бат

85) Отже, образ, почуття і думка - єдність, яка створюється завдяки спільній активності механізму. Його гармонія - продукт трьох механізмів психіки, трьох властивостей відображення, трьох сходинок пізнання й умови творчого процесу. І тому вони працюють разом, хоча і міняються ролями: від домінування до беззаперечного підпорядкування сильнішому.Вмикає механізм творчості дискомфорт - внутрішня або зовнішня незручність, скрута, потреба. Стан дискомфорту вимагає визначити межі невідомого, а в ньому - задачі, які оточують людину з усіх боків. Розв'язати задачу - це перетворити щось дисгармонійне в гармонійне: з примітивної форми - у досконалу гармонію, створення якої повертає людину у комфортний стан.Люди з гармонійним механізмом творчості йдуть свідомо на дискомфорт і, долаючи його, отримують задоволення.

86) Натхне́ння ( англ. inspiration) — особливий стан людини, типова для творчості риса, її складовий елемент, який характеризується, з одного боку, високою продуктивністю, з другого боку — величезним підйомом і напругою сил людини. Натхнення - це дія творчих сил.Духовність — це інструмент людини для перетворення дискомфорту заради комфорту і гармонії.Отже, духовність - як людська властивість і як її інструмент - виявляється тільки у творчої людини. Для людини-виконавця і ця якість втрачена, тому духовність у справжній формі (безрозмірна ємність вщерть налита енергією і має форму гармонії) породжує в неї страх, а отже, блокує активне її сприймання.Людина споживає духовність з насолодою: вона - ерудит, бо хоче все знати. Ерудит, замість справжньої духовності, для своїх "духовних" потреб використовує чужі "духовні" стереотипи. (Вибачте: ви, звичайно, знаєте, що всі стереотипи - чужі, але тут нам необхідно підкреслити саме цю обставину.)Духовність не знецінюється, вона може вибухнути, руйнуючи замкнутий (але примарно надійний) світ людини. І в той же час без духовності людина не може жити: кожному потрібне обґрунтування "приходу" в цей світ (обивательський сенс життя).

87) ЕМОЦІЇ - це переживання людиною ситуативного чи дійового значення предметів та явищ минулого, теперішнього або майбутнього. їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від почуттів, виникаючи, може швидко збільшуватися, а потім так само легко об'єктивуватися в інше психічне.ПОЧУТТЯ - це переживання людиною життєвого сенсу пред­метів та явищ.Почуття розвиваються поступово. їхній психоенергетичний потенціал, на відміну від емоцій, перебуває у психіці відносно тривалий час і навіть усе життя (патріотизм, дружба, кохання, гордість, гідність, ревнощі тощо). Почуття - це таке внутрішнє психічне, яке постійно наявне в психіці людини, прямо й опосередковано впливає на її поведінку і діяльність. Власне переживання є основою будь-якої емоції та почуття.Керуючись цим, ми пропонуємо страто-диференційну психоенер-гетичну концепцію сфери переживань людини, до якої входять: і) емоційний тон відчуттів; 2) емоційні стани; з) емоційні властивості особистості; 4) різні емоційні явища та почуття. Отже, йдеться про сферу переживань людини як більш об'ємне поняття, ніж емоції та почуття.

88) Емоції та почуття характеризуються певною якістю та полярністю, активністю та інтенсивністю.

Як почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції та почуття від інших (наприклад, радість — від гніву, любов — від ненависті).

Емоціям і почуттям властива полярність. Вона виявляється в тому, що кожна емоція, кожне почуття за різних обставин можуть виявлятися протилежно: “радість — горе”, “любов — ненависть”, “симпатія — антипатія”, “задоволення — незадоволення”. Полярні переживання мають явно виражений позитивний або негативний відтінок. Умови життя та діяльності викликають почуття різного рівня активності.Розрізняють стенічні емоції та почуття — ті, що посилюють активність, спонукають до діяльності, та астенічні — ті, що пригнічують людину, зменшують її активність, демобілізують.Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану і ставлення до ситуації та об’єктів, що викликають переживання, емоції та почуття виявляються більш-менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними.Характерна особливість емоцій і почуттів полягає в тому, що вони цілковито захоплюють особистість..

