Dytiacha_psykholohiia

Предмет і основні поняття дитячої психології

у психіку дитини. Тому кожна стадія має свою цінність й її не можна перестрибувати. Наприклад, ставиться завдання не скоротити період дитинства, а, навпаки, збагатити його, щоб розвиток був максимально ефективним. Максимальне розкриття всіх можливостей віку для психічного розвитку дитини О.В.Запорожець назвав ампліфікацією.

Провідними характеристиками кожної стадій психічного розвитку дитини виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості та ведуча діяльність. Під соціальною ситуацією розвитку розуміється співвідношення зовнішніх і внутрішніх умов розвитку психіки (Л. С. Виготський). Вона визначає ставлення дитини до оточуючого.

Вікові новоутворення – новий тип будови особистості та її діяльності, а також психічні зміни, що виникають у певному віці й визначають перетворення в свідомості дитини, її внутрішнє і зовнішнє життя. Це ті позитивні надбання, які дозволяють перейти до нової стадії розвитку.

Ведуча діяльність забезпечує кардинальні лінії психічного розвитку саме в цей період (О. М.Леонтьєв). У цій діяльності формуються основні особистісні та психічні новоутворення, відбувається перебудова психічних процесів і виникнення нових видів діяльності. Так, наприклад, у предметній діяльності у ранньому віці дитини формуються «гордість за власні досягнення», активне мовлення, складаються передумови для виникнення ігрової й продуктивних видів діяльності.

4. У процесі психічного розвитку дитини відбувається диференціація та інтеграція психічних процесів, властивостей. Диференціація означає послідовне ускладнення психіки з появою новоутворень. Так, після народження найбільш розвиненим психічним процесом є відчуття, на його основі виникає сприймання, потім пам’ять, згодом

– наочно-дійове мислення і уява.

Інтеграція – зміцнення зв’язків між окремими психічними утвореннями. Так, завдяки розвитку волі з’являються довільна увага, пам’ять, управління емоціями. Дорослий володіє всіма видами мислення, які в онтогенезі з’явились послідовно.

5. Зміна співвідношення детермінант психічного розвитку вказує на те, що з віком у дитини змінюється співвідношення біологічних і соціальних факторів її психічного розвитку. Із розширенням зв’язків дитини із соціальним середовищем (з віком) зростає роль соціальних впливів. Змінюються і самі соціальні детермінанти (сім’я, школа, клас, друзі). Для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

21

Тема 1

Суспільство організовує передачу суспільного досвіду через навчання і виховання у спеціальних закладах. Навчання і виховання організовуються з врахуванням вікових можливостей дитини, а тому необхідно їх вивчати.

Суспільний досвід засвоюється не автоматично, а через активність і діяльність дитини. З певного етапу онтогенезу дитина навчається сама регулювати свій розвиток. Її особистість поряд із біологічними та соціальними факторами, стає окремою детермінантою психічного розвитку.

6. Психічний розвиток дитини неможливий без пластичності психіки – тобто її здатності до змін. Наприклад, недоліки зору, слуху компенсуються посиленим розвитком дотику, нюху. З віком пластичність психіки знижується. Так, дитина може оволодіти будь-якою мовою, залежно від соціального оточення і незалежно від раси чи національності. Про дорослого так сказати ми не зможемо.

Отже, специфіка психічного розвитку дитини полягає в тому, що головні умови онтогенезу психіки – органічне дозрівання індивіда та його залучення до людської культури – злиті в єдиний процес, а взаємодія цих умов здійснюється через активність індивіда.

ВИСНОВКИ про загальні закономірності психічного розвитку дитини:

–психічний розвиток має такі ознаки, як: гетерохронність, асинхронність, стадіальність, диференціація та інтеграція психічних процесів, зміна співвідношення детермінант психічного розвитку, пластичність;

–критеріями розмежування стадій психічного розвитку виступають соціальна ситуація розвитку, основні новоутворення психіки й особистості, провідна діяльність;

–для людини провідну роль у психічному розвитку відіграє соціальний фактор.

4. Передумови, умови і рушійні сили психічного розвитку дитини

Вихідним для розуміння природи психічного розвитку є співвідношення в дитині природного і соціального, вродженого й набутого.

