бат

38) Виокремлюють такі види спілкування:• міжособистісне;• між особистістю і групою;• групове і міжгрупове;• масове;• довірливе і конфліктне;• інтимне і криміногенне;• ділове й особисте;• пряме й опосередковане;М• терапевтичне і ненасильницьке.  міжособистісне спілкування передбачає спілкування всіх суб'єктів спілкування - окремих людей;особистісно-групове- спілкування одного суб'єкта, яким постає окрема особистість, з іншим - групою людей; між групове - спілкування груп людей.Безпосереднє спілкування - коли суб'єкти спілкуються віч-на-віч; опосередковане - особи використовують певні допоміжні об'єкти - телефон, Інтернет, листи, інших людей.Короткочасне спілкування, коли один акт спілкування триває не більше двох годин; довготривале - тривалість одного акту спілкування складає більше двох годин.При гармонійному спілкуванні відсутні гострі конфлікти, а суперечки конструктивно долаються; під час конфліктного-наявні гострі чи хронічні конфлікти у взаєминах.Завершене спілкування характеризується тим, що всі суб'єкти спілкування досягнули поставленої мети; незавершене - відзначається тим, що хоча б один суб'єкт чи всі не досягли поставленої перед спілкуванням мети.

39) Спілкування має величезне значення у формуванні людської психіки, її розвитку і становленні розумної, культурної поведінки. Через спілкування з психологічно розвинутими людьми, які мають широкі можливості навчання, людина набуває усіх своїх вищих пізнавальних здібностей. Через активне спілкування з такими особистостями вона сама перетворюється на особистість. Якби від народження людина була позбавлена можливості спілкуватися з іншими, вона ніколи не стала б цивілізованою, культурною і морально розвинутою, була б до кінця життя приречена залишатися напівтвариною. Про це свідчать численні факти, які показують, що, позбавлений спілкування із собі подібними людський індивід залишається біологічною істотою у своєму психічному розвитку. Як приклад можна навести стани людей, яких знаходили серед звірів і які тривалий період жили в ізоляції від цивілізованих людей або в результаті нещасливого випадку опинилися на самоті і були надовго відірвані від собі подібних (наприклад, після аварії корабля).    Особливо велике значення для психічного розвитку дитини має спілкування з дорослими на ранніх етапах онтогенезу. У цей час усі людські, психічні і поведінкові якості вона одержує майже виключно через спілкування, тому що аж до початку навчання в школі, а ще більш точно - до настання підліткового віку, вона позбавлена здатності до самоосвіти і самовиховання.    Психічний розвиток дитини починається зі спілкування. Це перший вид соціальної активності, що виникає в онтогенезі і завдяки якому немовля одержує необхідну для його індивідуального розвитку інформацію. Що ж стосується предметної діяльності, що також є умовою і засобом психічного розвитку, то вона з'являється набагато пізніше - на другому, третьому році життя.   Особистісне спілкування формує людину як особистість, дає їй можливість набути певних рис характеру, інтересів, навичок, схильностей, засвоїти норми і форми моральної поведінки, визначити цілі життя і обрати засоби їх реалізації.

40)В основі будь-якої ділової взаємодії лежить спілкування. На відміну від особистісного, ділове спілкування не є самоціллю і крім отримання задоволення від нього самого виступає одним із засобів спільної діяльності людей, її інструментом. Ефективне використання механізмів (технік) ділового спілкування дозволяє значно поліпшити якість взаємодії, домогтися успіхів у бізнесі. Але, як будь-який інструмент, спілкування можна використовувати з різними цілями. 1. Маніпуляції в спілкуванні. Їх нейтралізація  Використання прийомів (технік) комунікації, справжня мета яких не збігається з декларованою партнеру по спілкуванню і несе йому явний чи прихований шкоди, називається маніпуляцією. Маніпуляція як спосіб надати приховане психологічний вплив на співрозмовника з метою домогтися вигідного для себе поведінки постійно використовується в бізнесі. Різні прийоми і виверти (техніки) дозволяють укласти більш вигідні контракти, підштовхнути партнера або клієнта до потрібного рішення.  Розглянемо основні прийоми психологічних маніпуляцій в діловому спілкуванні, в основі яких лежить використання властивостей людської психіки. 

