Dytiacha_psykholohiia

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

проголошений біогенетичний «закон ре­капітуляції», що з’явився внаслідок перенесення з біології на психічний розвиток закону еволюції Мюллера-Геккеля. Відповідно до постулатів педології, «розвиток виду повторює розвиток роду», тобто індивідуальний розвиток людини (онтогенез) скорочено повторює найважливіші стадії еволюційного розвитку людства (філогенезу). Період немовлячого віку відповідає тваринній фазі розвитку людства, дитинство – періоду полю­ вання та рибальства. Передпідлітковий вік (8–12 р.) є скороченим повторенням періоду початку цивілізації; юність (12–25 р.), співвідноситься з епохою романтизму. Дорослість ­– з періодом промислового капіталізму. Зрозуміло, що достатніх аргументів на підтвердження теорії рекапітуляції не знайшлося, більшістю сучасних психологів вона заперечується. Водночас, єдність філогенезу і онтогенезу психіки проявляється у їх загальній зорієнтованості на розширення досвіду (як людства в цілому, так і окремої людини).

Були спроби простежити психічний розвиток особистості відповідно до вродженого типу будови її тіла (конституцією). Засновники цього підходу Е. Кречмер, Е. Йєнш не тільки розподілили людей на чотири конституційних типи, але й висунули гіпотезу про існування взаємозв’язку між фізичним типом людини та особливостями її розвитку. Продовжувач цих поглядів К. Конрад в особливостях передпідліткового віку вбачав ознаки циклоїдного типу особистості (легко збуджується, імпульсивна, з нестійким настроєм), а в особливостях юності – шизоїдного типу (емоційно збіднена, некомунікабельна, відлюдькувата).

Дехто з представників біогенетичних теорій визнає певний, але дуже обмежений, вплив середовища на розвиток особистості. Так, А. Гезелл узагальнює два різних поняття росту і розвитку як процес прогресивної диференціації та інтеграції способів поведінки людини. Погоджуючись із самим фактом культурних впливів, Гезелл наголошує, що вони не можуть пересилити вплив дозрівання. За Гезеллом, «культура модулює і каналізує, але не породжує етапів і тенденцій розвитку».

Соціологічний підхід до розвитку психіки дитини. Для теорій цього напряму характерним є перебільшення ролі соціальних впливів для розвитку особистості. Такий підхід бере початок з праць англійського філософа Джона Локка (ХVІІ ст.), який заявив, що дитина народжується з душею, схожою на чисту дошку (з латини «tabula rasa»). Суспільство може написати на цій «дошці» все, що йому потрібно. Близькими до цих ідей є біхевіористичні теорії розвитку

51

Тема 3

(Е. Торндайк, Д. Уотсон, Л. Блетц, Д. Томпсон та ін.), у яких визначальним у розвитку дитини вважається научіння, або тренування.

У Німеччині соціологічний напрям реалізований у гештальтпсихології (К. Левін), що розглядає поведінку людини як функцію особистості та найближчого їй середовища (єдність усіх особистісних та середовищних компонентів розуміється як життєвий­ або психологічний простір). Віковий розвиток пов’язаний, передусім,­ з розширенням життєвого простору особистості, кола її спіл­кування, групової приналежності тощо.

Так, специфічність поведінки підлітків (юнаків) зумовлена маргінальністю (граничною нормою) їхнього становища. Підліт­ки цілком не належать ні до дитячого, ні до дорослого світу, що й породжує внутрішні суперечності, невизначеність рівня домагань, підвищену сором’язливість і водночас агресивність, схильність займати категоричні позиції та ін.

Французький соціологічний напрям представлений роботами Е. Дюркгейма, Ш. Блонделя, П. Жане. Зокрема, П. Жане доводив, що взаємовідносини між людьми визначають розвиток психіки дитини.

