Класифікація морфем Корені та афікси

Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).

Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.

Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).

Класифікація афіксів

Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найпоширеніші в мовахсвіту два типи афіксів —префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.

Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).

В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірнезначення) іфлексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.

Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматикувиражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад,суахілі(родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси.Індоєвропейські мови, до яких належить іукраїнська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.

Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мовіge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах(наприклад,ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, дляарабської).

24. Морфологічна класифікація мов — типологічна класифікація мов світу на основі принципів морфлогічної будови слів.

Відповідно до цієї класифікації усі мови поділяються на:

Кореневі мови

У кореневих мовах слова не розпадаються на морфеми: корені й афікси. Слова таких мов являють собою морфологічно неоформлені одиниці типу невідмінюваних слів української мови там, тут, звідки, куди.

Кореневими є мови в'єтнамська, бірманська, старокитайська, значною мірою сучасна китайська.

Граматичні відношення між словами в цих мовах передаються інтонацією, службовими словами, порядком слів.

Аглютинативні мови

До аглютинативних мов належать тюркські й фінно-угорські мови

У їх будові крім кореня, виділяють афікси (і словозмінні, і словотворчі). Своєрідність афіксів у цих мовах у тому, що кожен афікс однозначний, тобто кожен з них служить для вираження лише одного граматичного значення, з яким би коренем він не сполучався. Цим вони відрізняються від флективних мов, у яких афікс виступає носієм одразу кількох граматичних значень.

Наприклад, в українській мові, яка належить до типу флективних мов. одна флексія -єй у формі слова (від) людей передає і значення множини, і значення родового відмінка. Зовсім інше спостерігається у турецькій мові, яка має аглютинативний тип граматичної будови. У цій мові для кожного з перелічених граматичних значень існує окремий афікс: -лар- — суфікс множини (і тільки множини), -дай — суфікс родового відмінка (без вираження ознак числа — однини чи множини). Отже, для передачі всіх тих граматичних ознак, що їх виражає флексія -ей в українській мові, у турецькій мові до кореня додаються кілька афіксів з відповідними граматичними значеннями, а саме: адам-лар-дан (від людей), де адам — людина, -лар- — суфікс множини, -дай — суфікс родового відмінка. Для вираження лише множини до кореня додається суфікс -лар- (адам-лар), для передачі родового відмінка — суфікс -дай (адам-оан).

Флективні мови

Виділяти тип флективних мов почали на початку XIX ст. Усі флективні мови поділяються на:

• синтетичні — мови, у яких відношення між словами виражаються завдяки формам слів, оскільки словоформа у них передає і лексичне, і граматичне значення, зокрема значення відмінків, форми яких відтворюють граматичні відношення слів. Синтетичні мови: українська, російська, польська, литовська, мертві: латинська, готська, давньогрецька.

• аналітичні — мови, у яких відношення між словами у реченні виражаються з допомогою службових слів і порядком розташування повнозначних слів. В аналітичних мовах або зовсім немає відмінкових форм, або вони слабко виражені. До аналітичних мов належать англійська, французька, болгарська і деякі інші індоєвропейські мови.

Полісинтетичні мови

Полісинтетичні, або інкорпоруючі — мови, у яких різні частини речення у вигляді аморфних слів-основ об'єднуються в єдині складні комплекси, схожі на складні слова. Так, у мові ацтеків (індіанської народності, що живе в Мексиці) слово-речення пинакапілква, яке означає «Я їм м'ясо», утворилося від складання слів пи — я, накатл— м'ясо і квя — їсти. Таке слово відповідає нашому реченню. Пояснюється це тим, що в полісинтетичних мовах різні об'єкти дії і обставини, в яких відбувається дія, можуть виражатися не окремими членами речення (додатками, обставинами), а різними афіксами, які входять до дієслівних форм. Почасти до складу дієслівних форм входить підмет.

25 ВСЕ ПРО СЛОВОТВIР

Функції слово-твірних елементів інші:

вони використовуються для творення лексичних знаків,

тобто для номінації. Отже, словотвір — це не якийсь

особливий рівень мови, а сфера особливих відношень між

морфемами і лексемами.

Діахронічний словотвір — словотвір, який вивчає шляхи

виникнення похідних слів у різні періоди розвитку мови та їх етимологічну

словотвірну будову, а також історичні зміни словотвірної структури слів.

