2. Стильові різновиди української мови

Українська мова сьогодні є однією із розвинених мов світу. Воназабезпечуєкомунікативніпотребивсіхверствсуспільства. У мові знаходять відбиття всі функціональні стилі, тобто будьяку думку інформативного, повчального, переконливого чи закличного характеру можна передати засобами нашої мови.

2.1. Функціональні стилі української мови

Під функціональним стилем розуміємо сукупність мовних засобів, зумовлених змістом, функцією та цілеспрямованістю висловлювання. Це означає, що для передачі певної інформації добираються відповідні лексичні засоби, використовуються потрібні для цього висловлювання граматичні форми, за певними законами будуються речення.

Традиційно розрізняють усні та писемні стилі мовлення. До писемних стилів відносять науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, епістолярний, конфесійний, художній; до усних — ораторський та розмовний стилі.

У межах кожного функціонального стилю сформувалися свої різновиди — підстилі. Так, у межах наукового можна говорити про власне науковий, науково-популярний, науко­ во-навчальний підстилі; у межах офіційно-ділового — законодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративно-кан­ целярський; публіцистичного — художньо-публіцистич­ний, стиль засобів масової інформації тощо.

Кожен стиль має:

–певну сферу поширення та вживання (певне коло мовців);

–функціональне призначення (інформування, повідомлення, переконання, вплив, регулювання відносин та ін.);

–характерну систему мовних засобів (лексичних, граматичних, стилістичних тощо).

2.2.Особливості мовних стилів

2.2.1. Офіційно-діловий стиль

Основна функція офіційно-ділового стилю — настановчоінформативна. Цей стиль властивий документам, що регламентують життя установ, організацій, громадян і суспільства

14

вцілому:закони,укази,постанови,довідки,накази,листи,звіти, інструкції, накладні, рапорти, розписки, протоколи та ін.

Необхідною умовою укладання офіційних документів є точність, яка досягається використанням усталених слів та зворотів, так званих мовних штампів (канцеляризмів), або шляхом численних уточнень, виражених різного роду зворотами чи реченнями. У зв’язку з цим структура речень у більшості документів складна, речення великі, побудовані за своєрідною схемою, не властивою іншим функціональним стилям.

Умовою точності є також уникання багатозначності, використання переважно моносемічних слів, абсолютна відсутність емоційно забарвлених висловів чи синтаксичних конструкцій.

Характерною рисою офіційно-ділового стилю є його консервативність. Це знаходить вияв у вживанні ускладнених синтаксичних конструкцій та мовних зворотів, свого роду штампів і кліше, що закріпилися в документах і зберігаються без змін досить довго, у спеціальній формі кожного документа, порушення якої неприпустиме.

Усталеність і одноманітність форми документа дозволяє настільки стандартизувати його виготовлення, що можна видрукувати схему або бланк, залишивши порожні місця для тих невеликих частин документа, які змінюються залежно від ситуації: прізвище в довідці, потрібні цифри в накладній, призначення робіт у наряді тощо.

Мовні особливості: обмежений набір слів та зворотів, притаманних саме офіційному викладові (згідно з наказом, відпо-

відно до розпорядження, з метою застереження, необхідний для виконання, як свідчать докази, витяг із протоколу, пору-

шити питання і под.). Професійні ідіоми (стійкі вислови), які склалися в документалістиці, виконують ту саму функцію, що й терміни в науковій мові. Синонімія таких висловів не допускається: вона вносить небажану надлишкову інформацію, призводить до неоднозначного тлумачення документа.

Для офіційно-ділового мовлення характерною ознакою є безособовість викладу. За винятком деяких документів (заяви, доповідні записки, накази), текст укладається не від імені

15

конкретної особи, а від імені установи. Таким чином, особові дієслова тут не властиві, використовуються безособові фор-

ми на -но, -то (вирішено, закрито, перенесено) та інфінітивні форми (відкрити, продовжити, доповнити, надіслати). Діє­ слова теперішнього часу виступають у формі розпорядження (наказую); минулого — посилюють констатацію фактів (розглянув, постановив, ухвалили); майбутнього — практично не вживаються. У ділових паперах не використовуються дієслова умовного способу.

Однією з типових лінгвістичних ознак офіційно-ділового стилю є його іменний характер. Частота вживання іменників тут вища, ніж в інших функціональних стилях. Характерною рисою є так звана «сухість» викладу. Використовуються іменники чоловічого роду для назв осіб жіночої статі за професією чи родом діяльності (юрист Денисова, професор Литвинова, викладач Задорожна, інженер Розсоха).

Існує дві форми офіційно-ділового викладу: усна й писемна.Уснаформа спілкуваннязастосовуєтьсяпідчаспроведення нарад, засідань, зборів; у монологічному виступі перед аудиторією з доповіддю чи повідомленням; діалогічному мовленні; телефонній розмові тощо.

Писемна форма спілкування передбачає відсутність співрозмовника, вона реалізується в різного типу документах.

Якприкладофіційно-діловогостилюможнанавестичасти- нустаттіЗаконуУкраїни«Пропорядокпогашеннязобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»:

Стаття 1. Визначення термінів У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:

1)платники податків — юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб’єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами покладено обов’язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі), пеню та штрафні санкції;

2)податкове зобов’язання — зобов’язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів

16

відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим законом або іншими законами України;

3)податковий борг (недоїмка) — податкове зобов’язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), узгоджене платником податків або встановлене судом (арбітражним судом), але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов’язання;

4)пеня — плата у вигляді процентів, нарахованих на суму податкового боргу (без урахування пені), що справляється

зплатника податків у зв’язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов’язання.

В офіційно-діловому стилі мовлення можна виділити такі підстилі: законодавчий, дипломатичний, юридичний, адміністративно-канцелярський.

Законодавчий підстиль використовується в законотвор-

чій сфері, регламентує та обслуговує офіційно-ділові стосунки між приватними особами, між державою та приватними і службовими особами. Реалізується в законах, указах, статутах, постановах та ін.

Дипломатичний використовується у сфері міждержавних, офіційно-ділових відносин у галузі політики, економіки, культури. Реалізується в конвенціях (міжнародних угодах), комюніке (повідомленнях), нотах (зверненнях), міжнародних протоколах, заявах, договорах, ультиматумах тощо.

Юридичний має застосування в юриспруденції. Він обслуговує й регламентує правовідносини між державою та підприємствами й організаціями всіх форм власності; між державою та приватними особами; між приватними особами; між підприємствами та організаціями всіх форм власності. Реалізується в актах, позовних заявах, протоколах, постановах, запитах та ін.

Адміністративно-канцелярський підстиль використову-

ється у професійно-виробничій сфері, правових відносинах та діловодстві. Він регламентує службові відносини між підприємствами та установами; між структурними підрозділами одного підпорядкування; між установою та приватною особою і навпаки; приватні стосунки між окремими громадянами. Реалізується в офіційній кореспонденції, договорах, контрактах, характеристиках, дорученнях, розписках тощо.

17