22

Предмет і основні поняття дитячої психології

Від народження дитина отримує організм з його анатомо-фізіоло- гічною структурою, яка включає морфологічні й фізіологічні властивості та закономірності їх дозрівання, стать, нервову систему, вроджені індивідуальні ознаки (конституція, колір шкіри, волосся, очей, група крові, тип ВНД тощо). У новонародженого активність майже цілком складається з вроджених форм поведінки – безумовних рефлексів. Дитина, на відміну від тварини, народжується з мінімальною кількістю вроджених рефлексів, але з багатим потенціалом прижиттєвого їх розвитку у процесі взаємодії з соціальним середовищем.

Таким чином, для цілісного процесу психічного розвитку природна основа, зумовлена генотипом, виступає передумовою, своєрідним фундаментом, спираючись на який виникають психічні новоутворення при визначальному­ впливі соціального середовища.

Наприклад, час виникнення певних психічних реакцій може змінюватись залежно від умов, створених дорослим. Якщо він проявляє до дитини доброзичливу увагу і турботу, ласкаво розмовляє, то усмішка у малюка з’являється раніше. Дитина отримує від народження здатність до елементарних психічних функцій (так звані задатки): різних видів відчуття й сприймання (зорового, слухового, дотикового тощо), найпростішого запам’ятовування. Вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна пам’ять, уява, воля) потребують тривалого періоду навчання й виховання.

Умови психічного розвитку поділяють на зовнішні й внутрішні. Зовнішні – фактори природного і суспільного середовища, що ді-

ють на психічний розвиток дитини через внутрішні умови (С. Л. Рубінштейн). Соціальне середовище є джерелом психічного розвитку.

Уньому вирізняють три компоненти:

1)макросередовище: суспільство, його соціально-економічна і політична система;

2)мезосередовище – національно-культурні та соціально-демо- графічні особливості місця проживання дитини;

3)мікросередовище – безпосереднє оточення, близькі дорослі,

сім’я.

Внутрішні умови психічного розвитку дитини – це її психічні особливості (розвиток свідомості, досвід, освіта, мотивація).

Зовнішні та внутрішні умови розвитку особистості тісно взаємопов’язані, їх взаємодія має якісні відмінності на кожному віковому етапі.

Взаємодія зовнішніх та внутрішніх умов має дві основних форми. По-перше, як взаємопереходи інтеріоризації та екстеріоризації.

23

Тема 1

По-друге, як виникнення та розв’язання суперечностей. Так, досвід сприймання й розуміння оточуючого «дорослого» світу відтворюється дошкільниками у сюжетно-рольових іграх. У школі учні засвоюють основи наук: відбувається інтеріоризація знань, накопичених людством, які знаходять використання у подальшій трудовій діяльності індивіда (екстеріоризація).

Суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами відображаються психікою людини як внутрішні суперечності й виступають рушійними силами психічного розвитку.

Рушійні сили – внутрішні суперечності, що спонукають людину до активності, спрямованої на їх подолання. Наприклад, Г. С. Костюк вирізнив низку таких важливих внутрішніх суперечностей.

1.Між новими потребами, цілями, прагненнями та досягнутим людиною рівнем оволодіння засобами, необхідними для їх задоволення. Наприклад, внаслідок появи комунікативної потреби дитина оволодіває мовленням як засобом спілкування з оточуючими.

2.Між інертністю, стабільністю, стійкістю й мінливістю, гнучкістю. Розв’язання цієї суперечності веде до появи «гнучкої стабільності». Зокрема, узагальнення особистістю різних мінливих мотивів, способів поведінки призводить до її стійкості в різноманітних життєвих обставинах.

3.Між досягнутим рівнем психічного розвитку індивіда й образом його життя.

4.Між перспективними й близькими цілями.

Подолання одних суперечностей призводить до появи інших, які, у свою чергу, ведуть до нових дій, до подальшого вдосконалення діяльності особистості, що й становить процес її розвитку. Таким чином, особистість виступає суб’єктом власного розвитку, що відбувається тільки через її активність.