Синхронічний словотвір — словотвір, який вивчає систему

словотвірних засобів, наявних у мові на певному етапі її розвитку, і

структуру слів, що визначається її синхронними мотиваційними

відношеннями з іншими словами.

До основних теоретичних понять словотвору

належать мотивація, словотвірна похідність, словотвірне

правило, словотвірний тип, словотвірне значення та ін.

Словотвірна мотивація-семантичні й формальні відношення між похідним і твірним словом.

Способи словотвору - структурно різні шляхи і прийоми творення нових слів у результаті використання всіх наявних у цій мові словотворчих ресурсів

До морфологічних способів словотвору належать:суфіксальний

(викладач), префіксальний (пере-писати), постфік-

сальний (бити-ся), префіксально-суфіксальний (за-

пліч-н/ий), префіксально-постфіксальний (роз-бігти-

ся), суфіксально-постфіксальний (горди-ти-ся), пре-

фіксально-суфіксально-постфіксальний (пере-шіпт-

ува-ти-ся)афіксальний:;безсуфіксний.

До неморфологічних способів словотвору належать:

- морфолого-синтаксичний– це спосіб творення слів, при якому слово утворюється внаслідок переходу однієї частини мови в іншу(.перехід прикметників в іменники: хворий (який?) → хворий (хто?):

- лексико-синтаксичний (зрощення)- це спосіб творення нових слів шляхом зрощення двох або більшої кількості слів одного словосполучення(: добра ніч → добраніч);

- лексико-семантичний-це спосіб, при якому звукова оболонка твірного слова залишається незмінною, набуває нового значення і стає похідним, наприклад: лебідь (птах) і Лебідь (прізвище).

26 ЕДИНИЦЫ СИНТАКИСА

Синтаксис как раздел грамматики, изучающий строй связной речи, включает в себя две основные части: 1) учение о словосочетании и 2) учение о предложении.

Синтаксические единицы – это конструкции, в которых их элементы (компоненты) объединены синтаксическими связями и отношениями.

Такими синтаксическими единицами являются словосочетание, простое предложение и сложное предложение.

Кроме названных единиц, принадлежащих только синтаксису, в его сферу входят также единицы, принадлежащие другим областям языка и участвующие в образовании синтаксических единиц; это - слово и форма слова.

Знаменательное слово - это единица, которая, благодаря своим грамматическим и лексико­семантическим свойствам, способна подчинять себе другое слово в той или иной его форме (формах) или в той или иной своей форме (формах) само подчиняться другому слову

Словосочетание - это то синтаксическое объединение, которое образуется сочетанием знаменательного слова и формы другого знаменательного слова на основе подчинительной связи.Словосочетание входит в единицу сообщения как ее компонент, - необходимо в ней присутствующий или распространяющий, расширяющий ее Форма слова (и словоформа, т. е. форма отдельного конкретного слова) участвует в образовании словосочетаний, простых и сложных предложений, всех видов сообщающих единиц

27 ТИПЫ И СПОСОБЫ СИНТАКСИЧЕСКИХ СВЯЗЕЙ

Выделяют следующие ТИПЫсинтаксических связей:

1) сочинительная связь между однородными членами словосочетания или предложения, где ни один из членов не зависит от другого;

С.с. может быть союзной (птицы и звери) и бессоюзной (ели, сосны, пихты);

2) подчинительная связь между разнородными членами словосочетания или предложения, где один из членов – главный, а другой – зависимый (напр., вершины Кавказа, таёжные леса, решить быстро).

СПОСОБЫ синтаксических связей подразделяются на:

1) согласование, при котором зависимое слово принимает те же грамматические значения, что и главное, причем данное соотношение сохраняется и при изменении главного слова: скромная девушка;

2) управление – такой способ связи, при котором главное слово требует от подчинённого определенной грамматической формы, но последняя не совпадает с формой главного слова: читать монографию;

в свою очередь управление подразделяется на:

а) непосредственное, когда главное слово напрямую управляет зависимым словом (напр., лист берёзы);

б) опосредованное управление, при котором главное слово требует определенного предлога и через него – формы зависимого слова: отплыть от берега;

3) примыкание – способ связи, при котором главное слово связывается с зависимым посредством интонации и порядка слов: быстро действовать;

4) изафет – способ связи, характерный для определительных (атрибутивных) конструкций:

а) соединение определяемого слова с постпозитивным определением при помощи энклитического показателя, восходящего к относительному местоимению который (напр., тадж. китоб-и хуб букв. книга, которая хорошая);

б) соединение двух существительных в определительное сочетание: азерб. дэмир гапы букв. "железо ворота";

5) инкорпорация – объединение двух или больше основ, самостоятельных по своему лексическому значению, в единое синтактико-морфологическое целое (слово-предложение), (напр., чук. мыттуркупрэгынритыркын новые сети охраняем).