Групою можна назвати будь-яке об'єднання людей, незалежно від того, який характер зв'язків існує між її членами.Групи бувають великі та малі, реальні, умовні, офіційні, неофіційні та референтні. Великі та малі групи можуть бути реальними або умовними.Реальні групи - це об'єднання людей на грунті реальних відносин — ділових або особистих. Так, реальною групою є учнівський клас, сім'я, товариство друзів тощо.Умовна група об'єднує людей за якоюсь умовною ознакою - віком, статтю, національністю та ін. Члени умовної групи не мають між собою реальних відносин та зв'язків і навіть можуть не знати один одного.Офіційна (формальна) група виникає як структурна одиниця на підставі штатного регламенту, інструкцій та інших документів. Формальними є студентська група, сім'я, військовий підрозділ, виробнича бригада. Ділові відносини між її членами визначаються посадовими обов'язками кожного і регулюються певним розпорядником.Неофіційна група - це спільність людей, що виникла стихійно на підставі спільності інтересів її членів, симпатій, єдності поглядів і переконань або з інших мотивів. Так, неофіційними групами є групи осіб, що товаришують, шанувальники туризму, риболови тощо.Референтна (еталонна) група - це реально існуюча або уявна група, погляди, норми та цінності якої є взірцем для особистості, під її впливом вона формує свої життєві ідеали, вивіряє власні дії та вчинки.

41) Вищою формою організації групи є колектив.Колектив - це група людей, залучених до спільної діяльності і об'єднаних єдиною метою, яка підпорядковується суспільній меті.Істотна ознака колективу - суспільна важливість мети та завдань, на реалізацію яких спрямовані зусилля його членів. Це дає підстави розглядати колектив як найважливішу клітинку суспільного організму.Виконання спільної соціально вартісної та особистісно важливої діяльності сприяє становленню та розвитку колективістських взаємин, формуванню колективізму як особливої якості особистості, що виявляє її солідарність з метою та програмами діяльності колективу, готовність активно обстоювати їх.Типи поведінки людини в колективі. Узгоджені дії колективу, спрямовані на досягнення мети, на підтримку спільних зусиль, кваліфікуються як колективістські дії. Поведінка особистості може бути конформною. Конформність у поведінці виявляється в тому, що людина пасивно пристосовується до оточення, не виробляє власної активної позиції, а намагається поводитися, орієнтуючись на оцінку сторонніх, пристосовуючись до їхніх вимог.

42)   Класифікація колективів

1.     За метою і змістом діяльності (трудові, навчальні, бойові тощо).

2.     За формою організації і виникнення (організовані і такі,  що склались стихійно, “незримі” тощо).3.     За складом учасників (дитячі, юнацькі, жіночі тощо.).4.     За відношенням до особистості (первинні і вторинні).Центральне місце в  суспільстві займає трудовий колектив.Трудовий колектив – це організований соціальний осередок, у рамках якого здійснюється найважливіша діяльність людини – суспільно-корисна праця.Першою особливістю трудового колективу, як специфічного об’єднання людей є те, що це об’єднання здійснюється для діяльності, корисної для суспільства. В колективі працівники пов’язані не лише загальною працею, але, передусім, загальною зацікавленістю в результатах своєї колективної праці.

43)  Продуктивність і задоволеність від належності до групи. Спільну діяльність керівників (керівника) і підлеглих у групі з погляду управління розглядають як колективне (спільне) управління, в якому і керівник, і підлеглі активно розв'язують проблеми організації. Вона базується на наданні співробітникам можливості прийняття рішень та усування проблем, що передбачає делегування повноважень та обов'язків рядовим працівникам і керівникам нижчої ланки. Усі співробітники мають усвідомлювати відповідальність перед організацією. Колективне управління зовсім не означає, що керівники стають непотрібними. Воно тільки передбачає зміну деяких функцій. Керівник повинен навчитися ефективно координувати діяльність груп, щоб вони самостійно могли виявляти проблеми, приймати рішення, пов'язані зі своєю роботою. Але в будь-якому разі відповідальність лягає насамперед на керівника. Дбаючи про ефективність спільної діяльності з рядовими працівниками, керівники мають ділитися з ними частиною своїх повноважень, довіряти співробітникам, запобігати проблемам, навчати розв'язувати їх. Важливо постійно враховувати, що кожний може мати корисні ідеї, комбінування яких сприяє пошуку оптимальних рішень. Керівництво має бути готовим до реалізації пропозицій співробітників, послуговуючись критерієм практичної доцільності, вміти відхиляти невигідні для організації рішення, а працівники — визнавати рішення, прийняті більшістю голосів.