Однобічність згаданих біологізаторських та соціологічних теорій розвитку психіки дитини намагаються подолати теорії, які спираються на положення про конвергенцію (схрещування) біологічних (спадковості) та соціальних (середовище) факторів розвитку, при визначальній ролі біологічних (німецький психолог В. Штерн).

Близькими до підходу В. Штерна є теорії, розроблені швейцарським психологом Жаном Піаже (1896–1980 рр.). Вони стосуються інтелектуального та морального розвитку дитини. Стверджується, що стадії психічного розвитку дитини визначені природою, навчання не може змінити їх послідовності та змісту. В інтелектуальному розвитку він вирізняє 4 стадії:

•сенсомоторна – до 2-х років;

•доопераціональна – до 7-8 років;

•донкретних операцій до 11-12 років;

•формальних операцій – до 13-15 років.

Щодо морального розвитку Ж. Піаже вважав, що він відбувається у процесі взаємовідносин дитини з оточуючими, які можуть розгортатись у двох формах: примушення і співпраці.

Окрему позицію займають ті психологи, які заперечують визначальну дію біологічних чи соціальних детермі­нант. У цих персонологічних (особистісних) теоріях головною детермінантою психічного розвитку проголошується сама особистість, її самовизначення, здат-

52

Короткий огляд історії та сучасного стану дитячої психології

ність створювати умови для свого розвитку (Е. Шпрангер, Ш. Бюлер, Л. Блетц, Г. Імре та ін.).

Діалектичний підхід у дослідженнях розвитку психіки дитини представлений роботами французького психолога Анрі Валлона (1879–1962 рр.). Періодизація психічного розвитку дитини, за Валлоном, включає 7 послідовних стадій, які виступають результатом кількісних та якісних змін психіки:

1)cтадія утробного життя – повна залежність від організму матері;

2)cтадія моторної імпульсивності до 6 місяців; рухова активність дитини, вироблення умовних рефлексів;

3)емоційна ­– до 1 року – виникають відносини з людьми;

4)сенсомоторна – до 3-х років, з’являється увага до зовнішнього світу на основі орієнтувального рефлексу, прямоходіння і мовлення.

5)персоналізм – з’являється бажання бути в центрі уваги, прагнення наслідувати – до 5 років;

6)розмежування – до 11 років – розширення кола спілкування, прагнення досягти визнання в колективі;

7)статевого дозрівання ­– юнацький вік – виникають глибокі яскраві суперечності (любов, ненависть, самовпевненість, невпевненість, самоаналіз і самооцінка).

Незважаючи на розмаїття підходів до трактування психічного розвитку дитини, цілісної й систематизованої картини, що їх узагальнює, досі не розроблено.

ВИСНОВКИ про основні теорії психічного розвитку дитини за кордоном:

– зарубіжні дослідження з дитячої психології проводяться у межах основних теоретичних напрямів, а саме – біогенетичного, соціологічного, теорії конвергенції, діалектичного та персонологічного.

– в основі розподілу напрямів зарубіжних досліджень лежить різне вирішення суперечки щодо визначальних детермінант психічного розвитку дитини;

– провідним у різних напрямах проголошується то біологічний, то соціальний, то персонологічний чинник;

– ще одна група досліджень намагається враховувати поєднання різних чинників (теорії конвергенції, діалектичний підхід).

53

ТЕМА 4

ПЕРІОДИЗАЦІЯ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ

План

1.Поняття віку та характеристика його у психології

2.Проблема вікової періодизації психічного і особистісного розвитку

3.Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження до закінчення школи

Література

1.Вікова психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко,

Л.В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін.. – К.: Просвіта, 2001. – С. 5–7, 10-39.

2.Выготский Л. С. История развития высших психических функций. – М.: Педагогика, 1983. – Т. 6.

3.Леонтьев А. Н. Проблемы развития психики. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 467 с.

4.Моргун В. Ф., Ткачева Н. Ю. Проблема периодизации развития личности в психологи. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 84 с.