89) Різноманітні реакції організму на ситуацію пов’язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об’єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише на собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні – негативні.Емоція може викликати порушення пам’яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб’єкта відповідно до ситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина, як суб’єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. “Око людського пізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею” (Ф.Бекон). Людина не безсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник.

90) Позитивні емоції-реакція психіки на задоволену потребу: радість, насолода, задоволення тощо.Негативні - наслідок незадоволеної чи недостатньо задоволеної потреби: сум, гнів, страх тощо.В нейтральних емоціях немає безпосереднього зв'язку між ступенем задоволення потреби та реакцією психіки: інтерес, здивування.Стенічні емоції - ті, що посилюють активність, пожвавлюють людину, спонукають її до діяльності: радість, гнів тощо.Астенічні - ті, що пригнічують людину, послаблюють її активність, демобілізують: сум, горе.Залежно від індивідуальних особливостей особистості, її стану ставлення до ситуації та об'єктів, що зумовлюють переживання, почуття виявляються більш або менш інтенсивно, бувають довготривалими або короткочасними і називаються захопленнями та пристрастями.У афективній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони являють собою відображення переживання людиною свого ставлення до явищ соціальної дійсності.

91) В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Особливе місце вищим почуттям відводиться у художній творчості. Багато авторів приділяють чималу увагу їхньому висвітленню тощо. Вони являють собою відображення переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, інтелектуальні та праксичні почуття. Рівень духовного розвитку людини оцінюють за тим, якою мірою їй властиві ці почуття. У вищих почуттях яскраво виявляються їхні інтелектуальні, емоційні та вольові компоненти. Вищі почуття є не лише особистим переживанням, а й засобом виховного впливу на інших.Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе. Їхнім джерелом є спільне життя людей, їхні взаємини, боротьба за досягнення суспільних цілей. Моральні почуття людини сформувались у суспільно-історичному житті людей, в процесі їхнього спілкування і стали важливим засобом оцінки вчинків і поведінки, регулювання взаємин особистості.Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, в праці, в гармонії барв, звуків, рухів і форм. Гармонійна злагодженість в об'єктах цілого та частин, ритм, консонанс, симетрія викликають почуття приємного, насолоду, яка глибоко переживається та вшляхетнює душу. Ці почуття викликають твори мистецтва.

92) С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх відповідно як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами.

93) Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілейВоля має самоцінне значення в житті людини:- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Свідома діяльність - це довільна діяльність. Довільне напруження фізичних сил, довільне сприймання, запам'ятовування, довільна увага тощо - це свідома регуляція, свідоме спрямування фізичних і розумових сил на досягнення свідомо поставленої мети.Отже, воля є однією з найважливіших умов людської діяльності Воля людини виробилася в процесі її суспільно-історичного розвитку, в трудовій діяльності. Живучи й працюючи, люди поступово навчилися ставити собі певну мету і свідомо досягати її здійснення.