44) Лише в атмосфері колективу з його гуманними етично - психологічними відносинами між людьми, можлива  плідна творча діяльність кожного індивіда, створюються реальні умови для всебічного розвитку здібностей людини - трудівника і застосування їх в різних  сферах трудової діяльності. Колективізм створює реальні передумови для виявлення потенційних  творчих можливостей особистості, розвиток її соціально значущої ініціативи, цілеспрямованості, свідомої участі в управлінні суспільними процесами.  В.О. Сухомлинський наголошував думку про те, що  „особистість – це гвинтик механізму, який має підкорятися інтересам колективу. Він вважав, що колектив – це багатство індивідуальностей, і чим більше самодостатніх індивідуальностей буде в кожному колективі, тим багатшим він буде. Треба враховувати особистість, якщо вона щось вміє, щось знає і може цим поділитися. Чим більше буде таких дітей, тим більш діяльнішим буде колектив.    Якщо відбувається об’єднання дітей, які цікавляться вирішенням якоїсь проблеми, це буде справжній колектив

45) На думку В. Сухомлинського, висока виховна ефективність взаємин між особистістю і колективом досягається, якщо "це гуманні, людські взаємини між учнями, між вихователями і вихованцями, і на цій основі єдині поняття про добро і зло". Для гуманних стосунків між членами колективу характерний постійний дружелюбний тон, увага один до одного, готовність допомогти товаришеві. У такому колективі всі вихованці відчувають себе частиною цілого, немає "ізольованих", відкинутих, групового егоїзму та групової поруки. Це сприяє формуванню гуманної людини, хорошого товариша, друга.Виховний вплив колективу залежить також від становища учнів у системі внутріколективних взаємин, від ставлення до первинного коллективу.

46) Особливості та результати взаємодії між людьми значною мірою залежать від того, як вони сприймають, розуміють, відтворюють та інтерпретують поведінку одне одного, оцінюють можливості інших учасників спілкування та власні. Процес взаємодії супроводжується взаєморозумінням чи непорозумінням, здатністю чи нездатністю прогнозувати поведінку партнера по спілкуванню. Оскільки людина є істотою соціальною, то і її пізнавальна діяльність реалізується в соціальному контексті.Соціальне і міжособистісне пізнання.Пізнаючи соціальне оточення, навколишній світ, індивід сприймає, пояснює і відтворює у своєму мисленні різні його соціальні аспекти. Процес соціального пізнання надзвичайно важливий у житті особи та її соціальній взаємодії.

47) Особливості міжособистісних стосунків у групах зумовлені характером спільної діяльності індивідів. Одним із найважливіших показників сформованості міжособистісних стосунків, а відповідно і результатом формування групи, є рівень групового розвитку. Саме на цих положеннях ґрунтується теорія діяльнісного опосередкування міжособистісних стосунків, більш поширена серед вітчизняних учених. На противагу їм зарубіжні, передусім американські, психологи вважають, що показниками сформованості групи є тривалість її існування, кількість комунікацій між її членами, наявність відносин влади і підпорядкування

48)Ф-ціі керівника:виховна,гностична,регулююча,контрольна. Є декілька класифікацій функцій керівника, де використовують різні критерії. Багато дослідників ведуть мову про функції, послідовно розглядаючи стадії управлінського циклу. Такий підхід започаткував основоположник наукової організації праці на Заході А. Файоль, який виділяв такі елементи так званих адміністративних операцій: передбачення; організація; розпорядження; узгодження; контроль.Дослідник Ю. Тихомиров до функцій керівника відносить: організацію управлінської системи; вибір цілей; прогнозування; планування; інформацію; прийняття рішень; організаційну і масовидну діяльність; контроль; оцінювання ефективності управління.В. Афанасьєв називає такі головні управлінські функції: вироблення і прийняття управлінського рішення; організація; регулювання і корегування; облік і контроль.До цього переліку автор додає ще одну функцію, яка пронизує весь управлінський цикл в цілому. Це функція збору й опрацювання інформації..