28

СВОЙСТВА И СТРУКТУРНЫЕ ТИПЫ ПРЕДЛОЖЕНИЯ.

СВОЙСТВА ПРЕДЛОЖЕНИЯ

1) предикативность – отношение информации, которая содержится в предложении, к внеязыковой действительности; согласование в пространстве и времени, которые выражаются:

а) грамматическими категориями времени и лица глагола (напр., Я составляю конспект);

б) лексическими средствами: В апреле на Северном Кавказе стояли заморозки;

2) модальность – отношение говорящего к высказываемой информации, которое выражается

а) грамматической категорией наклонения глагола: хотелось бы разобраться;

б) интонацией;

в) модальными словами (напр., конечно, к счастью);

3) наличие структурной модели – построение предложения по определённому; устоявшемуся, кодифицированному образцу-схеме (модели), которая хранится в сознании носителя языка (напр., SPO - Студент конспектирует статью);

4) относительная самостоятельность – наличие в предложении двух тенденций:

а) предложение отражает мысль, и поэтому оно самостоятельно;

б) любая мысль полностью раскрывается в тексте, поэтому самостоятельность каждого предложения относительна.

СТРУКТУРНЫЕ ТИПЫ ПРЕДЛОЖЕНИЯ

Предложение - это минимальная единица человеческой речи, которая представляет собой грамматически организованное соединение слов (или слово), обладающее известной смысловой и интонационной законченностью. Поскольку главным звеном выявления предложения как цельной единицы сообщения является предикация, постольку количество предикативных центров или «предикативных линий», выраженных в предложении, служит определяющим фактором для разделения предложений по сложности. По этому признаку, как утверждает М. Я. Блох, основными структурными типами предложения являются простое предложение, осложненное предложение и сложное предложение. Простое предложение будет определено как строго монопредикативное. В соответствии с этим требованием из области простых предложений исключаются предложения с комплексами вторичной предикации (инфинитивными, герундиальными, причастными, безглагольными), а также предложения с несколькими сочиненными сказуемыми при одном подлежащем. В самом деле, ведь сочинительное соединение сказуемых, хотя и не добавляет нового уровня доминации в чисто синтагматическом представлении предложения, тем не менее усложняет предикацию как таковую. Осложненное предложение будет определено как полипредикативное предложение со слитным выражением предикативных линий (сочинительным или подчинительным). Сложное предложение будет определено как полипредикативное предложение с раздельным выражением предикативных линий (сочинительным или подчинительным).

29.У сучасній синтаксичній науці речення розглядається як багатоаспектне і багаторівневе явище.

Актуальне членування речення — це членування речення за змістом на дві частини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, інша позначає (повідомляє) якусь нову інформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідна частина висловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щось стверджує про тему, — ремою. Ці дві частини відповідно ще називають психологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.

Наприклад, речення Я приніс вам книжку шляхом інтонаційно-змістового членування можна перетворити на чотири фрази, які матимуть одну й ту саму модель речення, одне й те саме лексичне наповнення, але різне актуальне членування і відповідно різний (смисловий) зміст;

Я приніс вам книжку. Ремою є я, і фраза має значення «не хтось інший, а саме я це зробив»;

Я приніс вам книжку. Ремою є приніс, і фраза відображає ситуацію, за якої співрозмовник вимагає повернути книжку, а мовець відповідаю йому, що книжку він уже повернув.

Я приніс вам книжку. Рема вам акцентує на тому, що книжка принесена саме для цієї особи;

Я приніс вам книжку. Рема книжку передбачає, що комусь принесли декілька речей — книжку, журнал, газету тощо і той хтось хотів би знати, що приніс йому співрозмовник. Основними засобами актуального членування є інтонація (постановка логічного наголосу) і порядок слів.

Актуальне членування речення служить одним із засобів зв'язку речень у тексті.

Існує два основних типи співвідношення тем у сусідніх реченнях:

1)послідовний (темою наступного речення є тема попереднього): В аудиторію ввійшов декан.

