1.2. Ареал прояву білінгвізму у Великій Британії

Перш ніж розглянути мовну ситуацію на теренах Великої Британії, стисло визначимо загальну картину розповсюдження і ролі англійської мови в світі. Отже, в сучасному світі англійська мова все більше набуває функції «лінгва франка». Як мова міжнародного спілкування вона використовується як робоча мова комунікації представників різних національностей в різних галузях, при цьому вона піддається модифікаціям під впливом рідних мов комунікантів, які в свою чергу допускають типові помилки, що призводять до формування комунікативних систем загального використання (Chinese English, Spanish English, Russian English та ін.) Для визначення цього явища деякі вчені використовують термін національний ідіом англійської мови [25, c. 93].

Роль англійської мови сьогодні зумовлена не тільки її поширеністю і тим, що вона має офіційний статус більш ніж в 70 країнах, але й іншими екстралінгвістичними факторами [25, c. 112].

Головна причина глобального розповсюдження англійської мови – соціально-економічна. Англійська стала мовою міжнародного бізнесу, у зв’язку з чим кількість вивчаючих її у світі постійно зростає. Статистичні дані показують, що кількість людей на планеті, що використовують англійську мову як засіб внутрішньо національного спілкування, набагато менше, ніж кількість білінгвів, які використовують англійську для різних власних потреб [25, 116].

Національні ідіоми англійської мови виникають, як правило, в умовах штучного білінгвізму. При цьому вивчаючі англійську допускають не тільки індивідуальні, але й масові відхилення від мовної системи і норми, що зумовлені типологічними властивостями рідної мови і мовною інтерференцією [25, c. 115]. Мовна інтерференція – один з ведучих факторів, що оказують влив на формування національних ідіомів англійської мови, оскільки вона створює умови для закріплення типових помилок в якості специфічних ознак таких ідіомів. Подібні помилки характеризують як перенос використання мовних навиків мови, що вивчається [25, c. 139].

За Б. Б. Качру запропонував тричленну класифікацію, що поєднує всі національні варіанти (ідіоми) англійської мови в групи: 1) внутрішнє коло (США, Великобританія, Канада, Австралія, Нова Зеландія), 2) зовнішнє коло (Бангладеш, Кенія, Пакистан, Південна Африка, Замбія, Гана, Малайзія, Філіппіни), 3) поширюване коло (Китай, Єгипет, Японія, Корея, Ізраїль, Тайвань, Туреччина) [23, c. 66-87]. В цій класифікації явно спостерігається історичний аспект поширення англійської мови в світі. До внутрішнього кола він відносить країни, в яких англійська використовувалась первісно; до зовнішнього кола - колишні колонії Великобританії, а до поширюваного кола – країни, в яких помітне процес «вестернізації» [25, 140].

Першість у клубі світових мов тримає англійська. За різними оцінками нею розмовляють від 400 до 800 млн. людей, як тих, для кого ця мова є першою (рідною), так і тих, для коло вона стала другою мовою спілкування. Посідаючи друге місце за кiлькiстю носіїв після китайської, англійська мова широко використовується різними спільнотами в Європі, Америці, Азії, Африці, Австралії для обмінів у галузі інформації, освіти, науки, бізнесу тощо. Вона стала першою мовою глобальної інформаційної мережі Інтернет.

Вибір англійської на роль першої мови міжнародного спілкування зумовлений низкою внутрішніх (мовних) і зовнішніх (позамовних) чинників. Дослідники відзначають, що серед живих мов англiйська вирізняється раціональною внутрішньою організацією, відносною простотою граматичної будови і багатством словникового складу, у межах якого існує можливість створювати розгалужені терміносистеми [15, c. 1-2].

Історичною подією, яка дала поштовх утвердженню англійської як першої міжнародної мови, була перемога союзників у Другій світовій вiйнi і створення Організації Об'єднаних Націй. Цьому безумовно сприяли економічна і військова потуга СІІІА, американський неолiбералізм, який продовжує приваблювати мільйони людей в усьому світi. Однак сучасний стан англійської мови свідчить, що вона не є чимось однорідним i розпадається на ряд варіантів (британський, американський, канадійський, австралійський тощо), у яких процеси дивергенції і конвергенції конкурують між собою [9, c. 47].

