Савченко - Читанка_Підручник для 4 кл

—Ти тут чого? — спитала.

—Та я, вибачайте, моя пані, ще зранку тут сиджу...

—І чого?

—Та чекаю, поки ви встанете...

—Та ж я встала! Ну, чого тобі треба? Чого стримиш?

—Я хотів би вас просити, вибачайте ласкаво, чи не могли б ви мене розуму навчити? Адже ви такі мудрі...

—Не на те я мудра, щоб дурнів розуму навчати! Хто дурнем вродився, той дурнем і згине. Тікай-но ти, а то

яголо-одна! — гукнула сова та як засвітить очима...

Горобчик миттю як схопиться, полетів світ за очі,

десь у гущавину заховався та там і проспав аж до само­ го ранку. Спить горобчик, та так міцно, коли се у ньо­ го над головою щось як заскрегоче: «Че-че-че!» Гороб­ чик прокинувся, аж дивиться: сидить на сучку сорокабілобока та так скрегоче, аж очі заплющила.

—З ким ви, панянко, так розмовляєте? — спитав її горобець.

—А тобі що до того? Чи ба, який цікавий! А хоч би

йз тобою!

—Та я дуже радий, як зо мною. Я б вас просив, моя панно, щоб ви мене розуму навчили.

—А нащо тобі, мій молодчику, розум? Без розуму легше в світі жити та таки й веселіше! А ти, голубчику, ліпше красти вчися, от як я, то тоді й розуму не треба. З великого розуму не тяжко й з глузду зсунутись; ти ось поговори зо мною, то я тебе навчу, як і без розуму

прожити...— і заскреготала сорока, та що далі, то все хутчіш та дрібніш...

— А бодай тобі заціпило, скреготухо! — крикнув горобчик.— Ото глушить! Цур тобі! — та скоріш від неї геть.

Сів собі горобчик на полі та й думає: «Де я того розу­ му навчуся? Скільки світу злітав, а щось небагато на­ вчився, хіба вже воно так і зостанеться...» Зажурився він, поглядає сумно довкола, а по полю чорний крук ходить та так поважно.

«Ну, ще в сього поспитаю; се вже востаннє»,— поду­ мав горобчик.

94

І він пішов у ліс. А там йому зустрівся Гномчарівник.

—Ти чом тут ходиш, хлопчику Валь? — запитав

Гном.

—Я шукаю собаку,— сказав йому Валь.— А ти

звідки мене знаєш?

—Я всіх знаю,— відповів Гном.

—А хто ж ти такий? — запитав Валь.

—Я найстаріший і найдобріший гном на світі. Я все

знаю, я все можу.

—Як тобі добре,— мовив, зітхнувши, Валь.— Ти можеш мати все, що схочеш.

—А я нічого не маю, бо не хочу мати. Я живу лише для того, щоб виконувати людські бажання.

—Ой, то ти можеш мені допомогти?

—Можу. І допоможу.

Гном покрутив свого зеленого вуса, схожого на лісо­ ву траву, суворо поморщив схожого на гриб носа і запи­ тав:

—А ти знаєш, що собаку треба любити?

—Знаю і любитиму.

—От і добре,— полагіднішав Гном,— буде тобі собака.

Гном заклав два пальці в рота і тихенько свиснув. Враз на той свист з’явився яскравий, мов райдуга, дя­ тел. Він сів на замшіле* Гномове плече і допитливо по­ дивився на хлопчика. Очі його світилися проти сонця, як два маленькі ліхтарики.

—На суничній галявині живе самотній, усіма забу­ тий собака. Лети до нього і скажи, що хлопчик Валь хоче з ним потоваришувати,— попрохав дятла Гном.

Валь навіть не встиг здивуватися, що дятел розуміє людську мову, а птах уже спурхнув з Гномового плеча.

Тільки-но встиг Валь переповісти Гномові, що як виросте, вивчатиме життя всяких тварин і вже читає про них книжки, аж тут і з’явився собака.

Він був великий, волохатий. І очі в нього були ве­ ликі й сумні. Він довго дивився на Валя, а потім підійшов і став обнюхувати його руки.

Валь погладив його по голові, а потім присів і сказав собаці на вухо:

— Ти найкращий собака на світі. Давай дружити. Собака лизнув хлопчикову щоку і поклав йому

голову на плече.

—А чом у тебе такі сумні очі? — запитав собаку

Валь.

—Цей собака колись товаришував з одним хлопчи­ ком. Той хлопчик був дуже жорстокий. Він бив собаку палицею, стріляв у нього з рогатки. Терпів-терпів об­ рази собака, а потім терпець йому увірвався, і покинув він свого кривдника. Відтоді жив у лісі самотньо і ви­ глядав собі друга. А тепер ви одне одного знайшли. Шануйтеся і допомагайте одне одному в біді,— сказав Гном,— тоді назавжди залишитеся друзями.

—Дякую тобі, добрий Гноме,— промовив хлопчик

Валь.

І собака теж подякував Гномові своєю мовою. А Гном знав і людську мову, і мову рослин та тварин. Він щось сказав собаці мовою тварин, а коли Валь допитливо подивився на нього, Гном пояснив:

—Я розповів йому, що ти добрий і чемний хлопчик

іщо ти давно хотів дружити з розумним собакою. Він твоїх слів не зрозумів, тільки повірив голосу...

Попрощалися вони з добрим Гномом і пішли додому.

Роз’єднай слова і прочитай.

Відтодізавждивсібачатьсобакуіхлопчикаразом. Івсікажуть, щовонидрузі-нерозлийвода. Вонинавітьу

футболграютьудвох.

Собакаставнайкращимворотаремудворі. Анедавнодонихприлітавдятел. Вівсказавсобаці,

щонановорічнуялинкудонихугостіприйдедобрийГном.

Валь ще того не знає, але як же він зрадіє, коли під яскравими вогнями ялинки раптом опиниться добрий Гном. А на вершечку ялинки примоститься Гномів друг — дятел — і весело дивитиметься на них своїми схожими на ліхтарики очима.

98