94) Вольові якості — це відносно стійкі, незалежні від конкретно! ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. До їх числа відносять: мужність, цілеспрямованість, рішучість, самостійність, наполегливість, ініціативність, витримку тощо. Поговоримо про деякі з них.Є.П. Ільїн поділяє ситуативні вияви волі і вольові якості особистості. Перші виникають як природна реакція психіки на певні ситуації, коли людина змушена через зовнішні причини виявляти свою волю; другі - це відносно стійкі стани людини, які активізуються і виявляються в більшості однотипних ситуацій.Рішучість - це індивідуальна властивість волі, пов'язана зі здатністю і вмінням своєчасно і самостійно приймати відповідальні рішення і неухильно реалізовувати їх у діяльності. У цій якості особливо яскраво виявляється воля як здатність до вільного вибору: прийняти рішення і означає зробити вибір у неоднозначній ситуації.Цілеспрямованість - можна визначити як здатність свідомої концентрації на певній меті. Ця якість містить у собі не тільки чітке усвідомлення мети, а й вибір найбільш ефективних шляхів її досягнення, здатність до планомірного здійснення дій для досягнення мети.Наполегливість - це здатність до стійких, активних, енергійних дій, результативність у подоланні перешкод. Наполегливість особливо яскраво виявляється тоді, коли людина знаходиться в проблемній ситуації, коли є труднощі, перепони на шляху до досягнення мети.Терплячість - це здатність до тривалої протидії несприятливим чинникам. Воля в даному випадку виявляє свою ініціюючу функцію, спонукаючи людину зберігати актуальний стан всупереч ситуації, що склалася.Ініціативність — це вольова якість, яка виявляється в здатності до активних дій, що викликані власними установками, уявленнями, переконаннями людини. Ініціативність виявляється в творчості, новаторстві, самостійності, стійкості до зовнішніх впливів.Самовладання - передбачає збереження ясності думки, володіння емоціями в складній ситуації, здатність керувати своїми діями в стані стресу.

95) Якщо зробити спробу розкласти вольовий процес на складові та етапи його розгортання, то і отримаємо таку картину, індивід з його конкретним душевним укладом, самопочуттям, самооцінкою та більш-менш ясним усвідомленням своїх інтересів формує певні уявлення; ці уявлення мають на такому його душевному фоні конкретний емоційний тон. У вольовім процесі, за С. Л. Рубінштейном, можна виділити 4 основні стадії (фази), які в складному вольовому акті виступають в розгорнутому вигляді, а у простому - в згорнутому: • перша фаза - виникнення потягу і попереднє встановлення мети;. • друга фаза - розгляду і боротьби мотивів; • третя фаза - вирішення; • четверта фаза - виконання. Якщо вольовий процес розглянути відповідно певній діяльності людини, він може бути описаний терміном «вольова дія», тобто вольова дія - це вольовий процес, розглянутий в діяльнісному контексті. Вольовою є цілеспрямована свідома дія, через яку людина планово здійснює обрану мету.

96) Розвиток вольової регуляції поведінки в людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку - це перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого боку - знаходження людиною контролю над своєю поведінкою, з третього - вироблення вольових якостей особистості. Всі ці процеси онтогенетично починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і навчається користуватися нею як ефективним засобом психічної і поведінкової саморегуляції. Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тому, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі завдання і переслідує усе більш віддалені цілі, що потребують докладання значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу.Розвиток волі в дітей тісним чином співвідноситься зі збагаченням їхньої мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, що керують діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону зроблених вчинків - усе це важливі моменти виховання волі в дітей. Мотивація вчинку, в який включається вольова регуляція, стає свідомою, а сам вчинок - довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхній щабель займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності. Гарним прикладом такої діяльності може служити наднормативна робота, пов'язана з вищими моральними цінностями, здійснювана на добровільній основі і спрямована на користь людям. Удосконалення вольової регуляції поведінки в дітей пов'язане з їх загальним інтелектуальним розвитком, появою мотиваційної та особистісної рефлексії.

97) Темпера́мент (лат. temperamentum — «належне співвідношення частин») — вроджена (біологічно зумовлена) і незмінна властивість людської психіки, що визначає реакцію людини на інших людей та на обставини.Темперамент становить основу розвитку характеру. З фізіологічної точки зору, темперамент — тип вищої нервової діяльності людини.У чистому вигляді темпераменти зустрічаються вкрай рідко. Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку протікання його психічних процесів і поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних процесів, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини - рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т.д. Темперамент характеризує динамічність особиcтості, але не характеризує її переконань, поглядів, інтересів, не є показником цінності або малоцінності особи, не визначає її можливості (не слід змішувати властивості темпераменту з властивостями характеру або здібностями). Можна виділити наступні основні компоненти, що визначають темперамент

