бат

19) Спробуємо узагальнити і виділити основні види діяльності, властиві всім людям. Вони будуть відповідати загальним потребам, що можна виявити практично в усіх без винятку людей, а точніше - видам соціальної людської активності, в які неминуче включається кожна людина в процесі індивідуального розвитку. Це - спілкування, гра, навчання і праця. їх варто розглядати як основні види діяльності. Спілкування - перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним йдуть гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять характер, що розвиває, тобто при включенні й активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток.Спілкування розглядається як вид діяльності, спрямованої на обмін інформацією між людьми, які спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення порозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання допомоги та навчально-виховного взаємовпливу людей. Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним. Гра - це вид діяльності, результатом якої не стає виробництво якогось матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих і дітей). Ігри часто мають характер розваги, відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженостей, що виникли під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі послабити іншим шляхом.Навчання - вид діяльності, метою якої є набуття людиною знань, вмінь і навичок. Навчання може бути організованим (здійснюватися в спеціальних освітніх закладах) і неорганізованим (бути побічним, додатковим результатом інших видів діяльності). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти. Особливість навчальної діяльності полягає в тому, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда.Особливе місце в системі людської діяльності посідає праця.

20) Психічні процеси - сприйняття, уявлення, увага, уява, пам'ять, мислення, мова - є найважливішими компонентами будь-якої людської діяльності. Для того, щоб задовольняти свої потреби, спілкуватися, грати, учитися і працювати, людина повинна сприймати світ, звертати увагу на ті або інші моменти або компоненти діяльності, уявляти те, що їй потрібно зробити або запам'ятати, обміркувати, висловлювати судження. Отже, без участі психічних процесів людська діяльність неможлива, вони виступають як її невід'ємні внутрішні моменти.Але виявляється, що психічні процеси не просто беруть участь у діяльності, вони в ній розвиваються і самі являють особливі види діяльності. Сприйняття в процесі практичної діяльності набуває своїх найважливіших якостей, формуються його основні види: сприйняття глибини, напрямку і швидкості руху, часу і простору. Практичне маніпулювання дитини з об'ємними, близькими і віддаленими предметами відкриває їй той факт, що предмети і простір мають певні виміри: ширину, висоту, глибину. У результаті людина навчається сприймати й оцінювати форми. Слідкуючі рухи рук і очей, супроводжувані синергічними, координованими скороченнями певних м'язів, сприяють становленню сприйняття руху та його напрямку. Зміни швидкості об'єктів, що рухаються, автоматично відтворюються в прискореннях і уповільненнях скороченнях деяких м'язів, і це навчає органи почуттів сприйняттю швидкості. Уява теж пов'язана з діяльністю. По-перше, людина не в змозі уявити таке, що коли-небудь не було в досвіді, не було елементом, предметом, умовою або моментом якоїсь діяльності. Фактура уяви є відбитком, хоча й не буквальним, досвіду практичної діяльності.Ще більшою мірою це стосується пам'яті, причому до двох її основних процесів - до запам'ятовування та відтворення. Одночасно запам'ятовування здійснюється в діяльності і саме являє особливого роду мнемонічну діяльність, що містить дії й операції, спрямовані на підготовку матеріалу до кращого його запам'ятовування. Це - структурування, осмислення, асоціювання матеріалу з відомими фактами, включення різних предметів і рухів у процес запам'ятовування тощо. Пригадування також припускає виконання певних дій, спрямованих на те, щоб вчасно і точно пригадати закарбований у пам'яті матеріал. Відомо, що свідоме відтворення діяльності, в перебігу котрої якийсь матеріал запам'ятали, сприяє тому, що він легше пригадується. Мислення в ряді своїх форм ідентичне практичній діяльності (так зване “ручне”, або практичне, мислення). У більш розвинутих формах - образній і логічній - діяльнісний момент виступає в ньому у вигляді внутрішніх, розумових дій і операцій. Мова також являє собою особливого роду діяльність, і часто, характеризуючи її, користуються словосполученням “мовна діяльність”.

21) Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо і несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками.Уміння - це елементи діяльності, що дозволяють що-небудь робити з високою якістю, наприклад точно і правильно виконувати якусь дію, операцію, серію дій або операцій. Уміння звичайно містять автоматично виконувані частини, називані навичками, але в цілому являють собою свідомо контрольовані частини діяльності, принаймні в основних проміжних пунктах і кінцевій меті.Навички - це цілком автоматизовані, інстинкто-подібні компоненти вмінь, реалізовані на рівні несвідомого контролю. Якщо під дією розуміти частину діяльності, що має чітко поставлену свідому мету, то навичкою також можна назвати автоматизований компонент дії. При автоматизації дій і операцій, перетворенні в навички у структурі діяльності відбувається ряд перетворень. По-перше, автоматизовані дії й операції зливаються в єдиний цілісно виконуваний акт, іменований умінням (наприклад, складна система рухів людини, яка пише або робить спортивну вправу, яка проводить хірургічну операцію або яка виготовляє тонку деталь, яка читає лекцію тощо). При цьому зайві, непотрібні рухи зникають, а кількість помилкових різко зменшується.Важливе значення для розуміння процесу формування навичок має їх перенесення, тобто поширення і використання навичок, сформованих у результаті виконання одних дій і видів діяльності, на інші.

22) Мотив — це внутрішня рушійна сила, що спонукає людину до діяль-ності. Мотиви діяльності та поведінки людини генетично пов’язані зїї органічними та культурними потребами. Потреби породжують інте-реси, тобто спрямованість особистості на певні об’єкти з метою пізна-ти їх, оволодіти ними.Мотив тісно пов'язаний з метою, тому що він є спонукою або устремлінням досягнути її. Але мотиви можуть відділятися від цілей та переміщатися на саму діяльність (гра, робота "з любові до мистецтва") або на один з її результатів. Мотиви людської діяльності дуже багатогранні, поза як випливають з різних потреб та інтересів, які формуються у людини в процесі суспільного життя.Мотиви людської діяльності можуть бути різноманітними: органічні, функціональні, матеріальні, соціальні, духовні.Тип мотиву характеризується домінуючим видом діяльності. Мотиви поділяються на потенційні та актуальні Розрізняються вони між собою в міру включення у структуру діяльності. Існує цікава теорія А. Адлера (1870-1937), згідно з якою провідним мотивом людської діяльності є "природжене прагнення до зверхності, до влади". Він вважав, що джерелом даного прагнення є почуття неповноцінності, притаманне кожній людині, та намагання компенсувати свої слабкості і розвивати неповноцінні функції. Безпосередньо своєю діяльністю та "вчинками" людина прагне піднести себе в очах оточуючих та у власному уявленні про себе.Наступною ланкою схеми діяльності виступає спосіб її виконання. Він залежить від цілей та мотивів і, враховуючи їх, виконується відповідними навичками та вміннями.Завершальна підструктура діяльності - це її результат, основною особливістю якого є його відповідність цілі.Всі структурні компоненти діяльності виступають у різних формах свого прояву, у свідомості особистості та її поведінці.

23) Психомоторика - механізм, система, функція, які, зливаючись у цілісність, утворюють функціональний орган.Психомоторика - дійовий орган людини. Це орган людини, а не тіла.Протягом майже всієї історії діяльності людей психомоторика і її функції були і залишаються нині здебільшого засобом створення другої природи людини — культури. У тому числі і таких предметів, які є носіями духовних надбань людства, - живописних полотен, скульптур, архітектури, техніки, технологій тощо.Лише в дії індивідуальність людини стає дійсною. Те, що людина зробила, створила, вчинила, є її характерною ознакою - її мірою. психомоторні процеси об´єднують у єдину і неподільну цілісність три компоненти:мисляче тіло;предмет;психомоторні процеси, які забезпечують можливість обміну енергією та інформацією між мислячим тілом і предметом.Людина, виконуючи дії над предметом, одухотворяє його, втілює в нього певний потенціал внутрішнього психічного (об´єктивація психоенергії). Водночас предмет виявляє і зворотну дію на людину. Його психоенергія розоб´єктивується і втілюється в людині.Людина, діючи з предметом, відкриває його властивості, які перетворює на дійові стани - здатності, які є умовами кращих подальших дій.У процесі дії людина створює здатності не лише знати властивості предметного світу (прямий процес психомоторики), а й використовувати їхню силу в перетворенні того самого предмета чи речовини в нові форми, щоб задовольняти суто людські потреби (зворотний процес психомоторики).Яка роль і місце думки в цьому процесі? Власне, думка виростає і розвивається з живих рухів. У процесі руху думка об´єктивується в предметах, процесах і явищах. Вона набуває в цьому процесі досконалості і, нарешті, стає виміром у створенні предметів і явищ - мірою людини.

