15. Ліквідація автономного устрою Гетьманщини, Слобожанщини та

Запорозької Січі у ХVІІІ ст.

1. Наступ на автономні права Гетьманщини у першій половині ХVІІІ ст.

2. К. Розумовський і остаточна ліквідація Гетьманщини.

3. Скасування автономного устрою Слобідської України.

4. Ліквідація Запорозької Січі

1. У складі Росії уХVІІІст. українські землі становили три автономні утворення: Гетьманщину, Слобожанщину та Запорозьку Січ. ПротягомХVІІІст. політика царського уряду була спрямована на їх ліквідацію.

Перехід Мазепи на бік Карла ХІІ Петро І використав для подальшого наступу на автономні права Гетьманщини, особливо за гетьмана Івана Скоропадського ( 1708 – 1722 рр.), нерішучого, ненаполегливого, що влаштовувало Петра І, який по суті взяв курс на ліквідацію автономних прав Гетьманщини. Нових договірних статей не було вироблено. Петро І своїм указом підтвердив права та вольності Гетьманщини. При гетьмані постійно перебував царський резидент для контролю за його діяльністю. Столицю було перенесено з Батурина до Глухова. На посади полковників почали призначати й не українців. Російським урядовцям в Гетьманщині надавалися великі земельні володіння. Проводилися постої російських військ, які утримувало місцеве населення, що було важким тягарем. Десятки тисяч селян та козаків відправлялося далеко за межі Гетьманщини на будівництво каналів, фортець та ін. У 1719 р. було заборонено українцям експорт зерна безпосередньо на Захід, а тільки через Ригу, Архангельськ, а потім Санкт-Петербург. Російським купцям надавалися пільги на торгівлю в Гетьманщині, а українським купцям встановлювалося велике мито за торгівлю в Росії. У 1720 р. була проведена реорганізація Генеральної військової канцелярії, яка втратила фінансові та судові права. У 1720 р. було заборонено діловодство українською мовою. Справи Гетьманщини з Колегії закордонних справ були передані до Сенату, що понижувало статус Гетьманщини. 16 травня 1722 р. царським указом була створена Малоросійська колегія з 6 російських офіцерів на чолі з бригадиром Вельяміновим, якій були надані права вищої судової апеляційної інстанції і деякі важливі контрольні права над адміністрацією та фінансами Гетьманщини. Фактично це ліквідувало автономію Гетьманщини, порушувало її судовий устрій. Скоропадський намагався протестувати, але безрезультатно. Занедужавши, 3 липня 1722 р. він помирає.

Наказним гетьманом було призначено Павла Полуботка (1722–1724 рр.), людину принципову, тверду, рішучу. Він розпочав боротьбу за збереження автономії Гетьманщини, виступивши проти Малоросійської колегії. Між Полуботком і Вельяміновим почалася гостра боротьба. П. Полуботок звертається до Петра І з проханням повернути повністю права української адміністрації та суду. Петро І, роздратований цим, влітку 1723 р. викликав Полуботка і генеральну старшину до Санкт-Петербурга, але й тут вони не скорилися, їх ув′язнили у Петропавловській фортеці. У грудні 1724 р. П. Полуботок помер, а у січні 1725 р. помирає Петро І.

У 1722 – 1727 рр. в Гетьманщині діє І Малоросійська колегія, якій було надано широкі функції. Під її контролем перебували всі питання військового, адміністративного, судового та фінансового характеру, а саме: контроль діяльності Генеральної військової канцелярії, розквартирування в Гетьманщині військ, постачання провіанту для армії, визначення та стягнення податків для царської казни, при цьому податки зросли в шість разів. Але Меншиков був проти стягнення податків з його маєтків, тому Малоросійську колегію було скасовано та відновлено гетьманство.

Гетьманом став Данило Апостол (1727 – 1734 рр.). 22 серпня 1728 р. були видані „Решительные пункты”, якими обмежувалася влада гетьмана Генеральною військовою канцелярією, Радою генеральної старшини та царським резидентом, який наглядав за зовнішньополітичними контактами. Військові справи перебували під контролем російського фельдмаршала. Царю надавалось право дарувати землі в Гетьманщині. Генеральний суд складався з шести чоловік: трьох українців та трьох росіян. Гетьманщину з відання Сенату було передано до Колегії закордонних справ, тобто автономні права Гетьманщини були дещо розширені. Д.Апостол також розпочав реформу судочинства, заснував скарбницю, встановив річні бюджети, здійснив ретельну ревізію громадських та рангових земель. Гетьман відстоював інтереси української торгівлі, повернув права призначати генеральну старшину та полковників, під свою юрисдикцію перебрав Київ. У 1734 р. царським урядом було надано дозвіл на повернення Запорозької Січі на свої землі. Після смерті Д. Апостола було заборонено обирати нового гетьмана.

У 1734 – 1750 рр. в Гетьманщині діяло Правління гетьманського уряду. Справи Гетьманщини були передані до Сенату. Подальший наступ на автономні права Гетьманщини продовжувався. У 1734 р. були конфісковано давні документи Києва, заохочувалися шлюби між українцями та росіянами. У 1744 р. кодифікаційна комісія прийняла кодекс законів „Права, за якими судиться малоросійський народ”, який готувався з 1728 р. У 1735–1739 р. під час російсько-турецької війни українські землі були знекровлені, зазнали великих людських та матеріальних втрат.

