3.Етнос, нація, національність. Специфіка та особливості співвідношення понять.

Етнос або народ- група людей, яка історично склалася на певній території і об*єднала спільними ознаками (об*активними і суб*активними- мова, самосвідомість, звичаї. походження. традиції) Загальні підходи до вивчення етнічного та нац. феноменів. 1)примордиалізм, походить з того, що етнос це початкове утворення. яке соц. органічне, накладає на людину основну структуру світосприйняття. етнос-об*активна даність. 2)конструктивізм- походить з того, що етнос це результат діяльності самих людей, який з*являється в ході політичної, економічної та культурної консолідації інтелігенції та еліт. 3)інструменталізм походить з того, що етнічність та етнос – це інструмент за допомогою якого люди добиваються тих або інших цілей. Нація - це соц.. економічна, культурно-політична та духовна єдність. Є 2 підходи до розуміння нації: 1)як політична сукупність громадян певної держави. 2)як етнічна сукупність зі спільною мовою та самосвідомістю. Національність відображає приналежність індивідуума до певної етнічної групи. Національність – це стан колективної самосвідомости. Національність, у тому розумінні, яке упроявлене у даній статті, не стосується легального статусу конкретної особи, або ж статусу, набутому завдяки народженню чи натуралізації (батьків або персональної) у національній державі. Вона ближча до поняття “громадянства національної держави”, що статуарно надає певний перелік законних прав і обов’язків даної держави. Звичайно, процес натуралізації передбачає, як щось апріорно зрозуміле, що натуралізована персона стане членом титульної національности і розділить відповідальність і солідарні принципи домінуючої колективної самосвідомости. Це сприятиме її членству у нації і громадянству національної держави. Нація утворюється певною колективною свідомістю, референти котрої народжуються на обмеженій території, або є нащадками мешканців такої території. Можливо, члени кожної нації народилися від батьків, що проживали на певній обмеженій території, і це вже не та територія, котра тепер заселена сумнівними поселенцями. Навпаки, людина може тепер належати до нації, до якої не належали її предки і жити на території, яку ніколи не заселяли її прадіди. Індивідууми здатні змінювати національність, вільно обираючи місце проживання після народження і солідаризуючись із колективною свідомістю, що панує у новому суспільстві. Особа може мати кілька національностей одночасно, беручи участь в розвитку самобутньої культури. Ці феномени не треба змішувати з володінням кількома громадянствами, себто з ситуацією, регульованою публічним нормотворенням національних держав.

4.Поняття національного характеру та його елементи. Український національний характер. Національна психологія та національний характер.

Національний характер - сукупність найбільш стійких, характерних для даної нац. групи, особливостей сприйняття оточуючого світу, та форм реакції на нього. НХ- сукупність емоційно-чуттєвих проявів, що відображається в настроях, емоціях та почуттях. Найбільш проявляється в нац. темпера метрі, що позначається в речових, динаміці жестів та рухів, всіх психічних проявів. В основі нац. характеру - стійкі психофізичні та біологічні особливості функціонування людських організмів - це пов*язано з фізичними, кліматичними особливостями існування нац. етнічної групи. НХ та його формування пов*язано з історично психологічними особливостями. В структурі НХ відокремлюють ряд елементів: 1) нац. темперамент(бурливий або спокійний).2)нац. емоції – нац. захопливість, нац. скептицизм, 3) нац. почуття.4)нац. забубони-первинні, стосуються взаємовідносин нац. етнічної групи з націями сусідами(з одного боку комплекс «нац. меншинства» з іншого «синдром великого брату».

Сьогоднішній аналіз історико-культурних та геополітичних умов формування українського характеру, нашого національного самоусвідомлення свідчить про ряд відхилень, що сформувались у наших характерах під впливом цих умов. З одного боку вони полягають у відмові від власної гідності, у байдужості до національних цінностей і бідності національних почуттів, з другого – гіпертрофія національної психіки, уявлення себе мало не пупом землі. Ці відхилення є своєрідною реакцією на той національний гніт і те зазіхання на наше національне "я", яке пережив український народ впродовж багатьох століть. Ми розуміємо, що національний характер не є сумою характерів окремих індивідів, але духовне здоров'я нації цілком залежить від духовності, національної самоусвідомленості кожної особистості. Зміни в українській психології значною мірою залежать також і від насильницького насадження чужої мови. Хоча багато дослідників, переважно іноземних, далеко не завжди можуть збагнути всю глибину цієї трагедії для української нації. Оскільки в мові відображається національна психологія мислення, то в таємниці національної душі ми можемо проникнути тільки через її мову. Внутрішній колоніалізм російської мови — не таке вже нове явище для українців. Але він призводить до хибного розуміння масою справжньої культури особистості. Довгий час російська вважалася мовою високоосвіченої і культурної частини суспільства. Селянин, потрапивши до великого міста, за будь-яку ціну намагався засвоїти мову “панівної” нації. Звідси — всі хвороби національної психіки: і відсутність національної самосвідомості, і комплекс меншовартості, і невпевненість у власних силах, і пораженство, і абсолютна нехіть до державотворення.

Щоб національна система виховання була більш успішною, ми маємо розуміти "Хто ми?" і "Які ми?" в радості і горі, в добрі і труднощах, в праці і на відпочинку, у ставленні до друзів і ворогів, що і як ми відчуваємо, переживаємо, як мислимо та ін. Одним словом, ми повинні знати свій характер, всі його особливості. Це продиктовано тим, що в жодній країні немає виховання "взагалі". Воно завжди має конкретно-історичну національну форму вираження. Безнаціонального виховання немає і бути не може. В даному процесі необхідно опиратися на характерні особливості вдачі українців, яка складалась століттями під впливом певних історико-культурних та геополітичних факторів та умов, у яких проходив розвиток нашого народу, української нації, кожної етнічної групи.