
- •1.Поняття, сутність і функції культури.
- •2.Культура як ціннісно-змістовна система. Структура культури.
- •3.Етнос, нація, національність. Специфіка та особливості співвідношення понять.
- •4.Поняття національного характеру та його елементи. Український національний характер. Національна психологія та національний характер.
- •5.Географічні чинники і регіональні особливості українського національного характеру.
- •6.Духовна та матеріальна форми культури в історії культури України. Культурні архетипи, що утворюють етичне ядро українського буття.
- •7.Культурно-історична своєрідність регіонів України.
- •8.Сутність поняття «українська національна культура». Національна культура як процес формування національної ідентичності.
- •9.Проблема походження української культури: основні гіпотези щодо походження вітчизняної культури, їх недоліки та переваги.
- •10.Етногенез українського народу. Теорії етногенезу.
- •11. Українські культурні традиції.Основні заняття і матеріальна культура українців
- •12. Українські культурні традиції. Українські духовні традиції
- •13. Українські культурні традиції. Календарні свята та обряди українців
- •14. Українські культурні традиції. Українська сімейна обрядовість
- •15. Витоки української культури, її архетипні основи. Індоєвропейський фон: слов'яни в групі народів індоєвропейської мовної сім'ї, індоєвропейські традиції в духовній культурі.
- •16. Слов'янські культурні джерела. Слов'яни на території України. Міфологічний простір слов'янського язичництва. Мікрокосм і макрокосм, світське і священне. Релігія, міфологія і культи.
- •17. Вплив християнства на культуру Київської Русі. Розвиток писемності, освіти, науки, права, літератури, мистецтва та архітектури у х-хііі ст..
- •21.Українська культура другої половини XVII-xviiIст
- •22.Самобутні культурні явища козацької доби хуі-хуш ст. Український Ренесанс в освіті, філософії, науці та літературі.
- •24.Українська культура доби національно-духовного відродження (кінець хуш-початок XX ст.).
- •25.Епоха просвітництва як культурно-політичний контекст української історії. Освіта й гуманітарна культура. Діяльність Феофана Прокоповича. Українська діаспора в Росії.
- •26. «Кирило-Мефодіївське товариство».
- •27.Філософія національної ідеї. Микола Костомаров.
- •28.Микола Гоголь та його роль в українській культурі.
- •29.Тарас Шевченко: життєвий шлях, особистість. Мистецька обдарованість. Поезія Кобзаря.
- •30.Ідеологія громадовства і м.Драгоманов.
- •31. Філософсько-літературна спадщина Івана Франко та Лесі Українки.
- •32. Етнічні і національні фактори культури. Культура і мова. Сутність, зміст і структура каціональної культури.
- •33. Основні етапи розвитку та специфіка української культури хх ст.
- •34. Українська культура в епоху революції та громадянської війни (1917-1920)
- •35. Культура України у складі срср.
- •36. Культура повоєнної України. «Соціалістичний реалізм» у вітчизняному мистецтві. Політична культура епохи «хрущовської відлиги»
- •37. Перебудова та її наслідки для України. Гуманітарна культура кінця хх- поч..Ххi ст.
- •38. Зміст, проблеми і перспективи сучасного розвитку культури Укріїни в період розбудови незалежної держави.
- •39. Творчість Сковороди та ідеал «мандрованого філософа». Емоційна модальність української ментальності й теорія «кордо центризму» української культури.
37. Перебудова та її наслідки для України. Гуманітарна культура кінця хх- поч..Ххi ст.
Після початку проведення політики перебудови, гласності і демократизації в Україні відбувається широке національно-демократичне піднесення. З середини 80-х років в умовах піднесення національної самосвідомості, становлення демократії багато українських літераторів активно включилися у громадсько-політичне життя. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т. Шевченка, метою якого стало утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя, її всебічного розвитку, охорона чистоти і самобутності мови. Відбувається справжній газетно-журнальний бум. Народ наново відкриває свою історію, проходять широкі дискусії про гетьмана І. Мазепу, про діяльність Центральної Ради, радянсько-німецький договір 1939, уперше публікуються матеріали про голод 1932—1933 рр. Друкуються раніше заборонені книги, виходять на екрани фільми. Встановлюються перші контакти з діаспорою. Творча інтелігенція взяла активну участь у створенні Народного Руху України.
Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений «Закон про мови в Українській РСР». Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже виявило багато труднощів, які стоять на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72 % населення республіки, серед них рідною українську мову назвали 67 %, російська мова переважає на сході України, в Криму. Але дуже показовим є ставлення росіян в Україні до української освіти своїх дітей — за даними американського соціолога І. Бремера (1994), 54 % росіян у Львові і 65 % у Києві згодні з тим, щоб їхні діти навчалися в українських школах і майже всі росіяни у Львові та Києві (відповідно 96 та 91 %) визнають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. У Симферополі так думають 54 % росіян. Це по суті говорить про підтримку процесу еволюційної українізації неетнічними українцями.
Гуманитарная культура - это:
совокупный исторический объем знания философии, религиоведения, юриспруденции, этики, искусствознания, педагогики, литературоведения и других наук;
системообразующие ценности гуманитарного знания (гуманизм, идеалы красоты, совершенства, свободы, добра и т. п.).
Специфика естественнонаучной культуры: знания о природе отличаются высокой степенью объективности и достоверности (истинности). Кроме того, это глубоко специализированное знание.
Специфика гуманитарной культуры: системообразующие ценности гуманитарного знания определяются и активизируются исходя из принадлежности индивида к определенной социальной группе. Проблема истинности решается с учетом знания об объекте и оценки полезности этого знания познающим или потребляющим субъектом. При этом не исключается возможность толкований, противоречащих реальным свойствам объектов, насыщенность теми или иными идеалами и проектами будущего.
Путь к единой культуре. Почти на всем протяжении ХХ века наблюдалось противостояние двух сфер познания - естественнонаучной и гуманитарной. Английский ученый Ч. Сноу (1905-1980) сформулировал в середине ХХ века тезис об опасности этого противостояния, поскольку развитие естественных и гуманитарных наук не выходит на желаемый уровень интегративности. Ученый показал, что между традиционной гуманитарной культурой европейского Запада и "научной культурой", выросшей на основе развития естествознания и техники, возникает и углубляется существенный разрыв, если не сказать, пропасть.
Ч. Сноу размышлял о двух полюсах культуры. На одном из них - культура, созданная наукой, естествознанием. Прежде всего - это современная научная модель физического мира, которая по сложности, емкости, интеллектуальной глубине является удивительным творением коллективных усилий человеческого разума. Но представители другого полюса - гуманитарной культуры - не имеют, как правило, ни малейшего представления об этом творении. В гуманитарном сообществе не приемлют упрощений, идеализаций, забывая, что построение идеальных моделей - одно из условий плодотворного теоретического мышления. В свою очередь, многие гуманитарные ценности остаются неизвестными для большинства естествоиспытателей.
Однако к концу ХХ столетия появились серьезные предпосылки для преодоления подобного противостояния. Само по себе сопоставление различных научных дисциплин - это всегда обмен опытом и перенос его из одной области познания в другую. Это одна из возможных точек роста научного знания. Именно поэтому методологическое сопоставление гуманитарных и естественных наук часто приносит новое, дает замечательные научные результаты.
Междисциплинарный подход становится все более значимым для нынешнего развития науки. Идет процесс формирования единой науки о человеке, обществе, государстве, природе и жизни. При этом и социальное, и естественнонаучное понимание имеет единые исходные цели (достичь истинного знания).
Взаимосвязь естественнонаучной и гуманитарной культур заключается в следующем:
имеют общую культурную основу;
являются основополагающими элементами единой системы знаний;
представляют собой высшую форму человеческих знаний;
взаимно координируют в историко-культурном процессе;
стимулируют появление новых междисциплинарных отраслей знания на стыках естественных и гуманитарных наук.