32

40.Соціологія девіантної поведінки - це дисципліна, що в системності вивчає прояви девіації, її причини - як соціально-психологічні, так і загальносуспільні чинники, а також систематизує весь наявний матеріал, всі наукові джерела, підходи вивчення, принципи, що стосуються поведінки, діяльності людей та груп, які не відповідають загальноприйнятим нормам. При цьому сама соціологія займається вивченням найбільш загальних причин і наслідків девіації, її впливу на розвиток соціальних процесів, показує шлях відповідного ефективного контролю, ліквідації, запобігання наслідкам проявів такого типу.Об'єктом соціології девіацій виступають, таким чином, суб'єкти девіантної поведінки - люди, групи людей, організації. Предметом даної дисципліни виступають хар-ки та природа соціального явища як девіантна поведінка та діяльність і розгляд їх як специфічних відповідних відносин. Будь-яку поведінку, яка не викликає схвалення суспільної думки, називають девіантною. Біологічний підхід. У ХІХ ст.-Чезаре Ломброзо.Він встановив зв’язок між кримінальною поведінкою і специфічними анатомо-фізіологічними ознаками злочинця. На основі антропологічних ви-мірювань засуджених він дійшов висновку щодо існування «при-роджених злочинців», які становлять до 40 % загальної кількості засуджених (інші — це випадкові ). Дюркгейм — основоположник соціологічного дослі-дження девіації. Він стверджував, що девіація має функціональне значення в суспільстві: сприяє усвідомленню меж того, що вважа-ється поведінкою нормальною, допустимою. Девіації виконують роль факторів, що спричинюють людей підтвердити свою відда-ність моральному порядку суспільства.Дюркгейму належить ідея аномії.Аномія — суспільний стан, який характеризується розла-дом системи цінностей, обумовлений кризою всього суспіль-ства, його соціальних інститутів, протиріччям між проголо-шеними цілями та неможливістю їх реалізації для більшості.Коли суспільство проголошує спільні символи успіху для всього сусп-ва, обмежуючи при цьому доступ значної частини людей до визнаних засобів їх досягнення, створюються умови для антисуспільної поведінки. Теорія культурного перенесення. Габріель Тард сформулював теорію на-слідування для пояснення девіантної поведінки. Він переконався, що злочинці, як і добропорядні люди, імітують поведінку тих людей, з якими вони зустрічалися раніше, знали про них…але на відміну від законослухняних громадян, вони імітують поведінку злочинців.Теорія конфлікту. Згідно з марксистською теорією правлячий клас капіталістів експлуатує та грабує народ. При цьому йому вдається уникати покарання за свої злодіяння. Трудящі — жертви капіталістичного гноблен-ня — у своїй боротьбі за виживання змушені вчиняти дії, які правлячий клас клеймить як злочин. Інші види девіації — алкоголізм, зловживання наркотичними засобами, проституція… — продукти моральної деградації, які базуються на гонитві за наживою та гнобленні бідняків, жінок, представників національних меншин. Теорія стигматизації— клеймо. Говард Беккер, Кай Еріксон стверджують:

1)жоден вчинок власне не є кримінальним за суттю. «Негатив» вчинку обумовлений не його внутрішнім змістом, а тим, як оточуючі оцінюють і реагують на нього. Відхилення завжди є предметом соціального оцінювання.2)прибічники цієї теорії відхиляють популярну ідею, що людей можна поділити на тих, хто нормальний, та тих, хто має патологію. Вандалізм, невиконання домашнього завдання, поведін-ка фанатів на матчі… — первинна девіація — поведінка, яка пору-шує соціальні норми, але, зазвичай, залишається непоміченим з бо-ку правоохоронних органів.