5.Эльконин Д. Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте // Вопросы психологии. – 1971. – № 4.

1. Поняття віку та характеристика його у психології

Психічний розвиток дитини відзначається послідовною етапністю, тобто проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна і закономірна. Це означає, що процес психічного розвитку складається зі стабільних та перехідних періодів. Стабільні періоди довші за тривалістю, а перехідні, або критичні, виникають у кінці попереднього та на початку наступного періодів, тобто на їх межі.

З періодами людського життя пов’язане поняття віку. Вік – це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що зале-

54

Періодизація психічного розвитку дитини

жить від конкретних історичних умов, а також – у другому своєму значенні – вік позначає весь життєвий шлях живої істоти. Розкриваючи питання періодизації психічного розвитку, ми переважно користуємось першим зі значень поняття віку.

Відлік віку починають від народження до фізичної смерті. Поняття «вік» – багатоаспектне, виступає у кількох формах – як хронологічний, біологічний, соціальний і психологічний вік.

Л. С. Виготський дає таке означення психологічного віку: «Новий тип будови особистості й її діяльності, ті психічні й соціальні зміни, які вперше виникають на даному віковому етапі і які у найголовнішому і основному визначають свідомість дитини, її ставлення до середовища, її зовнішнє і внутрішнє життя, весь хід її розвитку в даний період».

Психологічний вік тісно пов’язаний з поняттям психологічного часу: до якого вікового періоду людина сама себе відносить, у якому віці почувається. Наприклад, молоді люди схильні переоцінювати свій вік і вік оточуючих людей. Після 40 років спостерігається протилежна тенденція: люди сприймають себе молодшими, ніж вони є. І чим старше вони стають, тим більше «молодшають», і лише «біологічний» вік нагадує про справжні роки. Головна особливість психологічного віку – це взаємний вплив минулого, сьогодення та майбутнього на сприйняття сучасного, а через нього і на поведінку людини.

Для встановлення етапів психічного розвитку необхідно виділити ознаки вікових періодів. Л.С. Виготський запропонував характеризувати віковий період (вік) на основі трьох параметрів:

1)соціальної ситуації розвитку;

2)особистісних новоутворень;

3)ведучої діяльності.

Соціальна ситуація розвитку – це особливі поєднання внутрішніх процесів розвитку і зовнішніх умов. Вона включає вимоги дорослих, їх очікування щодо дитини; забезпечення матеріальних умов; особливості взаємин між та з оточуючими – зокрема, в сім’ї, у школі.

Провідна діяльність – діяльність, що зумовлює головні зміни у психічних особливостях дитини на відповідний період її розвитку, в її межах виникають нові види діяльності, та новоутворення психіки й особистості. Провідною діяльністю може бути спілкування, гра, учіння, праця. У кожному періоді розвитку провідна діяльність дитини доповнюється іншими видами її діяльності.

Новоутворення – центральні психічні зміни дитини, які виникають у провідній діяльності та завдяки ній і характеризують перебудову особистості на новій основі.

55

Тема 4

На основі цих параметрів вікового періоду Л. С. Виготський та його послідовники розробили ряд періодизацій психічного розвитку, мова про які йтиме далі.

ВИСНОВКИ про поняття віку та характеристику його у психології:

–вік – це якісно своєрідна сходинка психічного розвитку людини, що залежить від конкретних історичних умов;

–психологічний вік (за Л. С. Виготським) – це новий тип будови особистості й її діяльності;

–кожен віковий період характеризується (за Л. С. Виготським) на основі соціальної ситуації розвитку, особистісних новоутворень та ведучої діяльності.

2. Проблема вікової періодизації психічного та особистісного розвитку дитини

Розвиток психіки – діалектичний, суперечливий, стрибкоподібний процес, що складається з кількох ступенів і відбувається у вигляді спіралі. Наявність неоднорідних етапів розвитку дозволяє розглядати його періодизацію, тобто надає можливість поділити процес становлення особистості на періоди, кожен з яких підготовлюється попереднім й зумовлює наступний, роблячи свій неповторний внесок у розвиток.