Він сазав, що в суботу відбудеться конкурс читців. Читці повинні підготувати на конкурс три твори — вірш, байку, прозовий уривок. Твори мають бути високохудожніми і актуальними;

2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількох реченнях):

Квіти цвіли всюди. Вони вишивали дивні візерунки на схилах Кримських гір. Вони п'янили своїм густим ароматом на приморських бульварах. Вони чарували своїми різнобарвними кольорами в парках і скверах. Квіти, квіти, квіти.

30. Прихильники логіко-граматичного напряму, стверджуючи залежність між граматичними і логічними категоріями, ототожнювали підмет з суб'єктом (те, про що йде мова), присудок із предикатом (те, що говориться про підмет). О. Востоков писав: «Підмет є ім'я предмета, про який говориться». Ф.Буслаєв також пов'язував обсяг головних членів зі змістовим аспектом: «Предмет, про який ми судимо, називається підметом. Те, що ми думаємо про або судимо про предмет, іменується присудком» . Отже, не звертали уваги на якісні відмінності близьких за значенням граматичних категорій, простежувалося деяке ігнорування смислових відтінків і недооцінка особливостей їхнього оформлення. Використання порядку слів для вираження логіко-граматичного членування речень; підмет ставиться пе-ред присудком, узгоджене означення - перед означува-ним словом, вставні слова - на початку речення.

31. членение предложения по признаку модальности

На основе данного критерия выделяются два основных типа, которые, в свою очередь, делятся на подтипы:

1) по оценке наличия определенных связей в ситуации:

а) утвердительные, указывающие, что связи между компонентами ситуации существуют, наличие связей утверждается (напр., Жизнь прекрасна и удивительна);

б) отрицательные предложения, отрицающие наличие связей между компонентами ситуации (напр., Он не хотел ничего);

2) по степени экспрессивности:

а) восклицательные предложения, в которых мыслительное содержание сопровождается сильными эмоциями говорящего (О, как убийственно мы любим! Ф. Тютчев);

б) невосклицательные предложения, в которые эмоциональная составляющая либо не включена, либо выражена слабо (Собираюсь конспектировать статью).

32. Членение предложений по коммуникативной направленности (ЦЕЛИ ВЫСКАЗЫВАНИЯ)

Предложения по коммуникативной направленности: повествовательные (содержать сообщение; цель-передать инфо); вопросительные (содержат вопрос); побудительные (содержат побуждение; цель-призвать слушателей к выполнению действия). Повествовательные в свою очередь делятся на: собственно-вопрос. (содержат вопрос, на который ожидается ответ; цель - запрос информации); риторические (содержат вопрос, не требующий ответа; цель - эмоц. воздейств. на слушателя); вопросит.-побудит, (содержит косвенное побуждение). Повествовательные - повествование о действиях и сообщение о желании или намерении; побудительные предложения – приказание, просьба, совет, разрешение или согласие и призыв; предложения, не заключающие вопроса, но имеющие вопросит. форму: вопросительные – вопрос.-риторич., вопрос-побудит., вопрос-отрицатель., вопрос-утвердит.

33.СИ́НТАКСИС — раздел яз.-знания, в к-ром исследуются и формулируются средства и правила построения связной речи — того, без чего яз. не может нормально функционировать. В С. можно выделить два основных аспекта: конструктивный и коммуникативный. Конструктивный план С. включает установление правил, по к-рым сочетаются слова и формы слов; изучение средств выражения синтаксических связей; определение внутренней структуры, основных типов, свойств и отличительных особенностей тех единиц, к-рые по этим правилам образуются, — словосочетаний и предложений; выявление условий, делающих возможным либо невозможным преобразование одних единиц в другие: словосочетания в предложение, простого предложения в сложное и наоборот.С коммуникативным аспектом С. связывается изучение механизмов и средств актуализации предложения — включения его в речевой акт и превращения в высказывание, а также тех преобразований, к-рые претерпевают единицы С. при их включении в текст или диалог. К ним относятся прежде всего порядок слов, интонация. Знання характеристик мовнихповідомленьвикористовуєтьсяпривирішенніосновнихзавдань: розробкиапаратури для передаванняповідомлень і організації самих повідомлень з урахуваннямпсихофізіологічних і психологічнихможливостейлюдини. Мова є комбінацієюскладнихзвуків, якізмінюються за частотою та інтенсивністю. Найбільшвисокоюінтенсивністюхарактеризуютьсяголосні звуки, меншінтенсивними є приголосні. Слово наділенефонетичною, фонематичною, складовою, морфологічною формою і при цьомумаєпевнесмисловенавантаження.