98) Вчення 1. П. Павлова про типи нервової системи та вищої нервової діяльності спричинило істотні зміни наукового тлумачення темпераменту. Поєднання різної міри вияву сили, врівноваженості та рухливості процесів збудження та гальмування дало підставу виокремити чотири головні типи нервової системи, а саме:1. Сильний, врівноважений, але рухливий - жвавий тип.2. Сильний, врівноважений, інертний - спокійний, але малорухливий тип.3. Сильний, неврівноважений тип з переважанням збудження над гальмуванням - збудливий, нестриманий тип.4. Слабкий тип.Цю типологію нервової системи І. П. Павлов пов'язував з темпераментом. Вживаючи термінологію Гіппократа щодо темпераментів, він писав, що сангвінік - палкий, врівноважений, продуктивний тип, але лише тоді, коли в нього є багато цікавих справ, які його збуджують.Флегматик - врівноважений, наполегливий, продуктивний працівник. Холерик - яскраво бойовий тип, задерикуватий, легко й швидко збуджується.Меланхолік - помітно загальмований тип нервової системи. Для нього кожне явище в житті стає гальмівним агентом, він недовірливий, в усьому бачить погане, небезпечне.Холеричний і меланхолійний темпераменти І. П. Павлов розглядав як крайні, в яких несприятливі ситуації та умови життя можуть викликати психопатологічні вияви - неврастенію в холерика та істерію в меланхоліка. У золотій середині, за висловом Павлова, перебувають сангвінічний та флегматичний темпераменти - їх врівноваженість є виявом здорової, по-справжньому життєздатної нервової системи.Але пояснювати природу темпераменту з позицій типологічних особливостей нервової системи недостатньо.

99) Властивості темпераменту - найстійкіші індивідуальні властивості, які виникають у ранньому дитинстві, зберігаються впродовж життя і виявляються в поведінці, спілкуванні, діяльності, проявах емоцій і почуттів, стилі мислення.Систему психологічних властивостей темпераменту утворюють:1) чутливість (сензитивність). Про неї судять на підставі найменшої сили зовнішнього впливу, необхідної для виникнення у людини певної психічної чи поведінкової реакції - відповіді (репліки, емоції, рухи, міміки тощо), і швидкості, з якою вона виникає. Іншими словами - на підставі сили впливу потрібно, щоб людина відреагувала;2) реактивність (величина реакції на вплив). Ця властивість виявляється в інтенсивності, силі реакції людини на вплив (зауваження, погрозу, різкий і неочікуваний звук тощо). Про людину з високою реактивністю стверджують: «Спочатку зробить, а потім подумає», «заводиться з півоберту»; з низькою реактивністю: «Сім раз відміряє, потім відріже», «не розумієш, чи зрадів, чи засмутився». Люди з високою реактивністю здебільшого відповідають не подумавши; у прикрості і роздратуванні легше і частіше «виходять із себе», нетерплячі, запальні, легко вступають у конфлікт; перебивають розповідь;3) активність. Її ознаки - зосередженість, цілеспрямованість, енергійність, з якими людина впливає на світ, долає перешкоди на шляху до мети.Активна людина настирлива у подоланні труднощів, довше зберігає бадьорість і не «опускає руки» у важких ситуаціях, схильна доводити справу до кінця;4) співвідношення реактивності і активності.

