38. Зміст, проблеми і перспективи сучасного розвитку культури Укріїни в період розбудови незалежної держави.

Основою самовідтворення культури є освіта. Наприкінці XX ст. її зміст, форми суттєво відставали від основних тенденцій розвитку цивілізації, слабо були зорієнтовані на перспективи цього процесу. Гостра потреба докорінних змін у сфері освіти зумовила проголошення в 1988 р. «Основних напрямів реформи загальноосвітньої і професійної школи». Нової моделі вітчизняної освіти потребувала поява на політичній карті світу незалежної України. Ця модель, відповідаючи реаліям посттоталітарного суспільства, мала стати національно зорієнтованою, органічно вписавшись у загальносвітові процеси.

У листопаді 1993 р. Кабінет Міністрів затвердив програму «Освіта» («Україна XXI століття») щодо кардинальної реконструкції всієї системи освіти, яка передбачає:

1) децентралізацію управління освітою;

2) диференціацію, гуманізацію, індивідуалізацію навчально-виховного процесу;

3) безперервність освіти та варіативність навчальних планів і програм;

4) переорієнтацію сфери освіти на пріоритетний розвиток особистості й створення для цього відповідних умов У суспільстві.

Очікуваних кардинальних змін у системі освіти не відбулося. Більше того, як і все суспільство, освіта потрапила в зону глибокої кризи, що засвідчує:

1) залишковий принцип фінансування;

2) невідповідність матеріальної бази освіти оптимальним нормативам і потребам суспільства.

3) падіння соціального престижу педагогічної діяльності;

4) загострення кадрової проблеми.

Суперечливі процеси спостерігаються й у сфері літератури та мистецтва. Українській літературі вже повернено донедавна забуті й заборонені імена. На книжкових полицях з´явилися твори літераторів української діаспори. Це сприяє формуванню в читача цілісного уявлення про українську літературу, повертає українському народові неоціненний для подальшого розвитку художньо-естетичний досвід.

Ознака сучасності — висока політизація суспільства. За цих обставин зростає роль пристрасного слова публіциста.

Попри економічні негаразди розвивається національний театр. Щороку глядачі України мають змогу побувати на 30 тис. вистав. Український театр намагається утвердитися в європейському культурному просторі.

Складна ситуація у сфері кінематографу. Ще десять років тому на державних кіностудіях знімалося до 50 повнометражних ігрових, 12 анімаційних і до 500 короткометражних фільмів щороку. Нині порівняно з 1988 р. виробництво фільмів скоротилося в 20 разів, а чисельність кіноустановок — більш як удвічі, щорічне відвідування кінотеатрів помітно зменшилося. Поступово із свідомості громадян нашої республіки зникає поняття «рідне кіно». Попри те, фільм «Лебедине озеро. Зона» (С. Параджанов, Ю. Іллєнко) у 1990 р. вперше в історії українського кіно одержав нагороди найпрестижнішого у світі Каннського кінофестивалю.

Динамічні процеси відбуваються в царині популярної української музики. Молоді виконавці дедалі впевненіше заявляють про себе на фестивалях «Червона рута», «Таврійські ігри», «Доля» (Чернівці), «Мелодія» (Львів), «Оберіг» (Луцьк), «Тарас Бульба» (Дубно) тощо.

У сфері культури активно розвиваються міжнародні зв´язки, що сприяє поширенню української культури у світі. Після здобуття незалежності десятки країн світу уклали з Україною угоди про культурну співпрацю. Українське товариство дружби і культурних зв´язків із зарубіжними країнами має контакти з 900 громадськими організаціями і понад 300 відомими громадськими діячами із 102 країн світу.

Водночас за останнє десятиліття у культурній сфері не вдалося подолати деструктивних тенденцій, найпомітніші серед яких:

- маргіналізація культури;

- скорочення мережі установ культури;

- повільне формування правових засад культури, мистецтва, які відповідали б сучасним світовим вимогам та особливостям українського культурного процесу;

- обмежене фінансування культури;

- комерціалізація культурної сфери, що за відсутності стійких традицій меценатства поставило на межу виживання значну частину творчих колективів, спричинило домінування грошей над естетичними ідеалами;

- прогресуюча культурна деградація населення.

Характерною особливістю сучасного стану культури є неоднозначність процесів у гуманітарній сфері. Так, домінування плюралізму в духовному розвитку суспільства дає змогу ознайомити широкий загал із шедеврами світової культури, які раніше з ідеологічних причин були недоступними; стимулює творчу активність митців. Але водночас плюралізм відкриває шлях для проникнення в духовну сферу антикультури. Пропагуючи насилля, антигуманність, вона за відсутності стійкого культурного імунітету становить загрозу для суспільства. Це зумовлює потребу радикальних, але виважених, далекоглядних і продуманих змін.