34. Метод - шлях, спосібдосягненняпевнихрезультатів у пізнанні і практиці, тобтоспосіборганізації теоретичного і практичного освоєннядійсності.Методика безпосередніхскладників (БС) — прийомподаннясловотвірноїструктури слова і синтаксичноїструктурисловосполучення. В основу аналізу за БС покладенопоступовечленуваннявисловленняна бінарніскладники, якепродовжуєтьсядоти, доки не залишатьсянеподільніелементи (кінцевіскладники). Речення (коли йдеться проаналіз за БС насинтаксичномурівні) поступовозгортається до «ядерної» одиниці, тобтоодиниці, яка лежить в основійогобудови. У членуванніречення, як і сло-восполучення, дотримуються принципу: один із БС повинен бути ядром членованоїконструкції, а інший—периферійнимелементом.Аналіз за БС ґрунтується на таких строгих правилах: 1) коженраз дозволяєтьсязробититількиоднечленування; 2) упроцесіподілу не допускається перестановка складників; 3) у кожномучленуваннібереться до увагитільки результат останньогочленування.аналіз за БС є основнимприйомомсегментаціїмовногоматеріалу і виділенняфундаментальниходиниць,якіконструюють модель мови, атакожвизначенняієрархіїскладників у словах,словосполученнях і реченнях.Трансформаційнийаналіз— експериментальнийприйомвизначеннясинтаксичних і семантичнихподібностей і відмінностейміжмовнимиоб’єктамичерезподібності й відмінності в наборах їхтрансформацій.Трансформаційнийаналізґрунтується на уявленні,що в основі будь-якоїскладноїсинтаксичноїструктурилежить проста, через що за допомогою невеликого набору правил перетвореньможна з простих структурвивестискладні. Отже, синтаксична система мовимаєкількапідсистем, з яких одна є вихідною (ядерною), а всіінші — похідними. У ядернупідсистемувходятьелементарніречення, якіпозначаютьнайпростішіситуації.Складнітипиреченьутворюються з ядерного шляхомрізнихтрансформацій. Для трансформаційної методики дужеважливим є відношеннядомінації (підпорядкування) міжбезпосереднімискладниками в реченні.Якщоміж словами чи увипадкузміниоснови слова в процесітрансформаціїміжкоренямирізнихслів у фразізалишаютьсятісамізв’язки, то даніперетворенняможнавважати трансформами.Трансформаційна методика знайшлазастосування в теорії і практицімашинного перекладу.Актуальнечленуванняречення — цечленуванняречення за змістом на двічастини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Реченнямаєдвізмістовічастини: одна з них називає предмет мовлення, іншапозначає (повідомляє)якусьновуінформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідначастинависловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щосьстверджує про тему, — ремою. Цідвічастинивідповіднощеназиваютьпсихологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.Існує два основнихтиписпіввідношення тем у сусідніхреченнях:1)послідовний (темою наступногоречення є тема попереднього): В аудиторіюввійшов декан.Вінсазав, що в суботувідбудеться конкурс читців. 2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількохреченнях):Квітицвіливсюди. Вонивишивалидивнівізерунки на схилахКримськихгір.

35. Лексико-семантичнасистема — одна з найскладнішихмовнихсистем, щозумовленобагатовимірністюїїструктури, неоднорідністюїїодиниць, різноманітністювідображених у нихвідношень і відкритістюдляпостійногопоповненняновимиодиницями (словамитазначеннями).Лексема (відгрец. λέξις — слово, мовнийзворот) — слово-тип,абстрактнаодиницямови,іваріант,уякомуабстрагуютьсяйого вид і форма. С л о в о - це звук або комплекс звуків, щомаєпевнезначенняівживається в мові, як єдинеціле. З н а ч е н н я с л о в а - цейогоспіввіднесеність, зв'язок з пе-вними явищамидійсності. Воновключає і додатковухарактеристи-ку вираженого словом поняття, і відношеннямовця до означувано-го словом факту дійсності, і стилістичнезабарвлення. На основізначеннявідбуваєтьсяподілслів на самостійніпов-нозначні і несамостійніслужбові.П о в н о з н а ч н і с л о в а - означаютьназвипевнихпонятьабоуявлень. їхзначеннявідображаютьдійсністьпредметів, явищ,дій та взаємозв'язкиміж ними. Реальнийзміст слова становить йо-голексичнезначення. А здатністьвзаємодіяти з іншими словами заправилами граматики становить граматичнезначення. Н е п о в н о з н а ч н і с л о в а - лексичнихзначень не мають,оскільки вони не позначаютьназв будь-яких понять чиуявлень. їмвластивіграматичнізначення.Середповнозначнихсліврозрізняють слова з конкретним і абс-трактнимзначенням.Слова, що є назвами, співвідносними з конкретними предмета-ми, речами, властивостями - належать до категоріїслів з к о н к -р е т н и мзначенням. Наприклад: підручник, автомобіль. Слова, щоозначаютьназви понять, не співвідносних з конкрет-ними предметами, речами, властивостями, діями - належать докатегоріїслів з а б с т р а к т н и мзначенням. Здебільшого, цеіменники, щоозначаютьназвипроцесів, властивостей, станів, від-чуттівтощо. Наприклад: радість, бадьорість. Здатність слова матикільказначеньназиваєтьсяба г а т о з н а ч н і с т ю абоп о л і с е м і є ю.

