачливости той или иной хозяйственной инициативы;

2) формируют величину доходов, которые собственность приносит своим

владельцам;

3) диктуют пропорции распределения ограниченных ресурсов между

альтернативными сферами их использования.

Рынки, основанные на конкуренции, стали самым удачным из известных

человечеству способов распределения ограниченных производственных ресурсов

и созданных с их помощью благ.

Конкуренция играет сегодня огромную роль в организации хозяйственной

деятельности, накладывая значительный отпечаток на устройство экономики.

Достоинство конкуренции состоит в том, что она ставит распределение

ограниченных ресурсов в зависимость от весомости экономических аргументов

соревнующихся.

Конечно, и рыночная система имеет свои недостатки. В частности, она

порождает огромные различия в уровнях доходов и богатства, когда одни

купаются в роскоши, а другие прозябают в нищете.

Современная экономическая система большинства развитых стран мира носит

именно смешанный характер. Как правило, сегодня государство участвует в

экономической жизни общества по двум причинам:

1) некоторые потребности общества в силу их специфики (содержание армии,

выработка законов, организация уличного движения, борьба с эпидемиями и

т.д.) оно может удовлетворить лучше, чем возможно на основе только рыночных

механизмов;

2) оно может смягчить негативные последствия деятельности рыночных

механизмов (слишком большие различия в богатстве граждан, ущерб для

окружающей среды от деятельности коммерческих фирм и т.д.).

Поэтому для цивилизации конца XX в. преобладающей стала смешанная

экономическая система.

В такой экономической системе основой является частная собственность на

экономические ресурсы, хотя в некоторых странах (Франция, Германия,

Великобритания и др.) существует достаточно крупный государственный сектор.

В него входят предприятия, капитал которых полностью или частично

принадлежит государству (например, немецкая авиакомпания «Люфтганза»), но

которые:

а) не получают от государства планов;

б) работают по рыночным законам;

в) вынуждены на равных конкурировать с частными фирмами.

В этих странах главные экономические вопросы в основном решаются рынками.

Они же и распределяют преобладающую часть экономических ресурсов. Вместе с

тем часть этих ресурсов централизуется и распределяется государством с

помощью командных механизмов в целях компенсации некоторых слабостей

рыночных механизмов.

10. Власність – це економічні відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, робочої сили предметів споживання, послуг, об`єктів інтелектуальної власності в усіх сферах суспільного виробництва.

Найважливішими підсистемами власності є економічна та юридична власність.

Економічна власність має:

а) Кількісний аспект власності – означає певну сукупність матеріальних благ, різноманітних об`єктів власності, в тому числі об’єктів інтелектуальної власності. Залежно від того, в чиїх руках вони зосереджуються (феодал, капіталіст) формується відповідний суспільний спосіб виробництва;

б) Якісний аспект власності – виражає систему виробничих відносин між людьми щодо привласнення об`єктів власності у всіх сферах суспільного відтворення. Вираження даної власності є такі економічні категорії – вартість, ціна, податок, прибуток, і т д.

Економічна власність тісно пов’язана з юридичною.

Юридична власність – загальна умова виробництва, вияв волі певного класу і правове оформлення цієї волі в юридичних актах і нормах, у парі власності.

Найважливіші категорії юридичної власності є:

а) Володіння – право виключного фізичного контролю над об’єктом власності (продавати, дарувати, здавати в оренду);

б) Використання;

в) Розпорядження – це комплекс заходів, які дозволяють відчужувати об’єкти власності: продавати, закладати, дарувати, передавати спадково, і т п.

Право власності можна розглядати в об’єктивному і суб’єктивному значенні. В об’єктивному значенні право власності визначається як сукупність або система правових норм, що регулюють відносини власності. Суб’єктивне право власності за змістом – це забезпечена законом міра можливої поведінки фізичної і юридичної особи щодо володіння користування та розпорядження належним особі майном

11. Історично першим типом власності, з якого почався розвиток людського суспільства і який тисячоліття панував у ньому, була усуспільнена (колективна) власність спочатку у формі племінної (матріархат, патріархат), а потім общинної (сільська й міська корпоративна) власність. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював той факт, що люди спільно добували засоби до існування (примітивність знарядь праці унеможливлювала виживання окремої людини в боротьбі з природою) і спільно їх споживали. Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності - приватної. Усуспільнена (колективна) власність трансформується в свій різновид - державну власність.

Ці два типи власності (суспільна й приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виступали в найрізноманітніших формах, відображаючи соціально-економічну природу пануючого суспільного ладу. Приватна власність на засоби виробництва була історично першим типом власності, який породив право індивідуального розпорядження товаровиробників продуктами своєї праці і їх економічне відокремлення (на цій основі) один від одного й від суспільного виробництва. Це в поєднанні з суспільним поділом праці, стало вирішальною умовою формування ринкової економіки (про що мова піде далі), яка дала величезний поштовх для розвитку продуктивних сил. Державна власність у цю епоху ототожнювалася з власністю можновладців (фараонів, царів, королів, феодалів тощо). Її суспільні функції були вкрай обмежені й зводилися в основному до утримання армії й апарату адміністративного управління.

Проте зростання масштабів виробництва та його ускладнення, абсолютне збільшення населення на планеті та зростання його потреб породили ряд нових проблем економічного, соціального, екологічного суспільного характеру. Виявилося, що класична (особиста) приватна власність і основана на ній ринкова економіка не спроможна розв'язати ці проблеми.

В зв'язку з цим починають виникати й набувати все більшого значення нові форми приватної власності, які передбачають перехід від індивідуальної до усуспільненої приватної власності: акціонерна, колективна, групова, пайова тощо. А державна власність своїми джерелами й функціями набуває теж все більш суспільного характеру. Тобто, починає діяти не лише в інтересах певних верств суспільства, а в інтересах більшості його членів. Ті форми приватної власності, які були характерні для капіталізму епохи вільної конкуренції, коли в одній особі поєднувалися капіталіст-власник і капіталіст-підприємець, ще в кінці 19 ст. почали все більше поступатися місцем груповій капіталістичній власності.