Kant_I_Kritika

мати не надто великий обсяг, даючи надію цілком завершити її, ― розраховувати на це дозволяє вже те, що тут предмет дослідження становить не природа речей, яка є невичерпною, а розсудок, що судить про природу речей, та й то лише стосовно своїх апріорних знань, цей запас розсудку не може сховатися від нас, бо нам не потрібно шукати його потойбіч [себе], і, за всіма припущеннями, є досить невеликим для того, щоб [можна було] цілком охопити його, обговорити його вартість або безвартісність і дати йому правильну оцінку. Ще менш слід очікувати тут критики книг і систем чистого розуму ― тільки [критики] самої спроможності чистого розуму. Лише на підставі цієї критики,

можна знайти надійний пробний камінь для оцінки філософського змісту давніх і нових творів на цю тему; у супротивному випадку некомпетентний історик і суддя оцінює

52

безпідставні твердження інших через свої власні, такою ж мірою безпідставні Трансцендентальна філософія є ідея науки, для якої критика чмстого розуму

повинна нашкіцувати архітектонічно, себто [виходячи] з принципів, вичерпний план, із повною ґарантією завершеності й надійності всіх частин цієї споруди. Вона є системою всіх принципів чистого розуму. Сама ця критика ще не називається трансцендентальною філософією виключно через те, що, аби бути завершеною системою, вона мусила б містити також докладний аналіз усього апріорного людського пізнання. Щоправда, наша критика мусить також неодмінно дати повний перелік усіх підставових понять, які витворюють назване чисте знання. Однак вона справедливо утримується від докладного аналізу

(Analisis) самих цих понять, як і від вичерпного розгляду їхніх похідних, почисти через те,

що такий аналіз (Zergliederung) не був би доцільний, бо він не має [в собі] тих труднощів,

що трапляються в синтезі, заради якого, власне, й розпочата вся ця критика, а почасти ще й тому, що було супротивним єдності плану займатися усправедливленням повноти такого аналізу та висновків, що з огляду на задум не є потрібним. Тим часом цієї повноти аналізу,

так само як і виведення з апріорних понять, що мають бути викладені [тут], не важко досягти, якщо тільки вони насамперед будуть дані як довершені принципи синтезу, і якщо з погляду цього істотного задуму нічого не бракуватиме.

Таким чином, до критики чистого розуму належить усе, що утворює трансцендентальну філософію, вона є довершена ідея трансцендентальної філософії, але ще не сама ця наука, бо в аналізі вона сягає лише поти, поки це необхідно для вичерпної оцінки апріорного синтетичного знання.

11

Найголовніше, що треба мати на увазі, встановлюючи підрозділи такої науки, ― це те, що до неї зовсім не мають входити поняття, які містять у собі будь-що емпіричне,

унакше кажучи, апріорне знання має бути цілком чистим. Тому, хоча найвищі засади моральності й основні поняття її суть апріорні знання, проте вони не належать до трансценденьальної філософії, бо хоча й не кладуть в основу своїх приписів поняття вдоволення і невдоволення, бажань і схильностей тощо, які поспіль мають емпіричне походження, проте при укладенні системи чистої моральності їх слід неоюхідним чином включати в поняття обов’язку, яе перепони, що мають бути подолані, або як принади, що не повинні стаавти мотивом діяльності. Тим-то трансцендентальна філософія є філософія

(Weltweisheit) чмстого, суто спекулятивного розуму. Адже все практичне, оскільки

53

воно містить спонукальні мотиви, перебуває у відношенні з чуттями, що належать до емпіричних джерел пізнання.

Якщо встановлювати підрозділи цієї науки з загального погляду системи взагалі, то те, що ми нині викладаємо, має містити, по-перше, вчення про елементи (Elementarlehre) і,

по-друге, методологію чистого розуму. Кожного з цих головних частин повинна мати свої підрозділи, підстави яих тут іще не можуть бути викладені. Як вступ чи попереднє напучування потрібно, здається, зазначити лише те, що існує два стовбури людського пізнання, які виростають, може, із спільного, але невідомого нам кореня, а саме:

чуттєвість і розсудок, через першу предмети нам даються, а через другий аони

мисляться. Якби чуттєвість містила в собі апріорні уявлення, що творять умову, під якою нам даються предмети, то вона належала б до трансцендентальної філософії. Це трансцендентальне вчення про чуттєвість мало б входити до першої частини науки про елементи, бо умови, що лише під ними предмети даються людському пізнанню тим, під якими вони мисляться…

12