- •Розділ 1. Теоретичні основи натовпу як психологічний феномен: історія і сучасність проблеми
- •1.1 Маси і натовпи в психології кінця хіх – початку хх століття
- •1.1.1 Психологія мас в концепції г. Лебона
- •1.1.2 Дослідження г. Тарда
- •1.1.3 Концепція психології мас з. Фрейда
- •1.1.4 Психологія натовпу в вітчизняній психологічній науці
- •1.2 Сучасний етап розвитку натовпу в психології
- •1.3 Натовп як психологічний феномен
- •Розділ 2. Експериментальні дослідження в психології натовпу
- •2.1 Методи дослідження психологічних особливостей натовпу
- •2.1.1 Експерименти Соломона Еша
- •2.1.2 Експеримент Стенлі Мілграма
- •2.1.3 Дослідження соціальної поведінки Дж. Дарлі і б. Латане
- •Висновок
- •Список використаних джерел та літератури
1.1.2 Дослідження г. Тарда
У 1890 році вийшла робота Г. Тарда «Закони наслідування», в якій він визначив основні положення соціальної психології – науки, створити яку він поставив своєю метою.
Тард порівнював суспільство з мозком, клітиною якого є свідомість окремої людини. Він вважав суспільство продуктом взаємодії індивідуальних свідомостей через передачу людьми один одному і засвоєння ними уявлень, переконань, бажань, намірів та ін. Виходячи з цього, він поставив своєю ціллю створити науку - соціальну (колективну) психологію, яка повинна вивчати взаємодію індивідуальних свідомостей. На думку Тарда, від індивідуальної психології (інтрацеребральна психологія) соціальна психологія (ін- терпсихологія) відрізняється тим, що займається виключно відносинами нашого «Я» до інших «Я», їх взаємними впливами. В цій дії одного духу на інший і потрібно бачити елементарний факт, із якого випливає все соціальне життя [16, с.20].
І хоча за життя Тарда його ідеї не отримали широкого розповсюдження, сьогодні він вважається одним із засновників соціальної психології. Він зробив значний внесок у розвиток науки про міжособистісні стосунки та їх механізми, досліджував проблеми суспільної думки, психології натовпу, механізми психологічного зараження і навіювання. Тард сприяв також включенню в арсенал соціально-психологічної науки емпіричних методів дослідження – аналізу історичних документів і статистичних даних.
Соціологг Г. Тард доводив, що натовпом можуть бути як природні, анархічні, аморфні, так і штучні, організовані, дисципліновані (політичні партії, профспілки, церква, армія та ін.) об'єднання. Цілком правомірно такий підхід викликає серйозні сумніви. Звичайно, і мітинг, і аудиторія можуть за певних умов перетворитися на натовп, але тоді вони набуватимуть зовсім інших якостей. Наприклад, якщо під час спектаклю спалахне пожежа, то навіть найінтелігентнішу публіку охопить паніка і вона перетвориться на натовп людей [15].
1.1.3 Концепція психології мас з. Фрейда
Неабиякий вплив на розвиток соціальної психології, зокрема на дослідження психології мас, мали погляди відомого австрійського лікаря, психолога Зигмунда Фрейда (1856-1939), психоаналітична теорія якого дала змогу по-новому сприйняти соціально-психологічні феномени. Його вплив на розвиток соціальної психології визнають усі видатні соціальні психологи. На противагу багатьом ученим, які вважали інстинкти основою соціальної поведінки, З. Фрейд гадав, що інстинктивні імпульси людини вступають у конфлікт з інтересами суспільства. Тому всі інстинкти він поділяв на дві групи: інстинкти, спрямовані на збереження життя (сексуальні), та інстинкти смерті (деструктивні), що руйнують життя. Суспільство розглядав як ворожу людині силу, яка придушує її інстинктивні імпульси, що призводить до фрустрації. Захистити людей від природної небезпеки і взаємознищення може цивілізація, однак обмеження суспільством агресивних і сексуальних імпульсів людей зумовлює появу в них небажаних рис характеру. У цих міркуваннях Фрейд виходив за межі психології особистості.
Розглядаючи вияви групової психології, З. Фрейд та його послідовники спиралися на методологію психоаналізу, поширюючи поняття та принципи з практики лікування неврозів на соціально-психологічні явища. Тому в інтерпретації міжособистісних і міжгрупових взаємин використовували психологічні механізми такої групи, як сім’я, а силами, що пов’язують людей у групу, назвали лібідо, ідентифікацію, комплекси, що зумовлюють ставлення дитини до своїх батьків. Особливо це стосується аналізу взаємин лідера і маси. Оскільки індивіди різних соціальних груп ідентифікують себе зі своїми лідерами, що постають як ідеали – у подобі батька, будь-яку соціальну групу вчені вважали сукупністю індивідів, для яких лідер є ідеалом. Отже, індивіди замінюють свій ідеал «Я» масовим ідеалом, втіленим у вожді. І якщо вождь у психології натовпу – суб’єкт своїх дій, свідомий вольовий акт якого полягає в нав’язуванні іншим свого образу, то це стає можливим за особливого стану людей у натовпі. Ідентифікація одного індивіда з іншим відбувається завдяки і насамперед тому, що вони (індивіди) ідентифікують себе з лідером як зі своїм ідеалом [14, с.143-144].
За схемою Фрейда, взаємини з лідером вибудовуються за аналогією до взаємин дитини з батьком, який викликає в дитини (хлопчика) почуття страху та ненависті. Соціальні почуття при цьому виявляються «перевернутими» почуттями ворожості, позаяк ідентифікація з лідером (подобою батька) є захисною реакцією, яка перетворює почуття, що відчуває індивід, на протилежні, соціально прийнятні. Тому зв’язки, які поєднують лідерів з групою, Фрейд вважав надзвичайно важливими для підтримання групової стабільності, більш необхідними, ніж зв’язки у групі один з одним. Саме в природі суспільства, на його думку, закладене намагання осіб, наділених владою, перешкоджати вільному вияву імпульсів людей, які такої влади не мають. Водночас він бачив необхідність у такій соціальній системі, яка могла б регулювати прояви людської агресивності [7].
З. Фрейда вважають одним з останніх великих мислителів, які намагалися розгортати соціально-психологічну теорію без використання емпіричних даних.
Проблема натовпу була в центрі уваги російських дослідників. Слід зауважити, що вперше в науці цю проблему поставив М.К. Михайловський у 1879 році в серії статей у журналі «Отечественние записки».
У цих статтях він намагався довести, що особливості історичного процесу визначаються механізмом спілкування героя і натовпу, тому основним питанням історії є питання героя, вождя натовпу. Натовп у зв'язку з цим він визначав як масу, що здатна захоплюватися прикладом [7].