Вибрані твори. В 2 т. Т.1. Щасливий день суворовця Криничного : повісті

   Розпочинає книжку повість «Щасливий день суворовця Криничного». Її герої — учні школи. Але школи незвичайної. Ігор Криничний, Петро Маслюк, Юрко Череда, Костя Мовчан вчаться у військовій школі — суворовському училищі. Вони — майбутні військові, офіцери, діти недавньої страшної війни, що зробила їх круглими сиротами, чи напів сиротами. Головний герой повісті — Ігор Криничний. Його тато загинув на війні. А мама живе у місті біля моря. У майбутньому Ігор хоче стати морським капітаном, а поки що мріє здійснити подвиг. Хоча хлопцеві лише одинадцять років, і на зріст він низенький «від горшка — два вершка», але він не боягуз. До того ж негайно ладен довести свою хоробрість. Але ж хіба це так важливо принести, нехай навіть із підземелля, де гітлерівці мучили людей, пачку цигарок Петрові Маслюку (до того ж, знаючи, що у стінах училища палити заборонено)? Хлопчина розуміє дріб’язковість такого вчинку. Згодом Ігор здійснює справжній подвиг, але за інших обставин. Тоді генерал дякував суворовцю Ігореві Криничному за витримку і мужність, «…високе почуття дружби і справжню військову кмітливість». А потім настав щасливий день юного суворовця Ігоря Криничного. У повісті описано багато цікавих подій, пов’язаних з навчанням саме у військовій школі, змальовано цікаві вправи, що виховують любов до Батьківщини, загострюють пам’ять, увагу, привчають бути пильними.    У цьому томі вміщено ще три твори І. А. Багмута. Це пригодницько-романтична повість «Господарі Охотських гір». У ній розповідається про жителів азійської Півночі орочів, їхній побут, звичаї, сувору природу. Повість «Записки солдата» — мужня правда про тяжкий подвиг наших людей у роки війни з гітлерівцями. Кожен аркуш повісті, за словами поета Валентина Бичка, це «…репортаж, сповнений пекучого болю за тимчасові невдачі і щирої радості за кожну, хай навіть і маленьку перемогу. Вона додає до багатьох різноманітних характерів наших воїнів ще один неповторний характер — характер самого автора, невтомного трударя війни, розвідника, бійця залізної снаги і невтомної витримки». Завершує том повість «Наш загін «Смерть фашистам!». У ній розповідається про підпільний загін твоїх однолітків, що боровся на нашій землі з гітлерівцями у роки війни.

Вибрані твори. В 2 т. Т. 2. Пригоди чорного кота Лапченка : повісті та оповідання

   Якось під час зустрічі зі своїми читачами І. А. Багмут пообіцяв їм, що напише жартівливу книжку. І дотримав свого слова, створивши жартівливу повість «Пригоди чорного кота Лапченка, описані ним самим». Як зрозуміло з назви, кіт Лапченко — головний герой цієї повісті з казковим сюжетом. Він — тварина розумна, спостережлива, наполеглива, любить пофілософствувати. Лапченко бачить усі достоїнства і вади людей. І, оскільки навчився писати, вирішив свої спостереження описати у книжці т ому, що деякі вчинки людей дивують кота. І Лапченко у книжці ділиться з людьми «…враженнями від їхнього життя, щоб вони поглянули на себе, так би мовити, збоку, бо ж збоку краще видно і достойності, і хиби». Цю повість можуть прочитати і дорослі, щоб краще зрозуміти свою людську сутність.    Але, як і усі коти, Лапченко трохи шкідливий. То хазяйську вазу розіб’є, то з’їсть косметичний крем господині, то поласує котлетами з каструлі. За що і отримує найчастіше віником по спині. І не тримається довго в одного хазяїна, а переходить із рук в руки, живе у різних місцях. І кругом чомусь навчається. А ще з Лапченком відбувається багато смішних пригод та майже детективних історій, як це трапилось на водосховищі у рибному господарстві, де кіт на той час проживав. І, якщо ти уважно прочитаєш повість, то як і кіт Лапченко, добряче збагатишся знаннями, що стосуються розведення та вирощування риб.    У цей том увійшла також повість «Блакитне плесо» та п’ятнадцять оповідань І.А. Багмута. Вони невеликі за об’ємом, чіткі за сюжетами, різноманітні за змістом, глибокі за характерами героїв, просто і легко читаються.

42.Твори для дітей С.Васильченка.