100) характер — це сукупність стійких індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, у ставленні до колективу, до інших людей, праці, навколишньої дійсності та самої себе.Термін "характер"- грецького походження, він означає "риса", "ознака", "відбиток". Введений він для визначення властивостей людини колегою Арістотеля Теофрастом. У "Характеристиках" він описав з погляду мораліста 31 тип людських характерів - людей хвалькуватих, балакучих, нещирих, нудних, улесливих тощо.Пізніше філософи і психологи, пояснюючи і класифікуючи людські характери, головними чинниками їх формування вважали особливості будови тіла, функції людського організму, моральні засади людських стосунків або їх розумові здібності і досвід.Кожній людині, крім динаміки дій, що виявляється в темпераменті, притаманні істотні особливості, які впливають на її діяльність та поведінку. Про одних кажуть, що вони працьовиті, дисципліновані, скромні, чесні, сміливі, колективісти, а про інших - ліниві, хвалькуваті, неорганізовані, честолюбні, самовпевнені, нечесні, егоїсти, боягузи.Ці й подібні риси виявляються настільки яскраво і постійно, що визначають собою типовий різновид особистості, індивідуальний стиль її соціальної поведінки.Такі психологічні особливості особистості називають рисами характеру. Ці риси характеризують і мету, до якої прагне людина, і способи досягнення мети. Знати це важливо, оскільки особистість характеризується не тільки тим, що вона робить, а й тим, як вона це робить.

101) (Л.С. Виготський, Б.Г. Ананьєв). Ґрунтуючись на матеріалістичному розумінні психічних явищ та властивостей людини, слід відзначити, що спільним для характеру і темпераменту є залежність від фізіологічних особливостей людини, насамперед від типу нервової системи. Характер.розвивається на грунті темпераменту. Темперамент визначає в характері такі риси, як урівноваженість або неврівноваженість поведінки, легкість входження в нову ситуацію, рухливість чи інертність реакцій тощо. Однак темперамент не визначає змістовного боку характеру. У людей з однаковими властивостями темпераменту можуть бути абсолютно протилежні риси характеру. Особливості темпераменту можуть сприяти або протидіяти формуванню тих чи інших рис характеру. Так, холерику важко бути врівноваженим та стриманим, меланхоліку - сміливим та рішучим, флегматику - товариським та рухливим, сангвініку - "наполегливим трудівником життя" (І.П.Павлов).Властивості темпераменту можуть приходити у певне протиріччя з характером. Таким чином, риси темпераменту і характеру органічно пов'язані і взаємодіють одна з одною в єдиній цілісності людини, утворюючи неподільний сплав - інтегральну характеристику її індивідуальності.

102) У структурі характеру потрібно виокремлювати зміст і форму. Зміст характеру особистості визначають суспільні умови життя та виховання. Вчинки людини завжди чимось мотивуються, на щось або на когось спрямовуються.Але за формою наміри, прагнення реалізуються по-різному.Співвідношення темпераменту і характеру можна представити таким чином:характер – це сукупність придбаних якостей, а темперамент – вроджених;характер може змінюватися під впливом життєвих обставин, а темперамент залишається незмінним;поняття характеру досі не змогли класифікувати, на відміну від темпераменту;характер і його окремі риси можна піддати оцінці, а темперамент їй не піддається. Темперамент і характер завжди будуть плутати між собою. Проте в тандемі вони створюють цілісну особистість, яку завжди можна оцінити з боку. І головне, щоб її вроджені якості завжди знаходилися в гармонії з набутими.

103) Спроби побудови типології характерів вже були протягом усього історії психології. Однією із найвідоміших і ранніх їх стала та, яка ще початку ХХ століття було запропоновано німецьким психіатром і психологом Еге.Кречмером. Усі вони він пов'язав б із особливим типом характеру (згодом виявилося, що належних Наукових підстав щодо цього в автора був).1. Астенічний тип, поКречмеру, характеризує невеличка товщина тіла вигляд збоку за середнього чи вищий за середній зростанні.Астеник — це звичайно поганий тонку людина, через свою худорлявості який трохи вища, чим він насправді. У астеніка тонка шкіра обличчя та тіло, вузькі плечі, тонкі руки, подовжена і пласка грудної клітки зі слаборозвиненою мускулатурою і слабкими жировими накопиченнями. Така переважно характеристикаастеников-мужчин. Жінки цього, ще, вони часто ймалоросли.2.Атлетическому типу притаманний сильно розвинений скелет і мускулатура. Така людина зазвичай середнього чи високого зросту, з широкими плечима, потужної грудною клітиною. В нього щільна, висока голова.3.Пикнический тип відрізняється сильно розвиненими внутрішніми порожнинами тіла (голови, грудях, живота), схильністю до ожиріння при слаборозвинених м'язах і опорно-руховому апараті. Така людина середній на зріст з короткою шиєю, сидить між плечима.Тип будівлі тіла, як було зазначено показано щеКречмером й почасти підтверджено новітніми дослідженнями у сферіпсихогенетики, належним чином корелює зі схильністю до психічним захворювань. Наприклад, на маніакально-депресивний психоз найчастіше хворіють котрі мають вкрай вираженими рисами пікніка. До найшизофренічнішим захворювань більше схильніастеники і атлетики.