2. У 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна відвідала Київ та оголосила про наступне обрання гетьмана Кирила Розумовського, молодшого брата її фаворита О. Розумовського. 5 травня 1747 р. було видано царський указ „О бытии в Малороссии гетьману по прежним правам и обыкновениям”. 22 лютого 1750 р. в Глухові Кирило Розумовський став гетьманом (1750 – 1764 рр.). Справи Гетьманщини були передані з Сенату до Колегії закордонних справ, Київ і Запорозька Січ підпорядковувалися гетьману. Проводилася реформа козацького війська. У 1760–1763 рр. була здійснена судова реформа. Також К. Розумовський хотів у Батурині заснувати університет, просив дозволу встановити дипломатичні стосунки з країнами Західної Європи, хотів звільнити козацьке військо від участі у війнах, прямо не пов’язаних з українськими інтересами, домагався права вільно розподіляти землі в Гетьманщині, але царський уряд йому відмовив. У 1754 р. бюджет Гетьманщини перейшов під російський контроль, митні кордони з Росією були скасовані.

За гетьманування К. Розумовського зміцнилися позиції старшини, яка поступово перетворюється на шляхетський стан. Роль старшини зростає. Це була доба її політичного панування в Гетьманщині. Часто проводилися старшинські з’їзди. К. Розумовський часто бував у Петербурзі, тому його заміняла генеральна старшина. У 1763 р. в Глухові старшинська рада розробила петицію про повернення колишніх вольностей і створення в Гетьманщині шляхетського парламенту. К. Розумовський звернувся до Катерини ІІ з пропозицією зробити посаду гетьмана спадковою в його роді. Але 10 листопада 1764 р. гетьманство в Україні було скасоване.

Управління Гетьманщиною перейшло до ІІ Малоросійської колегії, яку очолив Рум’янцев (генерал-губернатор, фельдмаршал), який від Колегії був незалежний, підпорядкований Сенату та імператриці. Управління Гетьманщиною здійснювала канцелярія Малоросійського генерал-губернатора, яка керувала ІІ Малоросійською колегією, полковими та сотенними канцеляріями та судами всіх типів і рівнів. Головним завданням була остаточна ліквідація автономії Гетьманщини, але поступово і обережно. В інструкції Катерини ІІ Сенату говорилося: „Малоросія, Ліфляндія та Фінляндія – це провінції, що правляться дарованими привілеями, порушити ці привілеї відразу було б незручно, але не можна вважати ці провінції за чужі і поводитись з ними як з чужими землями – це був би явний нерозум. Ці провінції треба легкими засобами привести до того, щоб вони зрусифікувались і перестали дивитися як вовки в ліс”. У 1781 р. було скасовано полковий адміністративний устрій Гетьманщини. У 1783 р. ліквідовано козацьке військо, замість якого створювалися десять карабінерних кавалерійських полків. Тим самим автономію Гетьманщини по суті було ліквідовано, а 3 травня 1783 р. запроваджувалося кріпосне право в Гетьманщині та Слобожанщині.

3. Слобідська Україна – Слобожанщина, як окраїна Росії і частина Дикого поля, довгий час була майже не заселена. У 30 – 70-ті роки ХVІІ ст. вона заселяється українцями. Політичний лад Слобожанщини визначається за козацьким устроєм, було створено п’ять козацьких полків: Острозький, Сумський, Охтирський, Харківський та Ізюмський. Внутрішній устрій Слобожанщини був як у Гетьманщині, але без гетьмана. Підпорядковувалися царському воєводі у Білгороді і Посольському приказу. Царський уряд прагнув ліквідувати автономію Слобожанщини, про що свідчать спроби 1732 і 1748 рр. 17 лютого 1723 р. царським указом було дозволено призначати полковників тільки з росіян. 23 грудня 1732 р. значно обмежувалися полковники і старшина у військовому керівництві полками. 11 березня 1763 р. указом Сенату проголошувалася цілковита ліквідація полкового устрою на Слобожанщині. У 1765 р. був ліквідований полковий устрій, а у 1767 р. ліквідовувалися слобідські козацькі полки, замість яких створювалися п’ять гусарських полків. Автономія Слобожанщини була ліквідована.

4. Запорозька Січ у 1709 – 1734 рр. перебувала на території Кримського ханства (Кам’янська і Олешківська Січі). Загроза війни з Туреччиною (1735–1739 рр.) обумовила дозвіл царського уряду запорожцям повернутися на рідні землі. У 1734–1775 р. існувала Нова (Підпільненська) Січ, остання Запорозька Січ на українських землях. На цей час сталися зміни у внутрішньому житті Січі. Посилилося соціальне розшарування козаків. Зміцнювалося становище старшини, частішали соціальні конфлікти. Царський уряд особливо прагнув до ліквідації Запорозької Січі, бо її устрій був дисонансом з феодально-кріпосницькими порядками Росії. По закінченні російсько-турецької війни 1768–1774 рр. російські війська під командуванням генерала Текелія 4–5 травня 1775 р. раптово оточили і зайняли Січ. 3 серпня 1775 р. було видано царський маніфест про ліквідацію Запорозької Січі.

Таким чином, у 60-80–ті рр. ХVІІІ ст. всі українські землі в Росії (Гетьманщина, Слобожанщина і Запорозька Січ) втратили свою автономію, перетворилися на звичайні провінції Російської імперії. Втрата залишків власної державності мала тяжкі наслідки для подальшого розвитку українського народу в складі Росії.