1.3. Форми міжнародного реального інвестування

Головними учасниками міжнародного інвестування на ринку реальних інвестицій є фірми, корпорації, міжнародні компанії (кор­порації). Учасниками міжнародних проектів реального інвестуван­ня можуть виступати також держави.

Основні цілі компанії-інвестора:

• розширення виробництва, збільшення прибутку за рахунок здхошіення нових ринків за кордоном;

• досяґнення економії у масштабах виробництва;

• збільшення прибутку за рахунок використання порівняльних переваг інших країн;

• збільшення валютних ресурсів фірми.

Основні цілі компанії, що отримує інвестиції:

• модернізація і розширення виробничої бази фірми;

• досягнення економії шляхом заміни устаткування, сировини;

- розширення виробництва, збільшення прибутку за рахунок захоплення нових внутрішніх ринків;

- розширення асортименту на національному споживчому ринку. Цілі міжнародного інвестування на ринку реальних інвестицій:

1. Обхід тарифних (митних) мит і ряду нетаріфних протекціо-­ ністських бар'єрів.

2. Використання різниці у вартості ресурсів у різних країнах, у т. ч. використання різниці у витратах виробництва.

3. Підвищення конкурентоспроможності й більш активне, ніж у випадку зовнішньої торгівлі, входження на ринки; використання ефекту входження на ринок не ззовні (торгівля), а зсередини.

4. Вивіз капіталу в обхід не тільки митних бар'єрів, але й одер-­ жання в порівнянні з національними фірмами у сфері опо-­ датковування, що за інших рівних умов підвищує конкурентоспро-­ можність підприємства як на зовнішньому, гак і на внутрішньому ринку з переказом отриманого прибутку в країну базування.

5. Отримання допомоги у налагодженні випуску технічно складної продукції.

6. Разове отримання нових технологій у розрахунку на їхнє пос-­ тійне постачання.

4. Вирішення проблеми навчання національних кадрів.

4. Отримання фінансової вигоди у порівнянні з імпортом това­- рів та іноземних кредитів.

На стратегію фірми впливає зовнішньоекономічна політика держави.

У залежності від того, обмежує чи, навпаки, стимулює держава ввіз (вивіз) товарів, інвестицій розрізнюють 4 основних види зовнішньоекономічної стратегії держави:

1. стратегія ізоляції— стратегія виключення держави зі світо­- вих господарчих зв'язків. Дана стратегія провадиться винятково з політичних та ідеологічних розумінь. Економічно ця стратегія не виправдана;

2. стратегія протекціонізму — стратегія захисту внутрішнього ринку від Іноземної конкуренції. Звичайно захист внутрішнього ринку поєднується зі стимулюванням у тій чи іншій мірі експортно-­ го виробництва своїх виробників. Стратегія протекціонізму прий-­ мається державою під тиском національних підприємців у тому ви­ падку, якщо національне виробництво неконкурентоспроможне. Протекціонізм означає створення «тепличних» умов для місцевих підприємців, що має різноманітні наслідки для економічної систе­ ми. Основним прийомом протекціонізму є збільшення мит на імпорт аналогічних товарів;

3. стратегія вільної торгівлі (фритредерство) — стратегія зменшення до мінімуму обмежень у зовнішній торгівлі. Звичайно ця стратегія проводиться країнами, що займають лідируюче поло­ ження па ринку, котрим немає необхідності побоюватися підриву конкурентоспроможності своїх товарів;

4. стратегія наповнення дефіцитного ринку - - «протекціонізм навпаки». Ефективна тільки у випадку великого дефіцитного націо­ нального ринку, на якому знайдеться місце усім, у т.ч. й іноземним інвесторам.