104) Основну роль у формуванні та розвитку характеру дитини відіграє її спілкування з усіма навколо. У властивих для дитини вчинках і формах поведінки вона насамперед наслідує близьких дорослих людей і через емоційне підкріплення засвоює форми їхньої поведінки.Найсприятливішим періодом життя для становлення характеру вважається вік від 2-3 до 9-10 років, коли діти багато і часто спілкуються, як з дорослими, так і з ровесниками, та відкриті для сторонніх впливів, і з готовністю їх приймають, наслідуючи всіх і в усьому. Дорослі люди в цей час, маючи необмежену довіру у дитини, можуть впливати на неї словом, вчинком та дією, що створює сприятливі умови для підкріплення необхідних форм поведінки.Стиль спілкування дорослих один з одним на очах у дитини, спосіб спілкування з нею самою дуже важливі для становлення характеру. Особливо це стосується спілкування батьків з дитиною і передусім мами. Те, як діють батьки щодо дитини, через багато років стає способом встановлення нею стосунків зі своїми дітьми.Першими у дитини закладаються такі риси, як доброта, комунікабельність, емпатійність, а також протилежні: егоїстичність, сухість, байдужість до людей.Важливе значення для формування характеру має трудова діяльність. В ній закладається працелюбство, акуратність, добросовісність, відповідальність, наполегливість.Формування якостей характеру в дошкільному віці відбувається у грі та доступних видах домашньої праці. Великий вплив на їхній розвиток має адекватна віку та потребам дитини стимуляція з боку дорослих. В характері дитини цього віку зберігаються і закріплюються в основному такі риси, які постійно отримують схвалення.

105) Термін “мотивація” являє собою більш широке поняття, ніж термін “мотив”. Слово “мотивація” використовується в сучасній психології у двоякому смислі: воно позначає систему чинників, що детермінують поведінку (сюди входять, зокрема, потреби, мотиви, цілі, наміри, прагнення і багато чого іншого), та характеристику процесу, що стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні. Ми будемо використовувати поняття “мотивація” переважно в першому значенні, хоча в деяких випадках, коли це необхідно (і застережено), будемо звертатися і до другого його значення. Мотивацію, таким чином, можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність. Відомий німецький психолог К. Левін показав, що кожна людина характерним для неї способом сприймає й оцінює ту саму ситуацію, і у різних людей ці оцінки не збігаються. Крім того, та сама людина залежно від того, в якому стані вона перебуває, ту ж саму ситуацію може сприймати по-різному. Це особливо характерно для інтелектуально розвинутих людей, що мають великий життєвий досвід і здатні з будь-якої ситуації вилучити для себе багато корисного, бачити її під різними кутами зору і діяти в ній різними способами. Мотив, на відміну від мотивації, - це те, що належить самому суб'єкту поведінки, є її стійкою особистісною властивістю, що зсередини спонукає до певних дій. Мотив також можна визначити як поняття, що в узагальненому вигляді є безліччю диспозицій З усіх можливих диспозицій найбільш важливою є поняття потреби. її викликає стан потреби людини або тварини у певних умовах, яких їм бракує для нормального існування і розвитку. Потреба як стан особистості завжди пов'язана з наявністю в людини почуття незадоволеності, тобто з дефіцитом того, що потрібно (звідси назва “потреба”) організму (особистості). сфери людини.