49) Взаємодія – діяльність суб'єктів, що характеризується наявністю між ними безпосереднього чи опосередкованого зв'язку і відбувається через спілкування і комунікації. Люди мотивовані на спілкування, оскільки воно виступає засобом задоволення потреб. зосередженість на нестатках людей; эмпатія, турбота, поступливість. Реалізація спілкування залежить від сторін, що спілкуються, тому не завжди можливо здійснити бажаний характер спілкування. При спілкуванні людей передається інформація про положення і процеси, що протікають усередині фірми і її оточенні, що є основою прийняття рішень.

50) Здібності керівника - це певні психологічні особливості особистості, що є умовою для досягнення керівником високих результатів у співпраці з підлеглими.Комунікативні здібності займають у системі здібностей керівника провідне місце.Вони являють собою складну структуру, що складається з перцептивних процесів, які характеризуються високим рівнем спостережливості. Важливу роль відіграє емпатія, тобто розуміння психічних станів підлеглого, співпереживання його почуттям і емоціям. Це дає змогу керівникові знайти правильний індивідуальний підхід до свого співпрацівника..Проектувальні здібності дають можливість керівникові правильно будувати плани роботи, вести розрахунки, будувати графіки наявних і майбутніх виробничих процесів, створювати нові оригінальні проекти. Важливо подумки забігати наперед і певним чином прогнозувати психофізіологічні стани підлеглого.Конструкторські здібності дають змогу керівникові підходити до процесу виробництва з позиції раціональної доцільності кожного руху думки і дії, що є частиною його змісту, і економічності усього процесуОрганізаторські здібності виражаються в упорядкуванні, налагодженості, досягненні єдності виробничого процесу.

51) Психологічні основи такту.Такт - категорія етики, що за змістом відбиває правила пристойності, почуття міри у взаємовідносинах підлеглого і керівника, їх взаємної ввічливості.Такт керівника багато в чому залежить від стилю керівництва процесом виробництва. Це одночасно і поводження керівника, що будується на основі правильно засвоєних соціальних сподівань щодо нього як вихователя фахівців нової генерації.Психологічним підґрунтям такту треба вважати:а)соціальні установки керівника - готовність певним чином сприймати, оцінювати факти в процесі співпраці з підлеглими і діяти щодо них, оптимізуючи цей процес;б)сукупність стереотипів усталеного уявлення про норми взаємодії керівника і підлеглого, що дає йому змогу вчасно реагувати за певних обставин і приймати правильні рішення.. К. Д. Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог "ніколи не може стати хорошим вихователем практиком без такту. ...Ніяка психологія не спроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без причепливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумову діяльність".

52) Увага - це психічний процес,суть якого полягає в зосередженості нашої уваги на певних обертах,явищах,предметах.Є мимовільна(зосередження поза нашою волею без докладання зусиль.та довільна(потребує спеціального зосередження та вольовіх зусиль) увага.

Характеристика уваги: 1. Зосередженість - здатність сконцентруватися на одному об'єкті. 2. Стійкість - постійно в увазі один об'єкт, без відволікань. 3. Об'єм і розподіл уваги: об'єм - визначається кількістю предметів, які одночасно можуть перебувати у вашій увазі (7 предметів). Розподіл - здатність розширення предметів. 4. Переключення уваги - здатність переключення з одного предмета на інший і швидкість цієї дії. Увага поділяється на мимовільну і довільну.