Отже, як відомо, Великобританія не є однорідною державою. До її складу входять: Англія, Шотландія, Уельс та Північна Ірландія. Історична доля цих князівств чи королівств складалася по-різному. Завойовники англо-сакси принесли з півночі континентальної Європи свою мову у 5-6 століттях нашої ери і успішно запровадили її серед місцевого кельтського населення сучасної Англії, нижньої частини Шотландії, північної Ірландії та східного Уельсу [30, c. 319-320].

У Великій Британії поняття державної мови немає так само, як і єдиної писаної Конституції. Щоправда, в 1992 році Парламент країни затвердив комбінований варіант друкованої версії Конституції Об'єднаного Королівства, у якому були зібрані й класифіковані всі положення, присутні в головних джерелах Конституції. У цьому документі прописані основні конституційні норми країни. Питання мови там порушується лише один раз: «Всі громадяни рівні у своїх правах і обов'язках незалежно від расової, сексуальної, мовної, релігійної, національної, соціальної, політичної приналежності» [25, c. 36].

З одного боку, така мовна свобода свідчить про те, що Велика Британія – по-справжньому демократична країна, де кожний громадянин вільний обирати будь-яку з існуючих на даній території мову спілкування. Так, за даними статистичного відділу уряду країни, у Великій Британії існують кілька основних мов спілкування, які закріпилися на її території історично. До них належать насамперед англійська мова, а також корнуольська (південний захід Великобританії), валлійська (Уельс), ірландська (Північна Ірландія) і гаельська (Шотландія) мови [23, c. 73].

Протягом століть Велика Британія вела дуже жорстку мовну політику, внаслідок чого багато з корінних мов зникло чи опинилося на межі зникнення. Ця політика була направлена на стандартизацію державної мови і закріплення англійської як домінуючої. Це перш за все пояснювалось економічними факторами. Зараз живі мови кельтів страждають від наслідків їхнього багатолітнього меншовартісного становища порівняно з англійською, яка традиційно панує у всіх царинах життя Великобританії [23, c. 78].

Так, наприклад, шотландська мова, як і інші кельтські мови, довго не мала ніякого офіційного статусу й навіть переслідувалася – Акт про освіту 1872 року забороняв викладати шотландською і навіть просто спілкуватися нею. Корнуольська мова вмерла ще в середині XIX століття в результаті агресивної мовної політики Британської Імперії, ірландська мова у Великій Британії – теж велика рідкість [30, c. 321].

Однак в останні роки мовна ситуація у Великій Британії почала змінюватися. Територіальні суб'єкти держави одержали більше прав і свобод, що позначилося й на мовному рівні. У національних королівствах почали діяти численні програми по вивченню та розповсюдженню кельтських мов, традицій, культур. Працюють і розвиваються національні радіостанції, телебачення, преса, книгарні, університети, школи тощо [30, c. 323].

Докладніше розглянемо мовну ситуацію в Ірландії. Ірландія має дві офіційні державні мови — ірландську й англійську, закріплені в чинній конституції (1937 р.). Ірландська мова - одна з кельтських мов, що разом із шотландською та менською мовами належить до ґойдельської підгрупи (інша підгрупа — бритська — об'єднує валлійську, бретонську та корнську мови) [6].

Захистом і поширенням ірландської мови в Ірландії займаються спеціальні мовні організації як державні, так і волонтерні. Головною державною організацією, що протегує ірландську мову на всьому острові Ірландія є Foras na Gaeilge (Інститут із розвитку ірландської мови), заснована 2 грудня 1999 року. Вона перейняла на себе функції державних організацій із мовних питань, що діяли раніше і влилися в цей новостворений орган: Bord na Gaeilge, An Gъm, та An Coiste Tйarmaнochta. У Північній Ірландії Foras na Gaeilge діє як складова частина спільної організації із захисту ірландської мови та мови ольстерських шотландців — Північно-Південного мовного комітету (The North/South Language Body). На Foras na Gaeilge покладено дорадчі функції щодо використання ірландської мови в адміністративній сфері, у громадських і волонтерних установах. Вона також створює по всій Ірландії недержавні доброчинні організації зі сприяння розвитку ірландської мови [27].