Світ дитини в творах Степана Васильченка Степан Васильченко був учителем, і тому в його творчому доробку є багато творів не тільки про вчителів, але й про дітей. У цих оповідан-нях письменник з теплотою і любов'ю описує життя сільських дітей, яким рано доводиться зустрічатися з суворою дійсністю. Уперше до образу школяра Васильченко звернувся в оповіданці «Роман». Головний герой твору — семирічний Роман, який хотів учи-тися в школі, але його навчання не склалося. Учителька не могла тер-піти жвавого, веселого, вигадливого та дотепного хлопця. А Роман не розумів навчання чужою мовою, не міг навіть вимовити дивне слово «перепелята». Кмітлива дитина в школі стала «болваном», бо не спри-йняла гнітючої атмосфери навчання. Довелося Романові через це зали-шити школу і піти працювати на хазяїна. Не можна без хвилювання читати новелу «Дощ», в основу якої письменник поклав епізод з повсякденного життя бідняцьких ді-тей. Голодні малюки з нетерпінням чекають вечора, коли з роботи прийде мати і принесе щось поїсти. Здавалося б, думки дітей тільки про їжу, бо все, що мати залишила, вони вже з'їли і встигли зно-ву зголодніти. Але ж коли незнайома старенька бабуся приласкала блідих діточок, їхні очі «засяяли радісним промінням», вони пове-селішали. Мабуть, ласка, увага, добре слово були необхідні їм так, як і їжа. Злиденне життя цієї родини розкривається на фоні лісів та ланів, омитих рясним дощем. «Тільки трійко дітей під землянкою тьмарили красу зеленого куточка, як три прив'ялі квітки, що забули виставити на дощ». Душі маленьких героїв Васильченка чисті та відкриті. Устина з оповідання «Волошки» нарвала букет волошок для вчителя, якого ша-нувала, який був для неї втіленням усього світлого. Випадково дівчин-ка дізналася про моральну ницість свого ідеалу. Устині стає соромно за вчителя, за себе, бо зникли всі ілюзії. Вражена новиною дівчинка вирішує більше ніколи не ходити до школи і залишити рідну домівку, щоб на хуторі найнятись до когось, і жити чесно, по совісті. Це тверде рішення, яке приймає підліток, свідчить про чистоту та красу душі дитини. Світлим гумором сповнене оповідання «Басурмен», у якому Васильченко розповідає про один день з життя маленького Семена. За неба-жання молитися мати виганяє його з хати, називаючи «басурменом». «Набитий, богові неугодний, вигнанець з рідної хати, — де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..» І ось там, у кро-пиві, а потім у лузі нам відкривається чарівне світосприйняття дити-ни. Він чує, як співають комашки, і диригує цим чудернацьким хором. Він чує, як шепочуться трави, як перегукуються квіти. І цей живий, прекрасний світ вабить його більше, ніж звичайне буденне життя та читання нудних молитв. Васильченко вболівав за долю сільських дітей, намагався у своїх оповіданнях розкрити їхні проблеми. Та треба зазначити, що всі його твори про дітей пройняті оптимізмом та вірою в добре майбутнє. Письменник щиро сподівався, що ці діти знайдуть свою долю, своє щастя.

43.Жанр науково-фантастичної повісті в творчості В.Бережного.

Украинский советский писатель-фантаст, журналист и переводчик, член Союза писателей Украины.

Родился в селе Бахмач (Бахмачский р-н, Черниговская обл.) в крестьянской семье. После окончания семилетней общеобразовательной школы поступил в Украинский коммунистический техникум журналистики им. Н. Островского в Харькове. Он учился на одном курсе с будущим известным украинским писателем Олесем Гончаром, который позднее вспоминал: «С Василием Бережным мы дружили еще из студенческой довоенной поры. Познакомились в Харькове, в техникуме журналистики, его еще тогда шутливо называли «газетным лицеем», так как был единственным на Украине учебным заведением, где совсем юных ребят и девушек готовили к работе в районных газетах. Там-то в техникуме, кроме групп украинских, русских, были образованы еще и группы еврейская, польская, немецкая, болгарская. Жили мы в помещениях барачного типа на окраине города, над Журавлинской кручей, там надолго нам стала отчим домом, шумная студенческая Чайковка. И хотя проживало нас в комнате немало, и разговаривали мы, ясная вещь, разными языками, однако никогда не возникало у нас конфликтов на национальной почве. Нам, выходцам из Левобережья и Правобережья, было даже отрадно сознавать, что в мире существует много неодинаковых человеческих языков и что разнообразие способное, скорее, не разъединять, а сдруживать нас и даже взаимно обогащать...»

Окончив в 1937 году техникум, Бережной работает в редакциях газет «Знамя коммуны» (Прапор комуни) в Бахмаче и «Молодой коммунар» (Молодий комунар) в Чернигове. Как вспоминал уже в зрелом возрасте Бережной, еще во время учебы в Харькове случилось ему побывать в обсерватории, впервые посмотреть на небо в телескоп. Острые пики лунных гор, облитые солнечным светом, их резкие тени, трещины, Прямая Стена, похожая на циклопическое инженерное строение, – все это оказалось потрясающим, незабываемым впечатлением. Это событие подвинуло его на написание своего первого научно-фантастического рассказа «Планета будет жить» (Планета житиме), который появился в печати в 1938 году. Интересно, и в последующем писатель любил астрономию, близко дружил с работниками обсерватории, что во многом помогало ему в написании будущих произведений.