53)  Основна функція уваги - контроль - тобто. Уважність людини в її діяльності дозволяє контролювати об'єкт уваги і направляти його в потрійному напрямі.До допоміжних функцій належать: 1. Активізація потрібних і гальмування непотрібних в певний момент часу фізичних та психічних процесів.2. Увага сприяє цілеспрямованому відбору інформації.3. Увага забезпечує тривалу сконцентрованість активності на одному об'єкті.Причини уваги можна знайти як у суб'єкті так і в об'єкті.Фізіологічну будову уваги досліджував Павлов, який дійшов висновку, що в мозку людини існує найбільш збуджена ділянка, яка повністю забезпечує роботу свідомості. Крім того, ця ділянка пов'язана з увагою. Цю ділянку згодом Павлов назвав домінантною

54).Мимовільною називають таку увагу, як складається в ході взаємовідношень людини з середовищем помимо її свідомого наміру. Первісно вона виникає як безумовнорефлекторне явище, викликане впливом тих чи інших зовнішніх агентів у розвиток життєдіяльності людини вона ускладнюється, стає умовнорефлекторним явищем, що викликається подразниками, які набули для людини значення певних сигналів. Мимовільна увага є генетично первісним ступенем уваги в її історичному й індивідуальному розвитку. На її основі виникає довільна увага.Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистісноВ своїх розвинених формах - це вольова увага.. Довільна увага виникла історично у процесі праці людини. Праця завжди скеровується більш чи менш віддаленою метою. Яка досягається через цілий ряд найближчих цілей. Досягнення такої мети виключає вміння зосереджуватися на ній, відвертатися від побічних стимулів, переборювати не тільки зовнішні, а й внутрішні перешкоди і направляти свої зусилля на виконання окремих етапів трудового процесу. Хоч би вони самі по собі були й непривабливі, контролювати цей процес.

55) Існуючі теорії та концепції уваги можна об'єднати в кілька груп.1. Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять з того, що оскільки людина може довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага неможлива без м'язових рухів. Саме м'язові рухи забезпечують пристосування органів чуття до умов найкращого сприймання3. Увага як результат емоції. Ця теорія ґрунтується на твердженні про залежність уваги від емоційного забарвлення уявлення. Досить добре відомий вислів Дж.Міля „Мати приємне або тяжке відчуття або ідею і бути до нього уважним - це одне й те саме".4. Увага як результат аперцепції. Згідно з цією теорією увага є результатом життєвого досвіду індивіда.5. Увага як особлива активна здатність духу. Прихильники даної теорії вважають увагу первинною і активною здатністю, походження якої не можна ПОЯСНИТИ.6. Увага як підсилення нервової подразливості. Згідно з цією теорією, увага зумовлена збільшенням місцевої подразливості центральної нервової системи.

56)  розвитку дитячої уваги виглядає так. Поява орієнтувального рефлексу як об'єктивної, вродженої ознаки мимовільної уваги дитини. Дитина спочатку реагує тільки на зовнішні подразники, причому тільки у випадку їх різкої зміни (несподівані голосні звуки, перехід із темряви до яскравого світла тощо).Чотири з половиною - п'ять років. З'являється здатність спрямовувати свою увагу під впливом складної інструкції дорослого Тому вчитель повинен прагнути зробити свої уроки яскравими, емоційними, часто змінювати форму подання навчального матеріалу. Це також зумовлено переважанням у цьому віці наочно-образного мислення.У старших класах довільна увага досягає досить високого рівня розвитку. Старшокласник може досить довго зосереджуватися на певних видах діяльності, контролювати свою поведінку. У цьому віці на якість уваги впливають не тільки умови виховання, але й вікові особливості, пов'язані з фізіологічними змінами, що відбуваються в цей період. Це супроводжується підвищеною втомлюваністю, дратівливістю, зниженням працездатності.

57)Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу. Відчуття — це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори)^[1].Для виникнення відчуття потрібна наявність дії на відповідні органи чуття предметів або явищ реального світу, які називаються подразниками. Дія подразника на орган має назвуподразнення. Фізіологічною основою відчуттів є складна діяльність їхніх органів, які І. П. Павлов назвав аналізаторами. Аналізатор містить три специфічні відділи: периферичний(рецепторний), провідниковий та центральний (мозковий) Відчуття – відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об’єктивної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на аналізатори [33, Такими відображеннями об’єктивної дійсності в нашому мозку є відчуття світла, кольорів, музичних тонів, шумів, рівності, шершавості поверхні предмета, запахів, смаків, ваги предмета, рухів голови, спраги, голоду і т. Відчуття виникають внаслідок дії матерії, що рухається на органи чуттів людини.