За Foras na Gaeilge закріплені такі функції (інформацію взято з офіційного сайту цієї організації):

- Сприяння розвитку ірландської мови;

- Полегшення й заохочення її вживання в мовленні й на письмі в громадському й приватному житті в Республіці Ірландія та Північній Ірландії (згідно з Європейською хартією регіональних або міноритарних мов), де існує потреба в цій мові;

- Консультування адміністративних, громадських та інших установ у приватній і волонтерній сферах;

- Підтримка необхідних проектів, ґрантодавчих організацій і груп;

- Підтримка досліджень, кампаній сприяння розвитку ірландської мови, а також зв’язків із громадськістю та мас-медіа;

- Розробка термінології та словників;

- Підтримка ірландськомовної освіти й навчання ірландської мови [25].

Валійська мова є мовою меншин і донині, як і будь-яка інша подібна мова, вона перебуває під тиском англійської мови. У другій половині XX століття зросла її підтримка паралельно із підйомом націоналістичних політичних організацій, таких як Партія Уельсу (PlaidCymru) і Суспільство валійської мови (Cymdeithas yr Itaith Gymraeg). Тепер, як перша мова, валійська розповсюджена практично у всьому Уельсі, хоча навіть зараз вона майже не використовується у великих містах на півдні [34, c. 83].

Уельський мовний акт (1993) і Уельський урядовий акт (1998) припускають рівність валлійської й англійської мов. Суспільні органи повинні розробити й реалізувати Програму валлійської мови. Тому місцеві ради й Національна Асамблея Уельса використовують валлійську як офіційну, видають офіційні друковані матеріали й повідомлення з валлійськими версіями, а всі дорожні покажчики в Уельсі мають бути написані англійською й валлійською мовами, включно з валлійськими варіантами географічних назв [32, c. 253].

Змінюється ситуація і з шотландською мовою. Шотландська ґельська мова належить до індоєвропейських мов, кельтської групи, острівної підгрупи, гойдельської підгрупи. Вона відмінна від бритської гілки кельтських мов, до якої також належать валлійська, корнська та бретонська мови. Генеалогічно найближчими до шотландської мов вважають менську та ірландську мови, що також належать до гойдельських мов і мають спільного пращура – давньоірландську мову [16].

З утворенням шотландського парламенту шотландську гельську мову було проголошено офіційною мовою Шотландії. В 2005 році відкрилась перша середня школа, де викладають тільки шотландською мовою. Проте дані перепису 2001 року показали 11-відсоткове скорочення чисельності носіїв цієї мови в порівнянні з 1991 роком. Тому шотландська мова перебуває в серйозній небезпеці. Однак нею проводяться теле- і радіопередачі, видаються газети й книги, а також існує рух Bord na Gaidhlig за більш широке її використання в суспільному житті [16].

Процес поліпшення мовної ситуації в Британії не в останню чергу залежав від прийняття Великою Британією у 2001 році Європейської хартії регіональних мов, або мов національних меншин. Хартія визначає «розвиток європейської мовної співдружності в напрямку до полілінгвізму для того, щоб викорінити національну нетерпимість у всіх країнах-членах Ради Європи». Згідно з цією Хартією, у Великій Британії активно триває процес відновлення корнуольської мови, прискорився процес легалізації ірландської, валійської й гаельської мов і введення їх у спілкування в різних сферах життя на їхніх історичних територіях. У зв'язку з цим було змінено навчальні плани освітніх установ всіх рівнів. Але кардинально змінити курс мовної політики країни урядові все ж не вдалося [39].

Однак ця хартія неодноразово порушувалася і мала низку недоліків, оскільки не передбачала використання мов меншин у сфері викладання і соціальній сфері. Свою мову або діалект мовні меншини мали право розвивати в межах своїх громад як рідну культуру, але не в школі та не в діловій практиці, де загальноприйнятою є англійська. Тому комітет міністрів Ради Європи запропонував Великій Британії переглянути освітню політику в мовній сфері з метою надати більше прав і свобод регіональним мовам у сфері охорони здоров'я, мас-медіа, друкарства й соціальних послуг.

Але Велика Британія, як країна із багатовіковими демократичними традиціями, намагається розв'язати існуючі проблеми мови цілком ліберально, і це не призводить до крайніх екстремістських виступів, законів або дій. За оцінкою комітету мовної політики Ради Європи тенденція зміцнення мов національних меншин у Великій Британії позитивна й буде продовжувати закріплювати свої позиції в країні. Причому це призведе тільки до зміцнення міжнаціональної терпимості й культурного співробітництва між всіма громадянами держави [9, c. 65].