36.Лексичнезначення — історичнозакріплена в свідомостілюдейспіввіднесеністьслова з певнимявищемдійсності, зв'язокпевногозвучання з певнимпоняттям, волевиявленням. Лексичнезначення є продуктом мисленнєвоїдіяльностілюдини. Ядром лексичногозначення є концептуальнезначення (мисленнєвевідображенняпевногоявищадійсності, поняття).Такожіснуєконотативнезначення, тобтоемоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія. Поня́ття— форма мислення, яка відображаєістотнівластивості, зв'язки і відношенняпредметів і явищ в їхнійсуперечності і розвитку; думка або система думок, щоузагальнює,виділяєпредметидеякогокласу за визначенимизагальними і в сукупностіспецифічними для них ознаками. СЕМА— дифференциальный семантический признак, компонент значения, который выявляется при сопоставлении значений разных слов.

Например: слова хороший — нехороший различаются семой отрицания. Разложение значения на части представляет собой развернутое перефразирование заданного смысла. А для того, чтобы выразить некий заданный смысл более развернуто, необходимо сначала разделить его на части, с тем чтобы потом сопоставить каждой из них соответствующий элемент толкования. Компонентный анализ оказывается чрезвычайно полезным при описании различия между языками в способах «упаковки» семантической информации. Семема -семантичнаодиницямова, корелятивна до морфеми. Елементисемантичноїструктури слова: 1)Семема(лексико-семантичнийваріант)-цеваріанти в планізмісту, які є різнимизначеннямибагатозначного слова. 2)Сема-цеформальнийваріант, тобтоваріант у планівираження. Наприклад: співати і співать, прочитать і прочесть. Семантичніпроцеси: Зміназначеньсліввідбувається в трьохнапрямках: 1) звуження; 2) розширення; 3) зміщення. При звуженніобсягузначенняназвастаєконкретнішою. Слово печивоколись означало “усе спечене з борошна”, тепер — “кондитерськівироби з борошна”.

37Полісемі́я —багатозначність, наявність у мовнійодиниці (слові, фраземі, граматичнійформі, синтаксичнійконструкції) кількохзначень. У тих лінгвістичнихтрадиціях, для якихцентральним є значення слова, про полісеміюзазвичайговорятьстосовнослів. Полісеміябуваєрадіальною та ланцюжковою. Омонімія, як лексико-семантичнеявище, характеризуєтьсятим, що для позначення абсолютно різнихпредметівпозамовноїдійсностівикористовується один і той же форматив (матеріальневираження словесного знака). Омо́німи (відгрец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, якіоднаково звучать та пишуться, але маютьрізнезначення. В народіомоніми часто не відрізняютьсявідомографів та омофонів. Розрізняютьомоніми:повні (абсолютні) — омоніми, у якихзбігаєтьсяуся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елементодягу) — рукав (річки).часткові — омоніми, у якихзбігаються за звучанням не всіформи. Так, слово кадри, щоозначає склад працівників, вживаєтьсятільки у множині, а слово кадри, щоозначаєокремісценичиепізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множиниіменника кадр.ГрупичастковихомонімівОмофони (фонетичніомоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).Омографи (графічніомоніми) — це слова, якіоднаковопишуться, але фонетичновідрізняються. В українськіймові вони зазвичайрізнятьсятількинаголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).Омоформи (граматичніомоніми) — це слова, звучанняякихзбігаєтьсялише в окремихграматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).Омоморфеми (омонімічніморфеми) — морфеми, якізбігаються у написанні і вимові, але маютьрізніграматичнізначення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).Багатозначність слова, полісемія, наявність в слова більшніж одного значення, тобтоздатність одного слова передаватирізнуінформацію про предмети і явищавнеязиковоїдійсності. У багатозначних словах одне з йогозначень є основним, або прямим, а решта – переносні, абонепрямі. Пряме знач. слова – цезвичайнаназва предмета, властивості, дії, стану. Пряме знач. слова найчаст. буваєпервинним, тобтотим, щовперше стало назвою. Переноснізначенняслівзавждипов’яз-ні з прямим значенням. На основі перен. значеннявиникає метафора (“перенесення”) – перенесеннязначень одних предметів на інші: Вітер з гаємрозмовляє,шепче з осокою…; метонімія – перейменування: грав Лисенка; синекдоха – вживанняназвичастинипредмета у значеннійогоцілого.