58)  Чутливість органу відчуття визначається мінімальним подразником, який за певних умов виявляється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, яка викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуття. Нижній поріг відчуттів визначає рівень абсолютної чутливості від конкретного аналізатора. Між абсолютною величиною чутливості та величиною порогу є зворотний зв'язок: чим менша величина порогу, тим вища чутливість цього аналізатора.  Абсолютна чутливість має і верхній поріг відчуття. Верхнім абсолютним порогом відчуття називається максимальна сила подразника, за якої ще виникає адекватне діючому подразникові відчуття.Величина абсолютних порогів, як нижнього, так і верхнього, змінюється залежно від різних умов: характеру діяльності та віку людини, функціонального стану рецептора, сили й тривалості подразнення і т. ін.Мінімальна різниця між двома подразниками, яка викликає ледь помітну різницю відчуття, називається порогом розрізнення, або порогом відмінності. Поріг відмінності характеризується відносною величиною, постійною для певного аналізатора. Для зорового становить 1/100; для слухового — 1/10; для тактильного — 1/30. Але це відношення є справедливим тільки для подразників середньої сили.

59) Характеристика основних відчуттів людини1) Зорові відчуття відіграють важливу роль у діяльності людини та пізнанні нею навколишнього світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. 2) Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають їй правильно орієнтуватися у навколишньому середовищі й регулювати власні дії.Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі. Зовнішнє вухо (вушна раковина) вловлює звукові коливання, а механізм середнього вуха передає їх завитку.3) Нюхові відчуття. Подразником, що їх викликають, є мікроскопічні частини речовини, які потрапляють до носової порожнини разом з повітрям, розчиняються в носовій порожнині та діють на рецептор. Сигналізують про стан придатності продуктів харчування, про чисте або забруднене повітря.4) Смакові відчуття пов'язані з нюховими. Їх поєднує спільна роль у процесі харчування. Органом смаку є язик. На ньому та на піднебінні розміщені спеціальні чутливі до хімічних подразників рецептори, які реагують на чотири смакові подразники: кисле, солодке, гірке, солонее

60)

Загальні закономірності відчуттів

Загальними закономірностями відчуттів є: якість, просторова локалізація, тривалість, інтенсивність.Якість відчуттів — відмітна ознака сенсорного образи, яка дозволяє відрізняти його від такого ж образу іншої модальності (лат. modus — спосіб). Так, залежно від природи подразника і відповідної спеціалізації аналізатора зорові відчуття будуть принципово іншими, ніж слухові, нюхові та ін. Якість відчуттів може змінюватись і в межах одного виду. Наприклад, зорові відчуття, своєрідність яких полягає у відображенні світла, розрізняються за насиченістю, інтенсивністю, емоційним тоном тощо.

 Адаптація (лат. adapto — пристосовую) — зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, що діє протягом тривалого часу. Вона проявляється у зниженні чутливості за великої сили подразників і підвищенні — за малої. Відповідно розрізняють її різновиди:    — повне зникнення відчуття за тривалої дії подразника;    — зниження чутливості органа чуття під дією сильного подразника;    — підвищення чутливості органа чуття внаслідок дії слабкого подразника.   Явище післядії в аналізаторахТривалість дії подразника і тривалість відчуття не завжди збігаються. Свідченням цього є явище післядії в аналізаторах. Особливо яскраво виявляється явище післядії в роботі зорового аналізатора і спостерігається в так званих послідовних образах. Послідовні образи можна продемонструвати при змішуванні кольорів, а також при демонстрації фільмів.Зорові послідовні образи бувають позитивні та негативні. Позитивний послідовний образ не відрізняється за своєю якістю від подразника і є його копією. Негативний послідовний образ відрізняється від подразника за кольором і забарвлюється в додатковий кольоровий тон відносно кольору подразника.

61) Сприймання - це психічний процес відображення людиною предметів і явищ у цілому, в сукупності всіх їхніх якостей і властивостей при безпосередньому їх впливі на органи чуттів. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність).Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду.