бливий ситуативний варіант усного мовлення — мікрофонний (або радіотелевізійний). Монолог використовується під час усного публічного виступу, читання наукової доповіді, у спілкуванні фахівця з колективним слухачем, тобто аудиторією, виступі в судовому залі засідань тощо.

3.4.Діалогічне мовлення, його специфіка

Вусномуділовомуспілкуванніширокопослуговуютьсядіалогом, який уважається однією із двох типологічних форм мовлення.

Діалог (від грец. dialogos — бесіда, розмова двох) — це активна мовленнєва взаємодія мовця і слухача, безпосередній словесний контакт, бесіда, розмова двох осіб, яка включає обмін висловлюваннями-репліками. Діалог — це чергування висловлювань із різними настановами й стилістичними характеристиками, залежно від завдань, що їх ставить кожний із співрозмовників у той чи інший конкретний момент розгортання діалогічного сюжету. Для діалогу характерний змістовий (запитання — відповідь, згода — заперечення, формули мовного етикету) і конструктивний зв’язок реплік. До діалогу вдаються під час дискусії, інтерв’ю, бесід, проведення засідань за круг­ лим столом тощо. Діалог є вираженням колективного спілкування мовців та характеризується такими особливостями:

– обслуговує безпосереднє взаємне спілкування співрозмовників у найрізноманітніших сферах їх повсякденної діяльності, особистого життя, у побуті;

– здійснюється в конкретній ситуації прямого контакту двох співбесідників, висловлення яких становлять відносно короткі словесніакції,асаміспіврозмовникивесьчасміняютьсяролями;

– притаманні репліки, тобто мовлення рефлективне, без попереднього обдумування;

– підготовка до висловлення в такій формі мовної взаємодії відбувається водночас із сприйманням чужого мовлення;

– використання відносно простих за структурою синтаксичних одиниць, менша повнота висловлення думки;

– наявність мовної ситуації, ситуативного контексту тощо.

Що ж до функціональної диференціації, то діалог співвідноситься з монологічним усним мовленням, пов’язаний із

32

публіцистичним, дискусійно-діловим, судовим та деякими іншими різновидами монологічного мовлення. Це маємо в тому разі, коли учасники діалогу полемізують, дискутують один із одним, намагаються довести правильність (або неправильність) певної тези, положення, учинку тощо.

Поряд із діалогом в усному діловому спілкуванні викори­ стовується полілог (від грец. polys — численний, багато) — спілкування між кількома особами. За змістом полілог частково збігається з діалогом. Під час спілкування співрозмовник може бути слухачем, спостерігачем або активним співучасником, впливати на хід розмови.

Таким чином, усне ділове спілкування може бути як індивідуальне, так і колективне, залежно від кількості учасників бесіди. До індивідуальних форм належать індивідуальна та ділова бесіди, телефонна розмова.

3.5.Види нарад та їх проведення

Упроцесі виробничої діяльності постійно постають питання, які для швидкого та ефективного вирішення потребують думки колективу, погляду компетентної особи, фахівця, практика. На одній із ратуш Данії написано: «Ніхто не знає так багато, як усі ми разом». У ментальності українського народу також закладено спільне розв’язання проблеми, наприклад: «Одна голова добре, а дві — краще», «Дружно люди візьмуться — гори здадуться» та ін. Тому керівникові будь-якого рівня не обійтись без використання колективного інтелекту.

Найкращим засобом вирішення багатьох питань здебільшого є, звичайно, нарада. Нарада передбачає спільне обговорення, вирішення певних питань, розв’язання проблем у всіх сферах громадського й політичного життя. Порівняно з багатьма іншими формами управління, нарада має конкретні переваги, оскільки дає можливість спільно розв’язувати важливі проблеми, висловлювати власні думки та пропозиції, ухвалювати узгоджені рішення.

Слід пам’ятати, що оптимальна кількість учасників наради — 10–12 осіб. Якщо кількість більша, то, як правило, не всі

матимуть змогу висловитись із обговорюваного питання.

33

Наради бувають запланованими, регулярними та позаплановими. З огляду на мету розрізняються: оперативні (п’ятихвилинки) — призначені для передавання інформації «знизу» керівникові про стан справ, від інших видів відрізня- ютьсястислістювиступів(2–3хвилини);навчальні—надають їїучасникампевнізнання,підвищуютьїхнійрівеньікваліфікацію; інформативні— знайомлять із конкретною інформацією, новими положеннями, постановами, виробничою ситуацією тощо; роз’яснювальні — мають на меті формування стратегічного й тактичного плану виробництва, переконують учасників у діяльності такого рішення, готують підстави для ухвалення будь-якого важливого рішення; інструктивні — передають та деталізують вказівки та розпорядження адміністративних органів; проблемні — призначені вирішувати складні питання, ситуації, конфлікти і т. ін., що виникають під функціонування підприємства, установи або закладу; диспетчерські — переробляють­ інформаціютадаютьконкретнірозпорядження. Дискусійні наради — найбільш демократичний за структурою вид наради. Їх проводить обраний присутніми голова. Кожен на такому засіданні може вільно висловлювати свої думки, навіть якщо вони не збігаються з думкою більшості чи самого керівника. Під час проведення таких нарад народжуються справді конструктивні рішення багатьох проблем.

Нарада має три етапи: підготовка, проведення та оформ-

лення результатів. Нарада досягає своєї мети, коли вона добре підготовлена, передбачено весь її перебіг. Тому, готуючи нараду, необхідно:

–сформулювати перелік обговорюваних питань (визначити порядок денний);

–продумати послідовність обговорення цих питань (нараду слід розпочинати з обговорення важливих питань, які потребують інтенсивної розумової діяльності; наприкінці вирішують конкретні питання, які можна подати як оголошення) та їх взаємозв’язок;

–визначити час проведення (час проведення наради має бути тільки робочим, але найкраще планувати на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви);

–обираючи приміщення, слід подбати про його освітлен-

ня, наповненість усім необхідним, зручність і т. ін.;

34

–доцільно скликати нараду із двох-трьох питань;

–визначити склад учасників, ураховуючи їхню особисту компетентність, посадові обов’язки, а також їхню комунікабельність, уміння конструктивно співпрацювати;

–належним чином підготовити всю необхідну документацію (проект рішення, інші матеріали);

–документи перед нарадою систематизують, скріплюють або кладуть у теку.

Під час проведення наради кожен з її учасників має функціональні обов’язки і права. Головуючий на нараді повинен:

–починати нараду та закінчувати її;

–стежити за правильним проведенням наради (керувати обговоренням унесених до порядку денного питань, дотримуватися регламенту, відповідності інформаційних виступів обговорюваним питанням, ставити слушні запитання, систематизувати різні погляди, вчасно робити висновки);

–стоячи оголошувати прізвища, посаду й тему виступу оратора, пункту порядку денного;

–створити доброзичливу атмосферу для спілкування;

–наприкінці наради узагальнити зроблені висновки, оголосити підсумки, назвати документи наради.

Кожен учасник наради має право на виступ, у цьому, власне, і полягає сенс розподілення виступів перед її проведенням, бо тоді легше уникнути зайвого клопоту, непотрібних розмов, що можуть мати хибні наслідки та дезорганізувати роботу.

Секретар повинен підготувати необхідні документи, бо найважливішим у проведенні наради є результат.

Для вироблення рішення та складання документів іноді обирають робочу комісію, яка заздалегідь готує проект та пропонує його на затвердження.

На нараді повинна панувати ділова атмосфера, тон висту-

пів має бути спокійним, голос нефорсованим, дикція чіткою, переважають доброзичливі та дружні інтонації — вся увага на об’єкт обговорення, а не на суб’єктивні настрої чи емоції.

Нарада, як і засідання та загальні збори, обов’язково протоколюється. Для цього спеціально призначається секретар (співробітник із відповідними здібностями, умінням та належ-

ною підготовкою).

35