24) Особистість - це людина, узятий в системі таких його психологічних характеристик, що соціально обумовлені, виявляються в суспільних за природі зв'язках і відносинах є стійкими, визначають моральні вчинки людини, що мають істотне значення для нього самого і оточуючих. Розглянемо структуру особистості. У неї зазвичай включаються здібності, темперамент, характер, вольові якості, емоції, мотивація, соціальні установки. Всі ці якості докладно будуть розглядатися у відповідних розділах, а тут ми обмежимося тільки спільними їх визначеннями. Здібності розуміються як індивідуально стійкі свій властивості людини, що визначають його успіхи в різних видах діяльності. Темперамент включає якості, від яких залежать реакції людини на інших людей і соціальні обставини. Характер містить якості, що визначають вчинки людини відносно інших людей. Вольові якості охоплюють кілька спеціальних особистісних властивостей, що впливають на прагнення людини до досягнення поставлених цілей. Емоції і мотивація - це, відповідно, переживання і спонукання до діяльності, а соціальні установки-переконання і відношення людей.Фрейд виділяє три основні концептуальні блоки особистості: 1) ід («воно») – головна структура особистості, що складається з сукупності несвідомих (сексуальних і агресивних) потреб; ід функціонує відповідно до принципу задоволення; 2) его («я») – сукупність переважно усвідомлюваних людиною пізнавальних і старанних функцій психіки, що представляють, в широкому сенсі, всі наші знання про реальний світ; его – це структура, яка покликана обслуговувати ід, функціонує відповідно до принципу реальності і регулює процес взаємодії між ід і суперего і виступає ареною безперервної боротьби між ними; 3) суперего («зверх-я») – структура, що містить соціальні норми, установки, моральні цінності того суспільства, в якому живе людина. [7; c.127] Ід, его і суперего знаходяться в постійній боротьбі за психічну енергію із-за обмеженого об’єму лібідо.

25) Розвиток — це специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.Відомий український психолог Г.С. Костюк писав: "Розвиток — безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшення одних і зменшення інших ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Однак він не зводиться до кількісних змін, до зростання того, що вже є, а включає "перерви безперервності", тобто якісні зміни. Виховання і навчання впливають на розвиток особистості. Вони сприяють:1) розвитку фізичних якостей і природних здібностей, набуттю нових впродовж усього життя людини; 2) розвитку умінь переборення внутрішніх суперечностей відповідно до особливостей суспільного розвитку; 3) психічному розвитку людини. До цього процесу належать осмислення, систематизація, узагальнення інформації, засвоюваної під час різних видів діяльності; 4) інтелектуальному, творчому розвитку особистості. Мисленнєві здібності краще розвиваються там, де вчитель правильно організовує навчальну діяльність, використовуючи у процесі навчання проблемні ситуації, сприяючи самостійному вирішенню творчих завдань; 5) розвитку здатності до спілкування з оточуючими, завдяки чому дитина вчиться, набуває навиків розуміння інших людей, а завдяки цьому і себе; 6) розвитку потреб людини. Виховання і навчання покликані розвивати вищі людські потреби (у духовному спілкуванні, співпраці з іншими людьми, у моральній поведінці, знаннях, творчості); 7) розвитку особистості, яка постійно вдосконалюється, будучи не лише об’єктом, а й суб’єктом виховного процесу. Під впливом виховання і навчання формуються свідомість і самосвідомість, власне «Я».