ВИСНОВКИ про передумови, умови й рушійні сили психічного розвитку дитини:

–передумовою психічного розвитку дитини є її природна основа, зумовлена генотипом;

–джерелом і зовнішньою умовою психічного розвитку дитини є соціальне середовище;

–внутрішньою умовою психічного розвитку дитини є її психічні особливості;

–суперечності між зовнішніми та внутрішніми умовами розвитку психіки дитини виступають рушійними силами її психічного розвитку.

24

ТЕМА 2

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ДИТЯЧОЇ ПСИХОЛОГІЇ

ПЛАН

1.Принципи вивчення психіки дитини

2.Класифікація методів дитячої психології

3.Спостереження як метод дитячої психології

4.Експеримент у дитячій психології

5.Методи бесіди та вивчення продуктів діяльності дітей

6.Особливості вивчення психіки дитини педагогом

Література

1.Басов М. Я. Избран. психологические произведения / Под ред.

В.Н. Мясищева, В. С. Мерлина. – Педагогика, 1975. – 432 с.

2.Вікова психологія / За ред. Г. С. Костюка. – К.: Радянська школа, 1976.

3.Запорожец А. В. Избр. психол. труды в 2 т. – М.: Педагогика,

1986.

4.Коментар до базового компонента дошкільної освіти в Україні: Науково-метод. посібник / Наук. ред. О. Л. Кононко. – К.: Редакція ж-лу «Дошкільне виховання», 2003. – 243 с.

5.Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974.

– 356 с.

6.Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічних досліджень. – НДІП, 1990. – 240 с.

7.Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку / Плохій З. П., Кулачківська С. Є., Ладивір С. О., Пироженко Т. О. та ін. – К.: АПНУ, Ін-т проблем виховання. – 286 с.

8.Павелків Р. В., Цигипало О. П. Дитяча психологія: Навч. посіб.

– К.: Академ-видав, 2008. – 432 с.

9.Смирнова Е. О. Психология ребенка от рождения до 7 лет. – М.: Школа-Пресс, 1997. – 383 с.

10.Урунтаева Г.А. Дошкольная психология. – М.: Изд. Центр «Академия», 1997. – С. 3–28.

25

Тема 2

1. Принципи вивчення психіки дитини

Маленька дитина потребує постійної турботи та захисту оточуючих від шкідливих для її розвитку зовнішніх впливів. Особлива вразливість, пластичність дитячої психіки зумовлює підхід дорослого до дослідження внутрішнього світу дитини, побудований на основі принципу гуманізму і педагогічного оптимізму з вимогою «Не зашкодь». Дослідження дитячої психіки не тільки виявляє закономірності її розвитку, але й спричиняє свій вплив на нього, наслідки якого дослідник повинен передбачати, забезпечуючи позитивний розвивальний ефект. Педагогу слід дотримуватись при цьому особливої обережності, делікатності, тактовності, щоб вберегти дитину від можливих несприятливих впливів свого дослідження.

Щоб виконати перший принцип, педагог повинен глибоко знати дитячу психологію, найновіші її досягнення, володіти достатньою проникливістю у внутрішній світ дитини, розумінням його неповторності та специфічності порівняно з дорослою людиною. Цього вимагає другий принцип – ефективності й науковості.

Принцип детермінізму активно розроблявся С. Л. Рубінштейном. Його сутністю є основоположна закономірність психіки: зовнішні впливи діють через внутрішні умови. Розвиток психіки дитини залежить від впливів на неї дорослих, ровесників, але в однаковій ситуації різні діти по-різному реагують на ці впливи, залежно від своїх індивідуальних особливостей, внутрішньої активності.

При дослідженні дитячої психіки важливо не просто зафіксувати певний факт, але й необхідно його пояснити, а для цього з’ясувати його причину: під впливом чого у дитини виникають ті чи інші прояви поведінки, закладаються позитивні чи негативні риси характеру тощо.

Із принципу детермінізму походить принцип взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності (також розроблений С. Л. Рубінштейном). Психіка і діяльність виступають як дві сторони одного явища. Діяльність – зовнішня сторона психіки, а психіка – внутрішній план діяльності. Діяльність визначається задумом, ціллю, програмою її досягнення, тобто свідомістю. І, навпаки, на створення задумів, програм впливає практика. З одного боку, свідомість керує діяльністю, а з другого, ускладнення діяльності, оволодіння новими її видами збагачує, розширює свідомість.

26

Принципи і методи дитячої психології

Таким чином, діяльність водночас і зумовлена свідомістю, і сама зумовлює її. Цей принцип має важливе значення для визначення методів психологічного дослідження. Оскільки у ньому стверджується взаємозв’язок психіки із діяльністю, то методологічне обгрунтування отримує можливість вивчати психічні явища через діяльність, доступну для об’єктивного спостереження. Детермінізм відкриває шлях для використання об’єктивних методів, у тому числі експерименту, в психології.

Індетермінізм – позиція протилежна до принципу детермінізму – стверджує замкнений характер психіки, її повну незалежність від зовнішніх умов, заперечуючи, що можна дізнатись про переживання людини за її поведінкою. Єдино можливим методом при цьому залишається самоспостереження або інтроспекція. Фактично ж предметом вивчення за допомогою інтроспекції виступає свідомість. Але людина не усвідомлює всіх своїх психічних проявів. Несвідоме опиняється за рамками вивчення, неможливо досліджувати цим методом і психіку дитини, і тварини. Разом з тим, цей метод може використовуватись як прийом у дослідженнях, побудованих на об’єктивних методах.

Основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності. Головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єктивність і генетичний підхід.

Принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності стверджує, що діяльність виступає як умова не тільки прояву, але й розвитку психіки дитини. С.Л.Рубінштейн сформулював засади дитячої психології: «Виховувати і навчати дитину, вивчаючи її. Вивчати дитину, виховуючи і навчаючи її». Виховання і навчання за своєю сутністю є організацією діяльності дитини.

Для вивчення і водночас розвитку психічних особливостей дитини потрібно організувати відповідну діяльність. Наприклад, творчу уяву можна зафіксувати в малюванні або при створенні казки.

Принцип комплексності, системності й систематичності передбачає, що одне дослідження не дає повної картини психічного розвитку дитини. Необхідно використовувати комплекс методів дослідження, аналізувати не розрізнені факти, а зіставляти їх, простежувати всі сторони розвитку психіки дитини в сукупності.

Принцип вікового, індивідуального і особистісного підходу має на увазі, що загальні закони психічного розвитку виявляються у конкретної дитини в індивідуальних формах. Кожна дитина навчається ходити, говорити тощо, але процеси ці індивідуально неповторні.

27

Тема 2

ВИСНОВКИ про принципи дитячої психології:

–дослідження дитячої психіки побудоване на таких принципах, як принцип гуманізму і педагогічного оптимізму; детермінізму; взаємозв’язку і взаємозумовленості психіки, свідомості та діяльності; принцип розвитку психіки та свідомості в діяльності; комплексності, системності й систематичності дослідження; ефективності і науковості; вікового індивідуального і особистісного підходу;

–основа об’єктивного методу – принцип детермінізму і принцип єдності свідомості та діяльності;

–головні вимоги до психологічного дослідження – це об’єк­ тивність і генетичний підхід.

2.Класифікація методів дитячої психології

У психологічних дослідженнях вивчаються психічні факти, їх механізми й закономірності. Головною особливістю психічного факту є те, що він становить внутрішнє єство людської поведінки, а тому доступний вивченню лише опосередковано (С. Л. Рубінштейн, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко, А. В. Петровський). Наприклад, дитина переживає радість від того, що намалювала малюнок:посміхається,демонструємалюнокдорослим,коментуєсвійуспіх. Проте саме переживання радості залишається прихованим. Опосередковане вивчення психічних явищ означає, що дослідник спирається на зовнішні їх показники – дії дитини та її мовлення – де об’єктивуються (виявляються) психічні процеси і стани. Додатковими показниками слугують виразні рухи: міміка, жести, інтонації мовлення.

Специфіка предмету дитячої психології визначає й особливості психологічного дослідження. Вивчення психіки дитини становить складну задачу науковців, а також педагогів. Засобами психологічного дослідження виступають методи – певні шляхи збору наукових фактів, які потім слугують предметом теоретичного аналізу. Методи психології відображають специфіку психологічних фактів або явищ.

Методи дитячої психології можна розподілити на чотири групи. 1 група вирізняється за організаційним критерієм і включає:

•порівняльний метод, який ще називають методом вікових або поперечних зрізів. Він передбачає одночасне вивчення певно-

28

Принципи і методи дитячої психології

го психічного явища у різних вікових груп з метою виявлення його динаміки;

•лонгітюдний – передбачає дослідження динаміки певного психічного явища у одних і тих же конкретних дітей або їх груп протягом тривалого часу (кількох років);

•комплексний – в дослідженнях беруть участь різні спеціалісти (фізіологи, гігієністи, педагоги і психологи).

2 група це емпіричні методи (дослідницькі), до яких належить:

•cпостереження;

•cамоспостереження;

•експеримент – природний, лабораторний.

3 група – психодіагностичні методи – виявляють актуальний рівень розвитку психіки чи особистості дитини (тести).

4 група – додаткові методи, які самі по собі не забезпечують достатньої об’єктивності результатів – аналіз продуктів діяльності, аналіз класних і шкільних документів, біографічні методи, бесіда, інтерв’ю.

5 група – методи обробки результатів, що включають кількісну обробку методами математичної статистики (кореляційний, дисперсійний, факторний аналізи) та якісну обробку шляхом диференціації результатів за типами, видами, варіантами, їх категоризацію.

ВИСНОВКИ про класифікацію методів дитячої психології:

–дослідження психічних фактів дитини носить опосередкований характер на основі фіксації їх зовнішніх проявів, насамперед у мовленні та поведінці;

–методи досліджень слід використовувати у поєднанні для забезпечення принципу комплексності.

3. Спостереження як метод дитячої психології

Спостереження передбачає цілеспрямоване сприйняття і фіксацію психологічних фактів. Наукове спостереження ретельно планується: визначається його мета, гіпотеза, схема проведення, критерії відбору фактів згідно з об’єктом. Широко використовував спостереження у дослідженні дітей дошкільного віку відомий психолог

29

Тема 2

М. Я. Басов. Отримані ним результати показали, що вік з 3 до 7 років найбільш сприятливий для спостереження, оскільки діти довірливо й відкрито ставляться до дослідника, не усвідомлюючи своєї ролі як досліджуваних. Вони сприймають дослідження як звичайне спілкування, бесіду, завдання дорослих на зразок систематично отримуваних у дитячому садку. Крім того, самосвідомість та життєвий досвід маленької дитини відзначаються обмеженими можливостями, які не дозволяють цілком зрозуміти своєї ролі випробуваних. Таким чином, чим менша дитина, тим важливішу роль у її дослідженні посідає метод спостереження.

Розрізняють декілька видів спостереження: повне і часткове; включене і невключене.

Повне спостереження передбачає дослідження всіх психічних проявів, часткове – одного з них, наприклад мовлення або гри. Спостереження залежить від позиції спостерігача, який може бути членом групи дітей і взаємодіяти з ними, одночасно спостерігаючи, або знаходиться зовні дитячої діяльності.

Завдяки спостереженням дослідник фіксує зовнішні прояви дитячої психіки. Ці прояви відзначаються своїм багатством та розкутістю. Під час спостереження дитина поводиться вільно й невимушено, займаючись звичними для себе справами, що полегшує для дослідника вирішення задачі отримання різнобічних та достовірних фактів для створення цілісного уявлення про дитину. Водночас цього не достатньо для забезпечення об’єктивності спостереження, на його результати та висновки значно впливає позиція самого дослідника. Перший ліпший прояв поведінки може бути інтерпретований як закономірний та стійкий. Щоб уникнути такої помилки, спостереження слід проводити систематично. Адже в процесі спостереження перед дослідником постає складна і різнобарвна палітра фактів, і дуже важко відокремити характерне, істотне від випадкового і другорядного.

Наведемо приклад. Педагог, спостерігаючи за поведінкою дитини під час обіду, помітив, що малюк відмовляється від їжі, повторюючи: «Не хочу, не хочу». Чи слід зробити висновок про те, що малюк вередливий? Звичайно, ні. Адже причинами описаної поведінки можуть бути, наприклад:

–вибагливість як стійка характеристика особистості малюка;

–перевтома або хвороба дитини;

–переживання образи, якщо дитині не дали бажану іграшку;

30