Сьогодні у фізіології, психології та педагогіці розроблено досить значну кількість періодизацій розвитку дитини. Л. С. Виготський вирізняв три типи періодизацій психічного розвитку:

–за зовнішнім критерієм (Р. Заззо – відповідно ступеням виховання і навчання);

–за однією ознакою дитячого розвитку (З. Фрейд – за розгортанням лібідоносної енергії; П.Блонський – за станом зубів; Н. Поліцин – за зміною суспільної спрямованості особистості);

– за системою суттєвих особливостей дитячого розвитку (Л. С. Виготський – на основі комплексних особистісних новоутворень; Ш. Бюлер – за структурою життєвого шляху; Е. Еріксон ­– за розгортанням закладених у зародковому періоді програм – епігенезом; Л. І. Божович – за соціальною ситуацією розвитку і новоутвореннями).

56

Періодизація психічного розвитку дитини

Крім того, періодизації психічного та особистісного розвитку поділяються на часткові (охоплюють частину життя) і повні (охоплюють все життя людини). Наприклад, до другої групи належать періодизації Ш. Бюлер, Е. Еріксона, Б. Г. Ананьєва.

Зокрема, в періодизації Шарлотти Бюлер відображено вплив на періодизацію розвитку особистості послідовності життєвих задач, але рушійні сили цього розвитку вважаються вродженими. Вона вирізняє наступні періоди:

•до 16–20 рр. Відсутність сім’ї, професійного та життєвого шляху;

•від 16–20 до 25–30 рр. Попереднє самовизначення, створення сім’ї;

•від 25–30 до 45–50 рр. Зрілість, сім’я, суспільне визнання, наявність конкретних життєвих цілей, самореалізація;

•від 45–50 до 65–70 рр. Старіння, душевна криза, зникнення самовизначення;

•від 65–70 рр. Старість, відсутність соціальних зв’язків, втрата

цілей, самозавершеність.

Окремо слід зупинитись на концепції розвитку особистості Еріка Еріксона. Згідно з цією концепцією, основний закон розвитку –­ «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази.

Життєвий цикл людини складається, за Е. Еріксоном, з вось­ми фаз, кожна з яких має свої специфічні задачі і може завершу­ватися сприятливо (у разі подолання основних суперечностей) – або ні – для подальшого розвитку. Оскільки кожне суспільство по-своєму здійснює соціалізацію підростаючого покоління, то при збереженні універсального характеру­ загальної послідовності й найважливіших задач основних фаз розвитку, типові способи їх вирішення специфічні для різних суспільств­.

Дамо коротко характеристику фаз у періодизації Е.Еріксона. Грудна фаза –­ до 1 р. Головна особа на цій фазі – мати. Провідні

суперечності довіра-недовіра; надія-безнадійність. Основне завдання полягає у виробленні­ ще неусвідомленого почуття «базової довіри» немовляти до зовнішнього світу. Головний метод — турбота і любов батьків. Якщо­ «базову довіру» на цьому етапі сформувати не вдаєть-

57

Тема 4

ся, то у немовляти розвивається почуття «базової недовіри» до світу, тривожність,­ яка потім може проявлятись у формі замкнутості, втечі у свій внутрішній світ тощо.

Повзункова фаза – до 3-х років. Головні особи – батьки. Основна суперечність: автономія-сумнів, сором. У дитини формується відчуття­ самостійності та особистої цінності або ж їх протилежність­

— сором’язливість і сумніви в собі. Закладаються основи таких особистісних якостей, як відповідальність, дисциплінованість, повага до порядку тощо.

Дошкільна фаза – до 6 років. Значущі особи – батьки, брати, сестри. Базова суперечність: ініціативність-пасивність. Формується ініціативність. Блокування ініціативності призводить до виникнення почуття провини, яка знижує активність дитини. Вирішальну роль при цьому відіграють ігри, спілкування з однолітками. Закладається почуття справедливості,­ прагнення виконувати правила.

Передпубертатна фаза –­ до 12 років. Головні особи – в шкільному середовищі, сусіди. Базова суперечність спроможність-неповноцін- ність. Розвиваються почуття підприємливості та ефективності, цілеспрямованість. Найважливішими цінностями стають ефек­тивність і компетентність. У негативному варіанті розвитку формує­ться відчуття власної неповноцінності, яке спочатку виникає як усвідомлення­ своєї неспроможності у вирішенні якихось конкретних задач. У цьому віці закладається ставлення­ до праці.

Юність – до 18 р. Значущі оточуючі – ровесники. Основна суперечність: визнання, ідентичність – невизнання. З’являється відчуття власної унікальності, відмінності від інших. При негативному варіанті формується невиразне, дифузне, нестійке «Я», рольова й особистісна невизначеність. Стрімко розширюється репертуар особистісних ролей, кожну з яких юнак випробовує, не заглиблюючись у виконання якоїсь окремої з них.

Рання зрілість. Значущі особи – друзі. Головна суперечність: співпраця – відчуження, ізоляція. З’являється потреба і здатність до інтимного психологічного контакту з іншою людиною, зокрема й до сексуальної близькості. У негативному варіанті розвивається по­ чуття ізоляції та самотності.

Середній вік. Провідні цінності – професія, батьки. Центральна суперечність: дружба – ізольованість. Особистість відзначається творчою діяльністю­ і почуттям продуктивності, що поширюються на сфери професійної праці, турботи про інших людей, зокрема про дітей. У негативному варіанті­ розвивається почуття стагнації (застою).

58

Періодизація психічного розвитку дитини

Пізня зрілість. Значуще оточення – людство, близькі. Головна суперечність: самореалізованість – розчарування. Поява почуття повноти життя, виконаного обов’язку, завершеності шляху. Мудрість і відстороненість дають змогу дивитися на свої й чужі вчинки та їхні наслідки з певної висоти. У негативному варіанті розвиваються розчарованість, безнадія і розпач.

Для дитячої психології особливе значення мають часткові періодизації психічного та особистісного розвитку, які завершуються моментом закінчення активного періоду навчання (загальноосвітньої школи).

Таким чином, проблема періодизації психічного розвитку особистості не отримала свого остаточного вирішення і знаходиться у стані розробки.

ВИСНОВКИ про проблему вікової періодизації психічного і особистісного розвитку:

–наявність неоднорідних етапів психічного розвитку дозволяє розглядати його періодизацію;

–найбільш відомі періодизації психічного розвитку дитини запропоновані Л. С. Виготським; Ш. Бюлер; Е. Еріксоном; Л. І. Божович; Д. Б. Ельконіним;

–запропоновані періодизації психічного розвитку розрізняються критеріями, що покладено в їх основу, а також, відтинком життєвого шляху людини, який вони охоплюють.

3. Вікова періодизація психічного розвитку дитини від народження

до закінчення школи

Для практики навчання і виховання підростаючого покоління особливо важливим є розкриття закономірностей психічного розвитку на окремих вікових етапах цього відтинку життя людини. Узагальнивши наявні у вітчизняній психології періодизації розвитку психіки й особистості дитини, а це, насамперед, роботи Д. Б. Ельконіна, Л. І. Божович, В. В. Давидова, І. В. Дубровіної, І. С. Кона, В. Ф. Моргуна, Н. Ю. Ткачової, подаємо схематизовану психологічну характеристику вікових періодів розвитку дитини від народження до моменту закінчення школи у таблиці 1.

59

Тема 4

Таблиця 1

Характеристика вікових періодів психічного та особистісного розвитку дитини

60