26) Особистість — це не суто психологічне поняття, і вивчається вона всіма суспільними науками — філософією, соціологією, етикою, педагогікою та ін. Розумінню природи особистості сприяють література, музика, образотворче мистецтво. Особистість відіграє значну роль у вирішенні політичних, економічних, наукових, культурних, технічних проблем, загалом у піднесенні рівня людського буття.Індивід постає на верхній межі періоду літичного (стабільного) розвитку людського організму як результат кризи одного року. Замість попередньго повного сімбіозу, злиття дитини і дорослого, з'являються двоє — дитина і дорослий. Таким чином, вихід з кризи одного року є початком літичного періоду індивідного розвитку — плавних, тривалих змін, народження індивідного «порядку» з організмового «хаосу», що проявляється у елементарних виявах диференціації та інтеграції психічних процесів, психофізіологічній самоорганізації на різних етапах сензитивності, функціональній самоорганізації становлення мозкової архітектоніки, витворенні індивідуально-типологічних властивостей та конституційної типології у її людських виявах. Тут відбувається остаточне розмежування для дитини предметного і соціального середовища, переживання психофізіологічних станів у формі бажань, прагнень тощо. Криза дитинства (5,5-7,5 років) завершуючи індивідний етап розвитку дитини, стає водночас початком особистісного етапу. Індивідуальність (лат. individuitas — неподільність) — сукупність своєрідних особливостей і певних властивостей людини, які характеризують її неповторність і виявляються у рисах характеру, у специфіці інтересів, якостей, що відрізняють одну людину від

27) Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах та ін: - Потяг - недостатньо повне усвідомлене прагнення до досягнення чого-небудь. - Схильність - прояв потребностно-мотиваційної сфери особистості, що виражається в емоційному перевазі того чи іншого виду діяльності або цінності; - Ідеал - образ, який є втіленням досконалості і зразком вищої мети в прагненнях індивіда. - Світогляд - система поглядів і уявлень про світ, на ставлення людини до суспільства, природи, самого себе.- Переконання - вища форма спрямованості особистості, що виявляється в усвідомленої потреби діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями на тлі емоційних переживань і вольових устремлінь;- Установка - готовність індивіда до певної діяльності, актуалізується за нинішньої ситуації.

28) З потребами особистості тісно пов'язані інтереси. Інтерес особистості - це вибіркове ставлення особистості до об'єкта, зважаючи на його життєве значення й емоційну привабливість. Інтерес - це особливість особистості, що виявляється в її націленості на певні об'єкти, прагненні ближче їх пізнати, оволодіти ними. Людина переживає інтерес як стан, пронизаний позитивними емоціями. Надзвичайно важливу роль відіграють в інтересі і вольові риси, прагнення особистості налагодити контакт з об'єктом, виконати пов'язану з ним діяльність. Отже інтерес — це складна форма вибіркової діяльності особистості, в якій своєрідно поєднуються пізнавальні, емоційні та вольові риси особистості. Це відносно постійні, стійкі і важливі особливості, які тісно пов'язані зі світоглядом, життєвим і трудовим самовизначенням особистості. Саме цим інтерес відрізняється від тимчасової зацікавленості, яка має ситуативний характер. • Інтереси особистості виникають під впливом суспільних умов її життя, в процесі діяльності, спрямованої на задоволення тих чи інших її потреб. Отже, інтерес відіграє надзвичайно важливу роль у житті і діяльності особистості. Він спонукає її до діяльності в певному напрямку, активізує цю діяльність.

29) Домагання – це потреби людини, мотиви або тенденції, що мають прояв у ступені трудності мети, яку вона ставить перед собою.Самооцінка і домагання розвиваються завдяки поступовій інтеріоризації зовнішніх оцінок, що виражають суспільні вимоги у вимоги людини до самої себе. Самооцінка формується ще з дитинства в процесі спілкування за такими етапами: увага з боку дорослих; співробітництво з ними; відчуття поваги з їхнього боку; взаєморозуміння. Т.ч. від взаємостосунків дитини с батьками залежить її ставлення до себе. Формування самооцінки продовжується і в шкільні роки: коректні оцінки вчителів і т.п.Самооцінка показує як людина оцінює себе щодо окремої властивості, узагальнена самооцінка формує самоповагу, з чого випливає що самоповага та самооцінка – синоніми.Висока самоповага є свідченням того, що людина не вважає себе гіршою від інших і позитивно ставиться до себе як до особистості. Низька самоповага – неповага до себе…Рівень домагання відноситься до ідеалу, оскільки він визначає цілі , які людина прагне досягнути. Саме з цілями людина співставляє труднощі поточних знань та обирає ті, які вона здатна не тільки вирішити, але й ті, які уявляються ще й привабливішими. Рівень домагань залежить від віри людини у свої здібності та виявляється у прагненні отримати певну репутацію, визнання значущої для себе групи людей