Но это было еще не настоящее начало работы в области фантастики. До этого прошло еще почти два десятка лет. Сначала была Великая Отечественная война, которую Бережному, проходившему кадровую службу в танковых войсках, пришлось встретить на землях Западной Белоруссии, уже в июне приняв участие в кровопролитных боях под Гродно и Барановичами. Потом – страшные дороги отступления, с тяжелыми оборонительными боями до самой Вязьмы, тяжелое ранение, ад вражеского окружения. С октября 1943-го он снова в действующей армии, на Первом Белорусском фронте. Его участие в войне отмечено Орденом Отечественной войны II степени, медалями и Почетной грамотой Президиума Верховного Совета УССР.

После демобилизации Бережной приезжает в Киев и возвращается к журналистской работе – работает в редакциях газет «Молодежь Украины» (Молодь України), журналов «Днепр» (Дніпро), «Родина» (Вітчизна), «Украина» (Україна). В 1952 году заканчивает филологический факультет Киевского университета им. Т. Г. Шевченко. Все активнее включается в литературную работу – выступает с критическими рецензиями и статьями, очерками, рассказами, вскоре берется и за повести. В 1948 году появляется его первый сборник документальных очерков «За рулем» (За кермом). Затем выходят сборники «Страницы жизни» (Сторінки життя) в 1952 году, «Корабли сходят со стапелей» (Кораблі сходять зі стапелів) в 1959. Его перу принадлежат также повесть о тогдашней сельской жизни «Зеленое море» (Зелене море, 1955), поздняя повесть «Колючий терн» (Колюче терня, 1966).

Кроме того, в его активе есть и детские произведения – сборники «Трава поет» (Трава співає, 1964) и «А к нам кит приплыл» (А до нас кит приплив, 1984). Он переводил с русского языка романы А. Коптелова, пьесы М. Погодина, А. Софронова и является автором литературного портрета «Олесь Гончар» (1978).

Но наиболее полно самоопределиться и с годами достичь успеха удалось Василию Павловичу Бережному именно в жанре научной фантастики. Уже его первая научно-фантастическая повесть «В звездные миры» (В зоряні світи) была напечатана издательством «Молодь» в 1956 году тиражом в 65 тысяч экземпляров. А в 1958 это же издательство переиздает ее тиражом в 100 тысяч. И, начиная с дебюта, фантаст Бережной популярности достигает немалой. И с течением времени, выходом его новых книг этого жанра она не уменьшается. Достаточно сказать, что все его последующие книги научной фантастики неизменно печатались и переиздавались массовыми тиражами.

В его активе полтора десятка научно-фантастических повестей, а также более полусотни рассказов, которые были объединены в десяток сборников. Произведения автора были переведены на многие иностранные языки: английский, венгерский, испанский, латышский, молдавский, польский, русский, словацкий, французский.

До конца своей жизни жил в Киеве, немало ездил по стране и зарубежным странам: бывал на многих встречах с читателями, в клубах любителей фантастики. С удовольствием отправлялся в разнообразные туристические поездки и круизы: Коктебель, Ленинград, города Украины и России, Египет, страны Средиземноморья и др. Писатель-фантаст был участником Первого Всемирного симпозиума писателей-фантастов, проходившего в Токио (Японии) в 1970 году в рамках Международной выставки ЭКСПО-70, а также Третьего Европейского конгресса фантастов в Польше в 1976 г. И, как вспоминает дочь писателя Галина Васильевна Бережная, после таких путешествий, отец отличался особой работоспособностью. Хотя, надо сказать, что литературный труд Василия Павловича отличался постоянством, вовсе не был импульсивным, с периодами застоя и «ожидания подходящей музы». По складу характера он был организованным человеком, трогательно относился к своим троим детям, и был рьяным любителем шахмат, о чем вспоминают многие его товарищи. Его постоянными шахматными партнерами были литераторы и друзья: известный украинский переводчик Микола Лукаш (1919-1988), ученый-ботаник Михаил Доленго (1896-1981), поэт и литературовед Леонид Николаевич Вышеславский (1914-2002) и др.

В марте 1982 года вместе с украинским писателем-фантастом Андреем Дмитрукомоткрывал киевский КЛФ «Світовид», участвовал в других общественных литературных мероприятиях. Последние годы писатель тяжело болел, летом 1986 года ему сделали онкологическую операцию и тогда же он почти перестал писать. Умер Василий Павлович Бережной 19 марта 1988 года в Киеве, оставив после себя десятки научно-фантастических повестей и рассказов, которые стали первыми шагами в фантастики для целого поколения юных украинских читателей. Осталась также неизданной законченная в 1986 году «Автобиографическая повесть» – последнее произведение автора (в начале 1990-х его должны были издать в издательстве «Веселка»), а также некоторые произведения малой формы.

44.П.Воротько як дитячий письменник.

Word 16.

45.Твори для дітей О.Копиленка.

Word 17.

46.Давня укр..літ для дітей.

Word 18.