38 Словарный состав языка, насчитывающий сотни тысяч единиц, имеет очень сложную организацию. Распределение его элементов опирается на большой ряд признаков.удобнее начать описание лексико-семантических систем с семантического (и лексическою) поля. В семантическом поле группируются семантемы, имеющие какие-то общие компоненты значения (интегрирующие семы). Между собой семантемы различаются не менее чем 1 компонентом значения (дифференциальной семой). В лексическом (или, более точно, лексико-семантическом поле) объединяются слова (а также фразеологизмы), семантемы которых обладают одним или несколькими тождественными семами. Синоними́я—одинаковость или сходство значения различных слов или других однородных языковых единиц. Синонимия как некая вариативность плана выражения существует практически на всех уровнях языка, но в первую очередь конечно же на лексическом и синтаксическом уровне. АНТОНИМИЯ - семантическая противоположность. Значение одного из антонимов часто можно пояснить через другой при помощи отрицания – таким образом, антонимы являются одним из средств перефразирования; Зачастую антонимы так и образуются – при помощи приставки не В разных значениях одно и то же слово может иметь разные антонимы. ГИПОНИМИЯ— одно из основных парадигматических отношений в семантическом поле — иерархическая организация его элементов, основанная на родо-видовых отношениях. Г. базируется на отношении несовместимости — свойстве семантически однородных языковых единиц, соотносящихся с понятиями, объемы к-рых не пересекаются. Г. как родо-видовое отношение представляет собой включение семантически однородных единиц в соотв. класс наименований

40Фразеологія— розділмовознавства, в якомувивчаютьсялексичнонеподільніпоєднанняслів. Фразеологієюназиваютьтакожсукупністьвластивихмовіусталенихзворотів і висловів. Об’єктомдослідженняфразеології як розділумовознавства є стійківислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншимимовнимиодиницями, зокрема словом і реченням.Фразеологія — сукупністьзворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивихтійчиіншіймові.Одиницяфразеологічноїсистеминазиваєтьсяфразеологізмом (лексико-граматичнаєдністьдвох і більшеграматичнооформленихкомпонентів).

Особливостіфразеологізму:

лексичнезначеннявиражаєтьсясполученнямкількохслів, значенняфразеологізмуєдине.

постійневідтворювання одного й того самого компонентного складу.

характеризуютьсястійкістюграматичнихкатегорій.

слова ускладіфразеологізмівмають часто переноснезначення.

Класифікаціяфразеологічниходиниць

Фразеологічнізрощення — семантичнонеподільні ФО, у якихціліснезначенняневмотивоване, тобто не випливаєіззначенькомпонентів (битибайдики, точитиляси, собаку з’їсти).

Фразеологічнієдності — тематичнонеподільніодиниці, але ціліснезначенняїхпевноюміроюмотивованезначеннямкомпонентів (триматикамінь за пазухою, не нюхати пороху, прикуситиязика).

Фразеологічнісполучення — цетакістійкімовнізвороти, які не є «безумовнимисемантичнимиодиницями», оскількихарактеризуютьсяпевноюсамостійністюскладових части. Одне слово у фразеологічномусполученні є стрижневим й не може бути заміненеіншим, а ті слова, щойогохарактеризують, допускаютьвзаємнузамінучипідстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушитипитання (справу, проблему); не сходити з язика (уст).