30) Теорії особистості - це ретельно вивірені гіпотези про те, що являють собою люди, як вони поводяться і чому вчиняють саме так, а не інакше.1) Психодинамічні підходи (психоаналіз З. Фрейда, індивідуальна теорія особистості А. Адлера, аналітична теорія особистості К. Юнга)Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейда базується на двох передумовах. Перша, або генетична передумова, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини. Фрейд був переконаний в тому, що основний фундамент особистості індивідуума закладається в дуже ранньому віці, до п'яти років.

31) Соціодинамічний підхід. Даний підхід знайшов найбільш яскравий відбиток в теорії особистості О.М.Леонтьєва. З точки зору Леонтьєва для формування з індивіда повноцінної особистості і наступної її реалізації необхідно своєчасне включення його у такі види соціальної діяльності: дитячий вік – безпосереднє емоційне спілкування з близькими дорослими; раннє дитинство – маніпуляція з предметами; дошкільне дитинство – ігрова діяльність; молодший шкільний вік – навчальна діяльність; підлітковий вік – спілкування з однолітками; юнацький вік – самовизначення в суспільстві.

31,32,33. Відповідно до класифікації Р. С. Нємова,¹ можна виділити принай­мні 48 варіантів різних підходів до розробки сучасних теорій особистості. Психодинамічні теорії описують і пояснюють особистість та її поведінку, виходячи з характеристики внутрішніх, психологічних (суб'єктивних) компонентів. Для символічного уявлення теорій цього типу зручно скористатися формулою, запропонованою Куртом Левіним: В=F(Р,Е),де В - поведінка; F - знак функціональної залежності; Р - психологічні властивості особистості; E - соціальне оточення, або особливості ситуації, в якій знаходиться особистість.Ця формула універсальна для аналізу основних типів теорії особистості. Оскільки психодинамічні теорії виводять поведінку особистості, лише виходячи з динамічного взаємозв'язку внутрішніх факторів, символічно цю теорію можна виразити у вигляді формули: В=F(Р),тобто тут не враховується вплив фактора Е - соціальних впливів на особистість.Соціодинамічні теорії особистості головну роль в поясненні детермінації поведінки відводять соціальному оточенню та ситуації, в якій знаходиться індивід. Теорії цього типу не надають особливого значення, а то і взагалі ігнорують роль суб'єктивних, внутрішніх факторів. У цьому випадку вихідна формула Левіна виглядатиме так: В=F(Е).Інтеракціоністські теорії особистості виходять з принципу взаємодії внутрішніх та зовнішніх факторів у детермінації поведінки індивіда. Зважаючи на це, їх можна зобразити у вигляді повної вихідної формули: В=F(Р,Е).Експериментальні теорії особистості будуються на основі аналізу та узагальнення даних про психічні особливості індивіда, одержаних шляхом дослідів, тобто в ході експериментальних досліджень.Неекспериментальними вважаються теорії, автори яких в описанні та поясненні особистості спираються на життєві враження, спостереження та особистий досвід, при цьому вони не звертаються до експерименту.Структурними називаються теорії, де за головне ставиться проблема з'ясування структури особистості та системи понять, за якими її слід описувати.Динамічними називаються теорії, в яких головною метою є вивчення та вимір особливостей розвитку особистості, тобто її динаміки.Існує ряд теорій особистості, які будуються на розгляді обмеженого вікового періоду в житті особистості або ж спостерігають і пояснюють розвиток особистості протягом усього життя індивіда. Ці теорії розвиваються в рамках вікової та педагогічної психології.Можна виділити і теорії, суттєвою основою яких є переважна увага до внутрішніх властивостей, рис і якостей особистості, або її зовнішніх проявів.

33. Психоаналітична теорія розвитку особистості З. Фрейда базується на двох передумовах. Перша, або генетична передумова, спирається на те, що переживання раннього дитинства відіграють критичну роль у формуванні дорослої людини. Фрейд був переконаний в тому, що основний фундамент особистості індивідуума закладається в дуже ранньому віці, до п'яти років. Друга передумова полягає в тому, що людина народжується з певною кількістю статевої енергії (лібідо), яка потім проходить в своєму розвитку через декілька психосоціальних стадій, які коріняться в інстинктивних процесах організму.Уявлення про те, людина - це єдиний організм, є визначальним в адлерівській психології. Назва самої теорії "індивідуальна психологія" (від лат. "individuum" - "неподільний") означає сутність, яку не можна поділити.

34). Мова є специфічно людським засобом спілкування, що існує об'єктивно в духовному житті людського .Мова — сус-пільне явище, найважливіший засіб організації людських стосунків.За її допомогою люди досягають розуміння, обмінюються думками,здобувають знання, передають їх нащадкам, дістають можливістьналагодити спільну діяльність в усіх галузях людської практики.Вимовлювані комплекси звуків, якими позначалися певніоб'єкти, набували певного значення, ставали спільними для лю-дей засобами обміну думками. Мова є системою знаків, що маютьсоціальну природу, яка створилася й закріпилась у процесі істо-ричного розвитку діяльності членів суспільства.Слово як одиниця мови має два боки — зовнішній звуковий(фонетичний) та внутрішній смисловий (семантичний).. Мова є засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми. Володіючи однією і тією самою мовою, мовлення людей буде різнитися залежно від віку, характеру діяльності, середовища тощо. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому й виявляється відмінність мовлення одних людей від мовлення інших.Функції мови:збереження і передача суспільно-історичного досвіду і комунікативна(функція спілкування).

35). Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку. Подразниками для нього є слова, "сигнали сигналів" (І. П. Павлов), що замінюють безпосередні предмети та їх властивості. Як подразник слово має три форми вираження: слово почуте, слово побачене, слово вимовлене. Функціонування його пов'язане з діяльністю периферійного апарату мовлення та центрально-мозкових фізіологічних механізмів.Периферійний, або голосовий, апарат мовлення складається з трьох частин:1) легенів, бронхів, трахеї;2) гортані;3) глотки, носової порожнини, носоглотки, язичка, піднебіння, язика, зубів і губ.Кожен з цих органів відіграє певну роль в утворенні звуків мовлення.

36). Прояви мовної діяльності неоднорідні. Їх можна поділити та класифікувати на певні різновиди за різними ознаками.Усне мовлення. Це основний різновид мовлення, яке є звучним і сприймається іншими за допомогою слуху. Усне мовлення поділяється на діалогічне та монологічне.Діалогічним називається мовлення між двома або кількома співрозмовниками, які міняються ролями того, хто слухає, та того, хто говорить, тобто постають як пасивний чи активний співрозмовник. Діалогічне мовлення недостатньо організоване граматично та стилістично. Як правило, воно здійснюється простими мовними конструкціями, які зумовлені контекстом, попередніми висловлюваннями.Велику роль у діалогічному мовленні відіграють звичні сполучення слів, репліки, шаблони, ідіоматичні вирази, наприклад: “так би мовити”, “от”, “і хто б міг подумати” тощо.Монологічне мовлення — це таке мовлення, коли говорить одна особа, а інші слухають, сприймають її мову. Прикладами монологічного мовлення є доповідь, лекція, виступ на зборах, пояснення вчителем нового матеріалу тощо. Це відносно розгорнутий різновид мовлення. У ньому порівняно мало використовується позамовна інформація, яку отримують з розмовної ситуації. Письмове мовлення — це різновид монологічного мовлення, але воно здійснюється як писання та читання написаного у вигляді письмових знаків (слів)Поділ на “активного” та “пасивного” учасника розмови відносний, оскільки і той, хто говорить, і той, хто слухає, виявляють активність, хоча й різного плану. 

37) СПІЛКУВАННЯ - це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності. Поняття "спілкування" вживається в психологічній літературі в різних значеннях:- як обмін думками, почуттями, переживаннями,- як один з видів діяльності,- як взаємодія, стосунки між суб'єктами, що мають діалогічний характер тощо- іноді уособлює зміст діяльності (робота вчителя, бесіда друзів),- може супроводжувати діяльність (граючись, діти спілкуються між собою).